Душа матриці

Душа

 

Роман

 

Нова прозова книга В.Базелюка «Душа» -  це повість про сакральне і вічне в житті людини - любов і народження. Автор чутливо проникає в тканину глибинної інтимної константи українських жінки  та чоловіка, гармонію і дисгармонію людських стосунків. 

Написана в стилі постмодернізму, книга відображає  автентичний стильовий авторський почерк , що, без сумніву, прийдеться до смаку сучасному читачеві і стане естетичним відкриттям нової української прози.                         

 

 

Чому я всередині

                                       або чому ти ззовні?

                                                     Ніндзя

                                                                                             

          Нічні метелики ішли на світло, билися в шибки освітлених вікон, обпалювали крила у вуличні ліхтарі, закипали в прожекторах фар нічних „швидких”; здається, вони вилітали з пітьми, як летючі миші з покинутих підземель; де-не-де  билися в обличчя або сідали на плечі притулених парочок, що сиділи на лавочках і вмикали мобільні телефони, які мерехтіли і згасали, як недопалки цигарок; дорога через парк випукло ясніла, мов сонна артерія щасливої жінки, яка від леготу кохання раділа світу.

         Віктор і думав  про той легіт кохання, про Наталку, про ту незбагненну і жадану жінку, яка перевернула все його життя; власне, той легіт кохання зримо рвався у його пам’ять, від чого холодом віддавало в печінку; він згадав вчорашню передачу по телевізору, де стверджували,  що душа саме там, під правим підребер’ям, і йому стало не по собі; його дотик до Наталки зримо пробудив і загострив шосте почуття, яке вказувало на небезпеку; той крижаний холод він відчував з того часу, як застав Наталку, як кажуть, на «гарячому» з молодим начальником насіннєвої станції; відтоді він ніяк не міг позбутися того тягучого болю, що ламав йому душу і тіло, і судомив так, що не давав повноцінно ні жити, ні дихати; ”Наталка, б…. ти така , - кричала його душа, - так, як я любив тебе і люблю, я не любив нікого і ніколи; коли ти ще вчора лежала розпластана на столі в моєму кабінеті і обвивала своїми пружними стегнами мою шию, коли не змигали ні на мить твої  зелено-смарагдові  очі і, здається, пронизували своїми бісиками мене наскрізь, клянусь, що ти любила мене; а потім, коли блискучі намистини холодних крапель виривалися зі стогоном із мене і обприскували твоє бархатне тіло, ти натирала свої долоні моєю плоттю, ніби  французьким кремом; кат би тебе взяв, відьмаче плем'я, ти таки взяла мене! ми зливалися  тілами і душами, і ти розніжувала моє тіло, а я твоє,  і то була  рідкісна мить єднання обох тіл, душ і сердець, що створювали незбагненну гармонію людських пристрастей, людської потаємної природи, яким, здавалося, не було кінця…»; в душі нема ні відстані, ні простору, ні часу, коли є прагнення кохати і любити; відчуття близькості і єдності настільки стає чутливо зриме, що дає про себе знати щодень і щомиті; воно матеріальне і духовне одночасно, глибоко проникливе і енергетично залежне, у виключному зв’язку з  невідомим механізмом довершеності, коли близькою і рідною стає тобі одна людина по духу і плоті, по стану душі і конституції…

        Віктор сів на вільну лавочку під розлогою вербою в парку, де поряд бовванів розвалений фонтан; це були крихкі залишки колишньої красивої споруди з нікельованими трубами; засмученому Віктору здалося щось спільне між тим поламаним фонтаном і поламаним фантомом його любові; "Церкву би тут поставити ,- подумав Віктор, - була б окраса Романова"; нічні зорі освітлювали похилені дерева і силуети кущів; пахло свіжо викошеною травою, сюркотіли коники, плюскотіла риба з блискучої поряд водойми, гавкали собаки з приватних садиб; але Віктору здалось, що найбільше і найдовше вони гавкали десь там, за стадіоном, і далі,  аж біля автобусної станції, місцем, що викликало у Віктора щоразу чутливі асоціації, бо там, неподалік, знаходилась квартира, яку знімала вже два роки поспіль  Наталка; Віктор чомусь згадав усі чотири Наталчині квартири за останні чотири роки відносин з нею; особливо на спомин прийшла перша, на центральній вулиці містечка, яка була останньою в ряду двоповерхових "хрущовських" будинків; там, в останньому будинку з піднятим фундаментом, який здавався будинком на курячих ніжках, їм обом було особливо хороше; поряд будинку постійно сюркотів, немов коник у траві, веселий струмок, що заставляло Віктора щоразу прислуховуватися темними вечорами по дорозі до Наталки ; все йде, все минає; казав же батько Віктору та іншим своїм синам напутнє слово в дорогу: ”Хлопці, не дуже допадайтесь там до дівчат, бо там все одно, як батогом по воді: розійшлось і зійшлось; у ступі ще ніхто не збив води…”; Ех, мудрі ж були батькові слова, та як встояти було перед Наталчиними очима? а перед ногами!? а  перед руками, що заплітають!? а перед губами, що, здається, зупиняють подих, і заходиш від них у ступор, ціпенієш, як ніби щойно обпекло тебе окропом після кожного поцілунку!? коли ти стаєш щоразу мокрим од збудження, а твоє тіло покривається сиротами; коли ти торкаєшся маленьких тугих  грудей, що, здається, просвердлюють своїми чутливими сосочками  твої волохаті груди, мов стебла фіалок пробивають земну весняну твердь,  ти несамовито притискуєш до себе розніжене біля тебе жіноче тіло, розминаєш його, мов пластилін,  у своїх міцних чоловічих долонях, і відчуваєш неймовірний енергетичний поклик до скуплення; коли Віктор вперше побачив оголену Наталку в  посадці над Случчю, освітленій вікнами швидкої електрички, що раптом вирвалась із-за узлісся і вдарила прожекторами по сплетених їхніх щойно тілах, йому здалось, що він ще не бачив такої довершеної природної жіночої краси, таких маленьких витончених грудей, і жага заволодіти тоді цією жінкою стала щоденною жагою його життя; Наталка говорила йому тоді звичні якісь заучені жіночі фрази, що вона, мовляв, не така, що він у неї перший, демонструвала манірний жіночий супротив, а сама впевненими рухами притулялась і вмощувалась коло нього в машині, підібгавши спідницю, і жадно впивалась  у його хмільні  вуста, вправно і рішуче направляючи його чоловічі рухи до проміжності між своїми стегнами; пахло грабовим і дубовим листям; пахло жіночими свіжими духами і тим запахом сексу, що його не сплутає ні жодна жінка, ні жоден чоловік, коли приходить пора єднання і пора закоханості; „Ластівка літає, бо літається, а Гануся любить, бо пора” , - ех, мудрий же був Максим Рильський! ех, які ж гарні українські вечори в посадках, де, як правило, не кошені трави, не столочені квіти, де кругом дерева, кущі і поля, і ти з коханою жінкою, як на острові кохання; тут тобі кожен куток, як Софіївський парк в Умані!..Яка краса у тобі, Україно!

         ... Віктор набрав номер Наталчиного  мобільного телефону і раптом почув зовсім іншу мелодію, яку зазвичай слухав щодня по кілька раз на день, в надії, що Наталка озветься до нього; проте цього разу мелодія була іншою і не віщувала нічого доброго для Віктора; «очевидно, - подумав Віктор, - подарував хтось…»; та Наталка мовчала, і якось внутрішньо підсвідомо Віктор відчув і зрозумів, що вона більше не відповість на його дзвінки; „Скисне молоко”, - подумав Віктор, - або зіб’ється на сир…”; він знав, що сьогодні в Наталки гуляння на квартирі, і їй було не до нього; марно чекати задоволень від жінки, коли вона уже їх має; проте Наталка все ж подзвонила йому і захекано,  скоромовкою, як біжучою стрічкою на моніторі  телевізора, промовила, що зустрічі між ними сьогодні не буде, бо в неї в гостях друзі і що зустріч переноситься на інший раз; о, Віктор, знав цих її друзів, ласих на шматок чужої литки; вони крутились навкруг Наталки, як похітливі собаки в пору охоти; природна течка сучок не дає спокою собакам; вони виють на прив’язі, а коли вільні, то не бачать нічого перед собою, крім розжареної «підхвістниці» сучки; щоразу міняючись місцями у зграї, кобилі навипередки домагаються лише одного –  увійти швидше туди, де майорить, жаріє і горить лоно похітливої самиці; увійти аж до самоспалення, до самопожертви, аби лиш дати воскресіння своїй плоті; таке прагнення самця природи, її чоловічого єства; та якщо сучка не схоче, собака не вскочить; Бог дав Наталці ту жіночу  красу з дитинства, перед якою чоловіки ставали на коліна;  це був той природний вимір жіночості і вишуканості одночасно, який заставляв чоловіків навипередки повертати до неї голову; Наталка рано пізнала поклик плоті; ще в дитинстві, малим дівчам, коли пасла корови з батьком, вона ніколи не пропускала поглядом смугастого бугая, який постійно був у стаді корів і кожного дня принюхувався до якоїсь оскаженілої корови, яка, як казав батько, «зірвалась за бугаями»; «дивно, - не могла зрозуміти тоді Наталка, - чому  зірвалась не за бугаєм, а за бугаями?»; це вже пізніше вона зрозуміла і відчула на собі смак природної батькової мудрості; буйна корова вистрибувала то на одну, то на іншу корову, аж доки той смугастий величезний, кремезний бугай зі сталистим кільцем в ніздрі, які роздувалися, мов ковальські міхи, не підіймався на двох ногах над зігнутою в дугу коровою і кількома потужними поштовхами не всовував у її червону «підхвістницю» довгий, мов палицю, червоний стержень; тільки тоді корова  з вигнутою спиною мов заклякала на місці і заспокоювалась під вагою того кремезного бугая; батько, як правило, потім швидко відганяв бика палкою; але відтоді щось несамовите просиналось і бушувало в  душі Наталки, що заставляло швидко та голосно битися її серце; їй хотілося, щоб той бугай ще і ще стрибав на якусь нову корову, що «зривалась» і заводила усе стадо; відтоді пройшло немало часу, але кожного разу Наталці, уже давно не дівчинці і не юній дівчині, хотілося мати в час жіночої охоти коло себе такого самого похітливого і кремезного чоловіка, як того бугая зі стада корів; взагалі дитинство Наталки було непростим;  якось лежачи на Вікторовій руці уже розніженою після  його ласки, Наталка розповідала йому про своє дитинство і ображалась на своїх батьків за неувагу до неї; їй було обмаль в дитинстві материнської і батьківської ласки, а в чомусь вона взагалі не знала їх; мабуть, тому й  не любила, коли Віктор торкався її голови і гладив  волосся; що людина не знає, того для неї не існує; Наталка не знала в природі своїй цієї мінливої ніжності; лише коли чоловічі пальці торкалися її маленьких чутливих грудей або ще нижче – сакрального оазису її гарячого тіла, вона обм’якала, як залита у спеку великою водою квітка, і зливалась губами з Віктором в пожадливому поцілунку; і це був щоразу той свіжий порив блаженства, навіяний новим чоловічим дотиком, шаленим до безтями стогоном і заціпенінням закушених губ; і нічого кращого в світі Наталка досі не знала; усе, як правило, відбувалось між Віктором і Наталкою тут же, в просторому Вікторовому кабінеті, незалежно від часу, дня і вечора, навіть, коли по коридору за дверима шастали гомінливі апаратні співробітники, демонструючи важливість апаратної роботи з папірцями у руках; ще на початку їхнього знайомства Віктор відчув, що у Наталки неймовірна спрага  на чоловічі дотики; і ця чутливість прозирала не тільки по тому, що Наталка по-особливому дивилась на чоловіків; відчувалось, що вона мала прогалини в інтимному житті і намагалась догнати марно згаяні роки; вона щоразу компенсувала в чоловічих дотиках ту ласку, якою обділяли її в дитинстві; часом Віктор дивувався її незвичній практичності, коли вона нічого ніколи не викидала зі стола після застілля та цінувала кожну копійку і кожен шматок хліба, як колись  цінували їх люди у впроголодь, в суворі роки казенщини, коли все було унормоване в сім’ї настільки, що діти були позбавлені  найменшого права  щось самі вирішувати - навіть взяти шматок хліба зі столу без дозволу дорослих; заміжжя Наталці теж не далося: чоловічу грубість вона відчула уже після народження доньки Даринки; спочатку вона розглядала це, як вияв грубої та незграбної чоловічої  ласки, та з часом зрозуміла, що це не так; коли справа дійшла до того, що  чоловік одного разу викинув її напівроздягнену у снігову заметіль на вулицю, вона пережила такий стрес, що довелося їй певний час лікуватися в психіатричній лікарні; саме тоді Віктор «підняв» її з того снігу і пригорнув до себе, як пригортають змерзле у різдвяні морози на холоді пташеня; він так і називав ласкаво її потім - «Пташеня »; Віктор не міг дивитися на Наталчині сльози, на її образи і приниження, яких вона зазнавала щоразу від заміжнього життя; його душа спочатку протестувала, а потім стала на її захист, і Наталка вперше потягнулась до нього, до чужого, та такого потрібного їй чоловіка, усім серцем, усією душею і усім тілом; це вже пізніше Наталка скаже Віктору, що їй треба було все-таки жити зі своїм чоловіком і перетерпіти його наругу, бо всі чоловіки однакові; а Віктор не міг зрозуміти її; ніхто і ніколи  ще не може зрозуміти жінки, яка в грубості черпає насолоду, а ласку відштовхує, як сонячні промені, які можуть обпекти її тіло.

           Нічні метелики летіли навипередки до ліхтарів коло самотнього стадіону; лише десь по кутках трибун було чути молодіжний гомін і той штучно-привабливий  молодий заразливий сміх, який, як правило, з нічого і про ні що, та видається таким важливим в стосунках  між молодими людьми, коли немає що сказати, а треба зберегти рівновагу і притягання; Віктор  обминув ріг стадіону, пройшов вузеньким коридором провулку до автобусної станції, раз по раз спотикаючись у колії від коліс лісовозів, які вночі  перевалками перевозили крадений казенний ліс, розбиваючи і до того неякісні селищні асфальтовані дороги; він зупинився  недалеко біля церкви, яка світилася вогнями і височіла золоченими куполами між кронами розлогих ясенів та лип; ця церква була символічна в житті Віктора: тут було освячене весняним вітром одне із перших його незабутніх почуттів у житті, що стало надалі виміром його відношення до жінки взагалі, що переступає усякі межі, життєві умовності і заборони, коли їй цього хочеться; Віктор тут уперше відчув, що стає для пристрасної жінки  вартісною сутністю, яку вона хоче мати при собі і в собі, як свіже повітря для подиху з розчиненого вікна; Віктор близько не підходив до Наталчиної квартири, що світилася неподалік; по силуетах у вікні він бачив, що там хтось є; з того тринадцятого березня, коли Наталка залишилась в Романові після дня народження одного похітливого молодика, власне, і все почалося; Віктор через кілька днів по тому побачив, що Наталка «зірвалася», немов з ланцюга; він відчув, що втрачає контроль над жінкою, яку кохає, відчув, що Наталці не треба було ніби ні його любові, ні дружби, а тільки свіжого чоловіка, який візьме її на руки і занесе у спальню, задере спідницю та дасть під хвіст усім тілом так, що вона видасть той нестримний і несамовитий стогін, який так люблять слухати чоловіки він своєї інтимної роботи, і яка їм важливіша від усіх робіт на світі.

        Місце сидіння передбачає спосіб мислення, а кожен дотик до жінки є проникненням в неї; Віктор переконувався в цій істині не раз, тому свою зайнятість переносив, як правило, на вихідні дні, тоді як у робочі старався зблизитися з тими людьми, які давали йому простір для життя і безцінну енергію  незалежності, яка виходить з очманіння і дурману любові, яка не давала йому ні жити, ні спати, а кликала і кликала до самоствердження аж до самоспалення; життя скорочується на чверть без любові; Віктору треба була Наталка, як кредит довіри до жінки; коли, пройшовши усі життєві митарства, шукаєш і знаходиш в жінці свій життєвий ідеал, який шукав, твоєму щастю немає меж; якщо ж бачиш, що втрачаєш свій життєвий ідеал – гинеш; і згинеш, впадеш і ніколи не піднімешся, якщо не виправиш ситуацію; і ніщо тобі вже не буде миле, бо без любові втрачається увесь сенс твого буття; тіло в’яне і зсихаються думки;  душа  здатна молодіти тільки з кожним плюскотом почуттів, з кожним дотиком, з кожним новим проникненням до щастя; Віктор знав, що жінка ніколи не дасть зробити з себе власність, що вона заправляє балом  нічних метеликів сама, що вона може відмовитися від грошей і подарунків, але ніколи не відмовиться від блаженства кохання, від насолоди приборкати гаряче пульсуюче чоловіче тіло, яке входить в неї і проникає в її душу, як входить розжарене залізо у воду перед колінням; любов має владу над повторенням і манірна до безкінечності, вона живе не за рахунок коштів одиноких пожертвувань,  вона вічна, як самий вибір, коли об’єднаються ті, що роз’єднаються, коли кожне наближення до тіла є наближенням до душі, коли є завжди третя нечиста сила, яка стоїть тобі на шляху  і чинить тобі  перешкоди, і ти стаєш совістю і суддею, як зберегти недоторканність, коли ти  сам є ознакою дотику; любов невблаганна до чоловіків, і нема тут ніякого чаклунства, бо жінка уже є сама магією і тією чаклункою, яка вбиває чоловіка одним ударом свого погляду або дотиком вказівного пальця; тиха пристань твоєї долі тихо сміється над тобою, коли ти бачиш жінок, немов у дзеркалах: відверті лобки на фоні ексклюзивних спідниць із прорізами, де ніхто вже не може наложити вето, де всякі норми і правила поведінки, як обов’язки східної жінки: аби зменшити стрес, розкриваються прокушені губи, а стогін закутується хустиною, позолоченою китайським бісером; жінка завжди намагається зберегти владу над чоловіком, проектуючи його очі на своїх грудях, губах і стегнах, коли крива зображення стає, як норма, а жіноча терпимість підпорядкована  інтересам енергетичної подільності, де ноги мають споживчий попит більший, аніж шлях до долини нарцисів; Віктор згадав проведений вечір з Наталкою на трасі Одеса – Ленінград, коли після другого єднання, увесь мокрий, як після лондонських дощів, він захотів сховати свою ініціативу за чорно-білими квадратиками своїх модерних трусів, на що Наталка владно зупинила його рух, взявши в руки його чоловічу гідність, як добірний огірок у супермаркеті,   і сказала:” Хай поживе ще там, в моїй хатці...”; оргії українських жінок не потребують реклами, як і їх тіло в журналі „Плейбой”; щоб тримати слимаків у покорі, треба  змащувати їм животи своїми парфумами; тоді любов до незалежності не дає чоловікам змоги іти вправо чи вліво, а тільки прямо; Віктор згадав, як під час його навчання в інституті один старий і мудрий  декан біологічного факультету казав колись в жіночій аудиторії, що жінці для задоволення треба одночасно чотири мужчини: чоловіка, друга, коханця і начальника, а чоловікові дві – дружину і польову дружину; Віктор не сердився на Наталку за її вечір із друзями, знаючи, що кожен її новий друг кращий за два старих любовники, які беззастережні і честолюбні та ще бучливі, як шлунково-кишковий тракт, які проблеми з потенцією списують на загальну втому і психологічне перевантаження, а після випитого третього стакана коньяку  жінки в захваті від їх еліксиру молодості, де фантом їх любові б’є фонтаном і тримає повний сеанс любові до жінки усі раунди, а вона розм’якає, як тісто, у вправних руках старого умілого кухаря; коли Віктор вдихав запах полину з Наталчиного волосся в каменській посадці, коли її тіло прасувалося ним, як цьогорічне опале листя від першого важкого, морозного туману; коли дві абрикоси Наталчиних грудей танцювали коло Вікторових губ, мов коричневі мозаїчні метелики, які досягли повноліття, здавалося, цьому щастю не буде кінця; Наталка любила чоловіків, як персні на пальцях: спочатку самоцвіти, потім срібні, потім золоті; відколи Віктор подарував їй перстень в лікарняному саду після того кричущого аборту ( Боже, як же ж він тоді хотів те дитя від неї - дівчинку з такими ж мозаїчними, як в неї, зеленими великими очима!), Наталка кожен раз чекала од Віктора якогось нового подарунка; тоді в мансарді першого поверху їдальні вона витягнула з нього усі оксамитки чоловічого єства і лишила їх на бруківці, як непотрібну здачу; в останній час вона одягала на середній палець правої руки перстень в образі срібного метелика, який показував крильми на чотири сторони світу; чотири пелюстки були, ніби віражний хрест, який орнаментував душевне коло, де не було різниці, скільки раз вона перемагала, а було важливо – скільки  раз вона не втрачала; яка користь від недосяжності, коли недосяжність залишається в самотності? яка користь в обов’язковості, коли любов щоразу видозмінює форми? Наталчина фігура  мала усі властивості для підвищення імунітету самозбереження, який у неї, як і в усіх наближених до неї чоловіків, був розподільчим, як дві половинки яблука, де все з’їдається до зернини і хвостика у хвилини спраги, де пауза стає початком до старту, а фініш, як спалах, наближає тіло до воскресіння; та найціннішим для неї був особливий подарунок од Віктора - золотий перстень з цирконієм та двома діамантами; власне, то був не просто подарований Віктором золотий перстень; це була золота обручка, яку він одягнув на її палець, промовивши: « Перед Богом обручаю тебе і називаю своєю…»; і це не був просто жест любові, а фантом його та Наталчиної долі; тоді він галантно запросив  Наталку до кабінету і одягнув перстень, а вона покірно простягнула йому саме того пальця під перстень, якого одягають жінки на палець в час одруження; Наталка, захмеліла од щастя, повертала руку з сяючим перснем на всі боки і, дивлячись Віктору в очі, шепотіла: "Спасибі..."; відтоді Віктор не раз переконувався, що ніщо в світі не має такої сильної магічної сили, як та таємна клятва між ним і Наталкою, бо де б і з ким потім він не стрічався, де б і з ким не була Наталка, вони щоразу поверталися  один до одного, мов кораблі до одної пристані, яка чекала на них; причому у будь-яку пору року - сонце чи спеку, вітер чи мороз; і маяком у цьому для них  саме було та таїна їхнього миттєвого обручення і нестримне почуття бути поряд.

        Якось, у хвилини  нетривкої розлуки з Наталкою, Віктор почув вперше слова від неї,  які буквально вбили його наповал від несподіванки: «Я рішила, щоб ми розійшлись, - сказала Наталка. - Я так рішила…»; вона тоді зжала до хрускоту свої тонкі пальці, і  її очі в ту мить здались Віктору розпливчастими, як вода на глинищах; „Але ти не запитала мене, що вирішив я, - сказав Віктор, - нас же двоє…”; „Нас уже нема...”, - ледь чутно прошепотіла Наталка, і легка блідість відобразила усе її внутрішнє хвилювання; це, може, був саме той дотик щирості і втоми, коли кохання ще не стало зреченням, а невірність  не переросла у падіння; Віктор цілував Наталчині руки, пальці, як цілують останні пелюстки троянд, коли вони вже не пахнуть, але такі дорогі і кохані серцю за літо, що хочеться їх побільше потримати коло своїх губ восени; ніхто не знає, де бере еліксир любов, щоб заживляти рани після розлук, мабуть, у самоспаленнях, коли скапують останні залишки холестерину в темницях солодких зрад; і тобі хватає часу лише втягнути трошки свіжого повітря для подиху в секундних перервах між п’янкими поцілунками; без стороннього втручання  відштовхуються чужі шкідливі запахи і стерилізуються тіла в протяжному злитті, аж до здригування; і поцілунки розсипаються, як пісочні горішки; ах, яка компактна рецептура кохання! ні одна кавоварка не зварить тієї кави, яку зварить любов! погляди гострі і тверді, як леза бритви, які щойно пройшли кріогенну обробку; Віктор не пам’ятав, скільки було відправлено „есемесок” після тих Наталчиних слів в період довгої його депресії; притягання у цей час до неї не згасало, а тільки посилювалось з додаванням почуття  утрати; йому не хотілося жити; ніч здавалась днем, а день ніччю; його душа стогнала за Наталкою, як стогнуть  люди у пору великого горя;  він нічого не міг  вдіяти з собою, бо холонула його душа і тіло, і він впадав у неприродний ступор; все ставало підпорядковане одній меті :  аби скоріше повернути втрачене, якого уже не було; душа голосила і просила повернення Наталки; Віктор звертався до Бога, Матері Божої, до усіх святих і ангелів небесних не покидати його у його прагненні до коханої жінки; якщо Бог - це любов, то хто міг допомогти йому у його любові? обов’язкових рішень ставало менше, ніж заощадженого часу; нетривала любов ставала, як єдиний соціальний внесок в пенсійний фонд, де гроші одні, а рахунків є багато; така любов спрощена, як спрощена система протистоянь; втрачають здатність любити ті, хто не вміє любити; з близької відстані  видно не дальше, ніж з далекої; Вікторове усамітнення ставало приреченням, та душевна драма щоразу заставляла збиратися і організовуватися; ціни на щастя не знають коливань, коли справа стосується  повернення; привертати увагу просто, якщо ти поряд коло коханої жінки; а якщо ти рибалиш  під вербами якогось ставка, а твоя жінка стоїть раком під вербами коло іншого, та так, що аж шелестить овес на прибережному полі, то ти, друже, виявляється, уже третій, а ти думав, що перший; така любов проникає біллю в твою душу від того, що є насолодою зрадливої жінки; тіло має широкі ворота, а душа – вузькі, хоч вона вільна у просторі і в часі; ляльку можна створити будь-яку, та не можна оживити її; і душу не перехитриш, які б приманки не розставляло для неї тіло; Віктор згадав срібного метелика на Наталчиній правій руці і два персні на лівій; така виставка  Наталчиної біжутерії була презентацією її любовного маркетингу чоловікам; чоловічі очі не минали не тільки віддзеркалення Наталчиних перснів, а й мозаїчних відображень Наталчиних очей; якщо не хочеться пожити для себе, то як можна жити для когось? Наталці було не важливо, якого віку і кольору той чоловік, який зараз поряд з нею, головне, що він вже з нею, чорт би його побрав! головне, що він хоче і згрібає тебе у своїй похоті, як в’язку сіна! Віктор знав слабкості Наталки не гірше, ніж свої; врешті, він був сильним і слабким одночасно, як і всі представники сильної статі: любив жінок, холодну горілку з веселими друзями і відпочинок на природі  під «шансон»; чоловіки калібруються жінками, мов тепличні огірки; і вже, відібрані, вони пружними пагонами заглядають у відкриті вікна жіночого тіла; любов і почуття мають неконтрольовану зону і здатні до  еволюції, хоч для жінки природний відбір ніколи не був штучним; врешті,  для чоловіка теж; ”Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі”,- хто з поетичних геніїв сказав краще про українських жінок за українського Сосюру? Ех, були ж козаки! українські жінки мають  надвисоку чутливість до чоловіків: у них спиш два дні, а на третій - відпрацьовуєш за три; і де було, щоб українська жінка заявляла на права чоловіка? на свої володіння – то інша справа; Віктор знав, чим володіла Наталка: магія її спокус була у її природній довершеності; як природний елеватор, вона ковтала безліч інформації про чоловіків, а про самих близьких вела записи в блокноті, де напроти ініціалів у дні їх активності з нею стояли мінус або плюс, що означало був чи не був у неї; той, кого вона чекала, очевидно, ще не прийшов; вона путалась у місцях зустрічей і спогадах, видавала себе у хвилини хвилювань новими способами сексуально-амурних любощів, але завжди держала марку і відповідала тому еквіваленту жінки, коли усі чоловіки від неї сходили з розуму і валялися коло їх ніг, як персидські коти в пору охоти; її безпосередність і простота вражала Віктора до благоговіння; коли в оазисному куточку  березової посадки  після  п’янкої любові вона сідала в чому мати народила біля вогнища, підібгавши ноги і злегка роз’єднавши стегна, вигріваючи  усе своє грішне тіло коло вогнища,  вона здавалась тигрицею, що зализувала рани після вдалої охоти; вона не соромилась Віктора, і це ще більше викликало  бажання заволодіти нею; вона ніби випромінювала особливий  кредит довіри до чоловіка, який,  завжди існував для жінки як безпосередність її первозданності, коли жінка і чоловік  були відкриті і органічні в природі, як трава і земля, як проміння і джерело, як сонце і квіти; все проглядалось і бачилось, як природна безпосередність, без зайвих слів і лишніх рухів; то була звичайне поєднання природи з силою, ласкою і ніжністю, де не треба було ніяких подарунків, ні платежів, та  треба було відчути  задоволення від органічної природної потреби продемонструвати жіночість як еталон усякої вищості; якщо річчю користуватися багато разів, зношується її ресурс; та це не стосувалося Наталки, яка була річчю у собі, екологічно чистим, високоякісним українським продуктом, від якого, як правило, так шаленіють ті вишукані закордонні слимаки, які повзають по пляжах Туреччини і Єгипту і стріляють очима на загорілих слов’янок, а особливо на українських «наташ»; вони ходять по пляжу, як  рогаті олені, які навесні вишукують в пору охоти молодих олениць; кожна лінія тіла українок підкреслює їх оригінальність і неповторність, і виокремлюється, як на статуетці  Афродіти; дивовижно, але Віктор не пам’ятав, щоб Наталка хоч раз  підкреслила його невпевненість у собі, навіть в часи його фіаско; українська жінка завжди візьме те, що вона хоче взяти, скільки б то часу для неї це не вартувало; завдяки цьому вона виглядає напрочуд раціональною в інтимних стосунках; часом це дозволяло їй не тільки економити час під час обідніх перерв на кабінетному столі, проте й розтягувати  час  для задоволення; тому вона здається простою у зовнішньому дотику, та складною у внутрішньому; чому я всередині, а чому ти зовні? так, ніндзя, знали, сенс буття, тому й винайшли цей довершений постулат взаємодотику і взаємопроникнення; погляд української жінки, як інкрустований  алмаз, бачить навіть те, що не існує, і має унікальні властивості для  переломлення світла і перехоплення теплого вітру; жести жінки, що зверху, відповідають рухам чоловіка, що знизу; респектабельні дами  беруть у руки чоловічу гідність, як хліб насущний; у жінки вічний поклик доярки: що забракле, треба зціджувати; Вікторові все життя бракувало розкутої і розумної жінки, яка прив’язує   до себе чоловіка своїм жіночим кокетством та оголеним бажанням  цнотливих форм; в кінці кінців, що поганого в бажанні заволодіти чоловіком і жити з ним  повнокровним життям, яким хоче жінка?, не прозябати ж їй у звичайному сенсі традиційного сексу, коли хочеться одного, а боїшся другого і під шепіт боїшся перегнути палку; Наталка була позитивна з усіх сторін: некваплива і помірна, але з миттєвою реакцією кішки, яка завжди має поживу там, де інші не мають нічого; ласкава і ніжна до заколихування, але з віддачею павукової самиці, яка бере і віддає все, аж до самопожертви і до пожирання самця-павука;  біля неї треба було вчасно покидати місце, бо вона завжди була палаючим вогнищем, де вогонь вмить може обернути тебе в попіл.

        Віктор пройшов повз відчинений продовольчий кіоск, якого просто називали „вагончик”, на безлюдній вулиці коло церкви,  де самотньо скучала продавщиця Ольга, і вирішив загасити душевні рани кількома склянками коньяку; хай діється Божа воля, щоб там не було; він втішав себе тим, що у його бальзаківський вік він не згубив здатності закохуватись, як хлопчик, коли від кохання втрачаєш голову і очі коханої жінки стоять завжди перед тобою, як очі Моно Лізи; коли ти не повторюєш стереотипних любовних коктейлів - дай за дай, а твоя душа розшнурована, як черевик, ти, брат, ще живеш; Віктор володів якимсь дивним відчуттям, коли події і люди знаходять на мить відображення в серці не як означені стереотипи, а зазвичай, як інструменти тонкої організації його буття, де кожна мить і річ мають свій час і місце; і коли тобі холоне в підребер’ї, у глибині печінки, ти розумієш, що щось - таки має статись, причому не з ким - небудь, а з тобою чи з близькою, дорогою тобі людиною; і це вже було перевірено Віктором на чутливість сотні раз; тільки у такі хвилини ти розумієш, що душа таки є, що є енергетика поклику, що не можна рвати ту енергетику, ті почуття по-живому, як недозрілий персик, бо гірку плату за ініціативу отримає той, хто це вчинить; огрубіла душа стає, як обкороване дерево, яке за всяку ціну намагається вижити серед холоду і снігів, викидаючи ранні бруньки або зацвітаючи вдруге літом чи осінню; проте ліміт часу уже вичерпаний, і лінія життя на долоні застигає, мов янтарна живиця на сухій корі чи  непрохана сльоза  на зморщеному обличчі; Віктору часом хотілося постругати на стружки той вітер, який заганяв його думки у глухий кут;  Наталка вийшла з його обіймів і пішла по кругу, але він шалено любив її; Віктор не міг пробачити собі тієї миті, коли щойно після аборту Наталка виходила до нього з гарячими від температури губами, коли вона вся тремтіла, а він пригортаючи її і боячись втратити, нічого не сказав їй і не втішив; відчуття  втрати холодом тоді обгорнуло їх обох на перепутті життя; його душа після того стогнала і місяцями не давала спати; він любив цю жінку, і навіть тепер, після всього пережитого, навіть після того, як Наталка після глибокої депресії пішла «по руках», після того, як почала обманювати його, лукавити з ним, він не відштовхнув її від себе, бо відчував у собі глибоку провину за заподіяне, за те, що сталося; життя давало їм обом випробування, якого досі вони не знали; і хоч вони корилися своїй долі, проте знали, що наступить ще  той день, коли наступить просвітлення, і вони знову зануряться в обійми друг друга, як це було уперше  у вересневій посадці на березі Случі…

         Ранок обіцяв бути кращим: учора Віктор бачив на заході вечірні заграви од червоного сонця – це вказувало на погожий, сонячний день; сірі кольори хмар замінили сині прожилки неба, що віддзеркалювались над невеличкою тихою річкою Виспою і дубовим гаєм парку неподалік; вони були, мов світлі респекти, яких хтось ніби посилав для зміни душевного настрою; час приносив з новим вітром загоєння ран і загострення нових відчуттів і нових  емоцій; він мав якусь  симфонічну форму душевних відображень; душа просила умиротворення, після довгого очікування  змін прилипала до мозку, як холестерин до стінок судин; та все залишалось невизначеним, і Віктору  хотілося перебороти усякі поневіряння, як  у соковижималці, вижати усю м’якоть сумління до кінця, залишивши твердь життя; часом він задавав сам  собі єдине запитання: чому він не може лишити цієї жінки, яка тепер  щораз обманювала і зраджувала його, яка  ні разу в останній час не підтримала його почуття, не розділила їх,  яка говорила йому не раз в емоціях, що вона не стане матір’ю його дітей,якій, нарешті,  байдуже, що він робить і з ким він спить? проте Віктор внутрішньо відчував, що це було насправді не так; Наталка давала йому щораз новий виклик для загострення нових почуттів і насправді робила все для того, щоб він не забув її;  відкритими, широкими і глибокими очима вона заглядала в його душу, і він був певен, що бачила там все - зверху донизу; і йому хотілося  знову і знову обнімати цю жінку до нестями і на другому подиху кохання, отого блаженного злиття, чути, як здригається її тіло, як відкидає вона голову з пахучим волоссям в екстазі від свого щастя і шаленіє од власного стогону, що, здається, йде не з грудей, а  із самих ніг, рівних, пружних і струнких, красивих і витончених, які були, мов  перші стрункі цнотливі конвалії на весняних галявинах; і знову, й знову хотілося прикипати до гарячих і очманілих її губ,  до красивих, відкритих її очей, і відчувати, що вона щаслива; так було сотні раз – на столах і диванах, стільцях і автомобільних сидіннях, на колінах і пахучій траві; але найбільше пам’ятною була та остання злука  під квітучою аличею у теплий травневий вечір на Миколая на трасі Одеса-Ленінград, коли їхні тіла і душі злилися у щось гучне і величне, а у небі прожектом пролетіла яскрава комета; билися хрущі у закриті вікна автомобіля, і Наталка світилася од щастя, як вечірня зоря; і то була незвичайна гармонія поєднання двох світів, які поріднились один з одним у пору кохання, коли порятунок душі був уже тільки в любові до самоспалення, до сьомого поту, коли виступало усе тепло на губах, а тіло закоханої жінки тремтіло, як сполохане зайченя, що віддається в чужі теплі і владні руки, щоб зігрітися; ті руки не відпускали Наталку ні на мить не, а робили з нею, що хотіли, і вона підкорялась їм до кінця; її подих завмирав, і  тільки відчутні були її руки і гарячі губи; життя навчило Наталку економити на всьому,  тільки не на почуттях і ласці чоловіків; вона була вишукана в простих і звичних  манерах, що  часом здавалися дитячо-наївними, але її смак завжди подобався Віктору; він пам’ятав, як якось на турецькому речовому ринку в Житомирі Наталка ходила з ним поміж рядами і вибирала собі джинси і літній костюм; поглядом жінки, яка знає  ціну речам, вона  з-поміж накиданих  куп шмаття  швидко вибирала той товар, який був їй до вподоби і потреби; зате довго розглядала себе в дзеркало в новому наряді в профіль і анфас, а Віктор  милувався  її жіночою грацією, елегантністю і вишуканістю; він дивувався, як їй вдається зберегти таку привабливість при усій тій чорновій роботі, яку вона виконувала щораз вдома, коли ще вдосвіта, не доспавши, допомагала матері доїти худобу, збирала доньку до школи і крутила педалі велосипеда сім кілометрів до роботи  в дощ, в спеку і в мороз ; харизм цієї жінки вражав його; вона мала незбагненну красу і силу дикої природної сили і безпосередності, простоти і шаленства, яких Віктор любив і боявсь одночасно; боявся лише одного: аби з жерця кохання не стати його жертвою, а все інше, здавалося, не було суттєвим, бо були тільки Наталчині очі, руки і губи, і було нестримне бажання злитися з ними в одне неповторне ціле, якого хотіли вони обоє.

            Віктор з досадою в серці від зірваної зустрічі з Наталкою відправив їй „есемеску” по мобільному телефону і, не одержавши відповіді, поринув ніби у сон; бо сон не брав його, а думки крутилися в голові, мов дзига; він відганяв від себе погані  відчуття, які  холонули у печінці і нуртували усю його душу; він знав, як може гуляти Наталка: гіркий спомин  од святкування дня державного службовця сотав його думки, як нитки на мотовилі, коли треба було слідкувати, щоб вони не напружились і не порвались, як рветься біла павутинка бабиного літа під ногами, коли йти  по осінньому полю; Господи, чи ж є початок і кінець домаганням  жінки, яка слабка тільки тим, що вона хоче чоловіка!? за час, коли Віктор знав Наталку, багато спливло води; вона тепер стала видною жінкою в товариствах як жінок, так і чоловіків, хоч найбільше їй імпонували хлопці, приземлені до землі,  із відділу сільського господарства; ці агрономи і ветеринари пили горілку, як воду, і були, як бики, і яйця мали, як тверде жолуддя;  вони  щоденно були у якихось  роз’їздах, демонструючи важливість роботи, а насправді в якомусь  садку чи посадці  тарахкалися з  дівчатами, танцюючи з ними, мов комарі у комариному танці у теплу пору травневих  світанків; Наталці полюбилося бути у центрі уваги цих мужиків; вона любила, коли хтось  із них заносив її на руках в посадку або для потіхи до свого „бусика” на пляжу після того, як вона програвалася в карти на інтерес; звісно, що Наталка  програвала навмисно, аби лише попасти в обійми невтримного розпашілого чоловіка, який  кусав губи, дивлячись на її ноги; хіба є ще краща насолода самотній жінці!? Віктор  брав її ласкою, якої досі вона не знала, від якої шаленіла і втрачала контроль над собою, але сила була для Наталки тим неадекватним завершенням  всієї вседозволеності, коли неважливо було, в яку щілину заходить і якою виходить з тебе чоловік, аби лиш би він в неї ввійшов, кат би його взяв! гола, в чому мати народила, Наталка ніколи не соромилася своїх маленьких грудей з чорними волосинками навколо сосочків та розкуйовдженим жмутком кіс між пружними ставними ногами; вона часто так  сиділа перед Віктором, упевнена в собі, що має на це природне право і високе повеління жінки, і він відчував від того щоразу повноту бажання бути рабом і повелителем коло тих її струнких ніг; вона не знала ніяковості і ніякого сорому в тому, що була з чоловіком оголеною; проте горе було тому  чоловікові, який відкривав, оголював бодай хоч на мить її тіло перед іншими чоловіками, а особливо оголював її душу, утаємничену в інтимі; тоді в ній, тихій і лагідній кішці, просиналася осатаніла тигриця, яка могла  спопелити жартівника одним тільки своїм поглядом і жестом, наговорити кучу йому грубостей, яких не знав ні один жаргонний словник милозвучної української мови; Віктор тепер пожинав плоди такого викриття Наталки; і на кий здалася йому та насіннєва станція, коли, проїжджаючи від аптеки, він побачив, як мелькнула жовта Наталчина кофтина у дверях цієї відособленої контори; в його душі тоді стався миттєвий життєвий злам; це була мить збурених почуттів, природних ревнощів, образи за свідомий Наталчин обман; тоді через хвилину він був уже в приміщенні насіннєвої станції і, відсторонивши довгого, як жердину, молодого клаповухого начальника, пішов прямо до неї, на Наталку, яка ще, ніжна і лагідна, п’ятнадцять хвилин тому сиділа у нього на колінах і цілувала його  розгарячілі губи; тепер вона стояла перед ним, як учениця, яка забула щойно проведений урок,  бурмотіла якісь незрозумілі слова і підставляла щоку для ляпасу; але Віктор  не підняв на неї  руки; він лише зміряв ненависним і презирливим поглядом Наталку і вийшов у двері, як шарова блискавка крізь прочинені двері, залишивши викритих коханців наодинці; двоє діб він не спав і не їв, дивлячись в одну точку Всесвіту; зрада не тим болюча, що  хтось кимсь користується, крім тебе, а тим, що тебе роблять покидьком в очах інших людей; Віктор зажмурив очі і поринув у безвість; уві сні до нього просився голий хлопчик на руки, і він узяв його, як беруть своє дитя, коли треба прихилити його до себе, зігріти і заспокоїти у хвилини неспокою; але через якусь мить він вже віддавав його якійсь жінці, яка переводила гурт таких же дітей через бурхливий водяний потік, за яким була нібито якась благодатна земля і де дитині, яка  щойно була на руках Віктора, не було ніякої загрози; Віктор міг пробачити Наталці все, та не міг пробачити тих утаємничених від нього абортів, після яких він ставав, як неприкаяний і вихолощений, як бездомний собака; а коли  сірів від жалю і утрати, як  стебелина на морозних осінніх вітрах, то промикався відповідальністю за заподіяне Наталкою, за болючу і вразливу утрату, як батько, що втрачає своїх дітей, які не побачили сонця і світу і не відчули його ласки  і ніжності; він ділив гріх з Наталкою навпіл, але тільки не ділив з нею те, як наперекір йому вона вчинила той гріх; коли Наталка  якось ніби байдуже казала йому, що то жіноча справа, вочевидь, йому ставало не по собі; Господи, кого він полюбив і за кого так надривав серце? на попелищі не будують хату; «то згибле місце» -, казали старі люди, і вони знали, що говорять; ніщо у житті не проходить марно, проте втрата дітей - найбільша втрата, яку зазнають люди, і ніщо, і ніколи не сповнить тієї втрати, окрім, можливо, народження інших дітей, якщо Бог пошле людям повторно таке милосердя; і Віктор просив його у Бога, просив у Божої Матері, просив у Ангелів небесних, усіх святих, апостолів і пророків, щоб вони не відвернулися від нього, від його моління серця, від його бажання мати дитину од Наталки, оте маленьке сонечко, що однією посмішкою здатне змінити все його життя. 

           Нація закоханих людей має здатність до здорового генофонду; усі українки, типу Наталки, сильні і стильні на вроду, мають здоров’я випити не одну чарку вина, горілки чи коньяку і народити здорову дитину, яка в двадцятиградусний мороз буде тихенько посопувати в колясці на зимовій вулиці; Наталка мала єдину доньку, маленьку, милу Даринку, яка, за словами Наталки , була вся в тата, непосидючого ловеласа, здатного на всякі витівки; такий собі - щирий українець середнього роду, на якого кажуть „воно”, коли воно вип’є; коли вони жили разом з Наталкою, він її любив не менше, ніж безчестив; роботящий був, як віл,  несамовитий, як верблюд, а дурнуватий і впертий, як осел; замість того, щоб тягнути жінку в ліжко, часом тягав її по підлозі, як татарські мурзи чи турецькі бусурмани тягали своїх наложниць; у хвилини відчаю Наталка не раз дивилася на кухонного ножа і , може, і всадила б чоловікові  у п’яну пельку, якби не Даринка, яка тільки й кліпала очима й трусилася, дивлячись на безчестя матері; вона навіть не плакала і  не схлипувала, а тільки, як реп’ях, чіплялася щораз за батькові штани, його оскаженілі руки та ноги, які несамовито били Наталку, яка валялася, скрючена від фізичної і душевної болі на підлозі; Даринка маленькими ручками впивалася у батькові ноги і не відпускала їх доти, доки він не зупинявся  у своїй агонії; Боже ж ти мій, як Наталка ненавиділа чоловіка після кожного такого домашнього погрому! а починалося ж і усе по-іншому: з симпатії, захоплення, пристрасного кохання; коли вони, було, тільки побралися, вона любила чоловіка так, що, здається, держала б постійно коло себе, здуваючи з нього пилинки, щоб він був коло неї смиренний, уважний і ласкавий; та не судилося; Наталка спочатку навіть любила, коли чоловік спочатку приходив додому був трошки напідпитку, він був повний енергії і нестримної сили, ніс її на руках до спальні, а потім довго-довго і ненаситно  задовольняв усі свої та її пристрасті, обсипаючи Наталку поцілунками; вона довго терпіла приниження, терпіла, як суха земля терпить засуху, а потім заливається зливою дощів і гроз, щоб зацвісти  і забуяти після неї; та це тривало недовго, бо коли чоловік пішов на додаткові заробітки і став мати вільні гроші, про які Наталка лише здогадувалась, то став  постійним клієнтом барів та вечірніх кафе, де кароокі і голубоокі українські дівчата дуже швидко  і вміло затягнули його у свої приманки, від яких Наталчин  люблячий чоловік приходив аж перед ранком, коли вже співали треті півні; Наталка до ранку висушувала мокру від сліз подушку, але терпіла і мовчала; та десь уже  в серці затаїла злобу на чоловіка і на усіх чоловіків взагалі; динаміка  тих подружніх стосунків мала знайомий в таких випадках кінець: розлучення наступило раптово, миттєво, коли Наталка, побита і понівечена, викинута взимку на вулицю, промерзла тілом і душею раптом зустріла його - Віктора, старшого за себе чоловіка, який захистив і прихистив її, пройнявся  її душевною драмою;  у відчаї вона прихилила до нього голову, як сонях прихиляє свою голову до сонця; і Віктор теж раптом відчув те тепло, якого йому недоставало в житті, власне, яке він давно і довго шукав і на яке очікував, та ніяк не знаходив; з того  часу лише раз пересіклися шляхи Віктора і Наталчиного чоловіка, коли він при Віктору намагався якось образити, навіть вдарити Наталку; Віктор тоді  заступився за Наталку і показав чоловікові на двері кабінету; він органічно не терпів хамства, насильства і людських принижень, особливо , коли це стосувалося жінок; а тут Наталка, яка ще вчора заливалася слізьми у його кабінеті; її приниження уже здавалося нестерпним для нього; Наталка ніби заглядала в його душу своїми великими зелено-карими очима, і Віктор зрозумів, що не зможе встояти уже перед ними; відтоді Наталка постійно крутилася коло Віктора, аби лиш побачити його; часом Наталчине терпіння виходило з берегів, коли десь Віктора довго не було; вона відчувала, як холонуть її пальці, тіло і душа; в якусь мить вона відчула Вікторову близькість, ту близькість, яка була їй потрібна; точка відліку  ставала точкою руху; Наталка уже не поверталася назад, в будинок чоловіка, який був умебльований до крику сучасної дизайнерської моди;   райдужні перспективи її подружнього життя не здійснилися; нехай те  подвір’я заростає  бур’янами – вона не повернеться до нього! А втім,   там уже  і не було нічого - ні сім’ї, ні любові, не було нічого того, що облагороджувало Наталчину  душу; її колишній Сашка спивався, а будучи напідпитку, лаяв Наталку самими що не є  образливими словами; часом, як тверезів, приходив до тями  і ставав перед нею на коліна з проханням повернутися до нього; але Наталка на той час відчула вже таке тепло і таку ніжність, яка йшла од Віктора, що вже ніщо на світі не могло змусити її терпіти ті приниження, які вона зазнавала в заміжжі; вона шукала і знаходила те, чого не мала, чого не знала, що для неї не існувало взагалі, але що тепер так розливалося гарячим щемом по її тілу і душі, ставало її єством і сутністю жіночого щастя.

           Віктор не знаходив собі місця відтоді, як Наталчин силует став мелькати то тут, то там поміж чоловіками, чия репутація була йому добре відома; в їхніх відносинах з Наталкою наступили холодні осінні тумани і потягнуло прохолодою; Наталчин телефон все більше і більше висвічував по півгодини зайнятість абонента, а то просто мовчав; і навіть коли Наталка брала телефон, Віктор відчував, що розмова між ними не клеїться; Наталка здебільшого мовчала і неохоче дихала в трубку, ніби так, як дихають водії, коли їх напідпитку раптово зупиняють працівники автоінспекції; відлучення ставало своєрідним зреченням, мовчання ставало зрадою; дотики були такі ж болючі, як  байдуже споглядання; і Наталка, і Віктор враз відчули, що ступили в чуже життєве коло, з якого непросто вибратися;  Наталка уникала відвертості з Віктором, як уникають зустрічі в тайзі з ведмедем, від якого не знаєш, що чекати; вона шукала будь-який привід, аби обминути його очі, які, здається, пронизували її, мов рентгеном усюди і наскрізь; вона стала боятися Вікторових дотиків, його кроків по коридору, його голосу; вона відчувала себе винуватою перед ним і в хвилини зустрічі стояла опущена, як винувата дитина перед батьком – тиха, сумирна, готова до покарання; але « батько» не карав, бо любив її, і це ще дошкульніше було для Наталки, ніж ляпас, ніж лайка чи грубе слово Віктора; Віктор же розумів, що потрібно боротись за Наталку і відстоювати те, що мав, хоч добре розумів, що три роки, проведені уже з Наталкою, прокисли, ніби борщ без холодильника, що потрібен сплеск  емоцій і новий запал пристрастей; що, нарешті, треба те, що зцементувало би назавжди їх відносини; і тим цементом була б тільки їх дитина, яка кликала уже їх серця і просилася у білий світ, та не знаходила собі місця в лоні  Наталчиного єства; власне, те місце було, та  зайняте іншим – Наталчиними пристрастями; там постійно щось місилося, мов глей  на толоці; в кабінеті Наталки завжди пахло різким чоловічим одеколоном, змішаним  з запахом перегару і чоловічого поту; здавалось, ніби це був запах молодого бердичівського пива, з ароматом солоду, дріжджів, хмелю і сексу одночасно, і це викликало у Віктора щоразу якусь внутрішню відразу; були хвилини, коли він цю жінку, яку так палко і ніжно кохав, почав зневажати; вона нівечила і руйнувала його кохання, бруднила його почуття, і вже, здавалося, не було іншого вибору, як вибору зректись і відсторонитись од неї; підсвідомо і розумом Віктор розумів це  та його серце і душа не могли зробити цього; і він щось вичікував і чекав; чекав , як чекають люди навесні польоту ластівки, коли вона повертається з вирію після холодної зими.

          Наталка втрачала безмір у чоловічих стосунках і дотиках; цей безмір особливо відчувався в час повного місяця, коли в природі пахло вологою і квітами, травами і чоловічим одеколоном; чоловіки перестали бути для неї каліброваним продуктом, і навіть самі непутні, пропиті, з детермінованою вродою були вхожі в її кабінет з семи і до восьми ранку, в обідню перерву і в позаробочий час; для принади вона мала в кабінеті багато різних одежин для переодягання, включаючи і заміну нижньої білизни; у хвилини найбільшого збудження вона одягалась в коротке плаття чи костюм, які підкреслювали  усі її переваги над іншими жінками, після чого ходила по коридору з кавалькадою чоловіків, демонструючи усім, а особливо Віктору свою особливість; Віктор втрачав терпіння, але нічого не міг вдіяти: чужі  інгредієнти уже змішали його запах в загальне чоловіче місиво, де все збивалося, грілося і пеклося одночасно, мов в індивідуальній автоматичній печі для випічки здоби; Наталка збирала до себе чоловічу пристрасть, як збирають зливки з відстояного молока; в останній час вона підмітила, що починає путатись в прізвищах і ситуаціях, що змусило щораз її звертатися до записів в маленькому блокнотику, який вона держала в сумочці разом із запобіжними засобами індивідуальної гігієни, і в якому напроти ініціалів коханців стояли по датах зустрічей плюси і мінуси; характерно, що Віктора раніше не було в тому Наталчиному списку, він був у Наталчиному серці, і йому не треба було крутитися щодень біля неї, а тепер він став, як усі, та ще й під тринадцятим номером, де вже два тижні напроти його ініціалів стояли одні тільки прочерки; часом Віктор у відчаї хотілося розвернутися і піти з того місця, де ще вчора він стояв з Наталкою, де сьогодні на тому місці стояла лише Наталчина тінь; Наталка  висотувала його душу, витягувала живильні соки,  як живі нитки з сердечного клубка, але щось зупиняло його виждати, вистояти, не зламатись під вагою душевних випробувань, що звалились на нього, мов гаряча лавина киплячої магми, і обпекла одночасно і розум, і серце; він мусів вистояти перед спокусою зречення та зради  коханої жінки, яка попала в павукові сіті спокус і не могла виплутатися з них; Віктор розумів, що вона не зможе зробити це самостійно, що потрібна його, Віктора допомога, хоч будь-яку допомогу тепер Наталка розцінювала, як втручання в її особисте життя; це було ходіння по межі, де кожен крок повинен був бути виваженим і зримим,  відчутним для обох, та зробити його, цей крок, дедалі важче було зробити обом: Віктору через глибоку душевну образу, що стала душевною раною, Наталці – через відчуття провини і боязні бути не прощеною Віктором; Наталка тепер не економила час на розваги, не шукала його між Вікторовими та сторонніми зустрічами; вона йшла, пливла вперед, як пливуть паперові кораблики за весняною березневою водою; пізно вночі вона омивалася пінкою від бурхливого гуляння  на вечірньому Чарторийському водоспаді, а вранці, до схід сонця, іще до роботи, уже могла  ніжитись  у темно-зеленому  „Жигулі” із затемненими вікнами, по яких в такт її кохання тарабанив дощ і скрипіли задні сидіння авто; часом серце Наталки калатало так, що могло, здавалося, вилетіти з її тіла, та їй хотілося один такий день прожити за три марно прижитих; її пристрасть не знала меж; а вечір же, як правило, був заключним акордом  в кабінеті подруги – бухгалтерки, білявої та імпозантної молодички, де парувала вечеря на чотирьох з свіжими грибами, назбираними кавалерами за день сумлінної праці на безмежних просторах рідного району; там Наталка після чергової чарки житомирської горілки  була, як риба в воді: сміялась від вдаваних смішних банальних чоловічих історій, а підпила,  говорила якусь чехарду про життєву несправедливість, низьку зарплату і козлів-чоловіків, які не вміють цінувати жінок, що виконують усі їх, чоловіків, забаганки, щоб тільки вони були задоволені собою; могла при всіх смачно вилаятись, після чого відверто згребти чергову чоловічу  статую для тілесних спокус; і коли хтось з охоти починав тремтіти біля неї від збудження, як від пропасниці, вона плавно, мов русалка, заплітала його в свої обійми, аж доки не закручувала його нижню частину тіла  на морський вузол; і як би він уже не пручався, щоб звільнитися  від такої притиску, йому це вдавалося зробити лише після третього скуплення з Наталкою; аж тоді Наталка, вижата, як мочалка після лазні, сама відпихала того кавалера босою ногою, мов відпрацьований і непотрібний матеріал; голод  - не тітка, тому Наталка не любила кавалерів, які багато їдять, а мало роблять,  опорожнюють стіл, нічого не лишаючи їй на потім, бо після всього сама любила поїсти, прибрати стіл і вкласти щось в сумочку для доньки; це був залишковий природний інстинкт жінки, яка рівномірно розподіляла свій час і свої ресурси в потоці життєвих споживачів.

            Наталка любила подарунки, в яких знала смак; це був природний смак вишуканої жінки, яка економила гроші на відкритості своїх ніг і грудей та на безпечності чоловіків; вона не любила синтетичних зачісок, мало красила губи, вії і брови; вона була сама собою; природна привабливість захищала її від чорних очей, як сітка від мошкари, яка лізе до обличчя, щоб напитися крові; Наталка мало користувалася парфумами, бо пахла тим природним жіночим ароматом, ніби народилась у квітках; все в ній було свіже і структуроване; один тільки раз, коли Віктор прийшов до неї раніше домовленого часу і взяв її, як кажуть, прямо з літака, її груди віддавали цигарками, ніби старою табакеркою, і  тим запахом, який зрідні запаху лігвищ диких кнурів у залежаних лісових багнюках; і коли від цього у Віктора падало все, що повинно було стояти, Наталка, ніби вибачаючись, промовляла: ”Я  знаю, в чому причина”; і причина була не в ньому і не в ній, як в тому, хто був на ній і в ній перед Віктором; бруд і пил люди, як правило, приносять самі; Віктор поважав жінок, більше того, жалів їх і все більше з віком розумів, якою ціною їм дається привабливість і намагання сподобатись чоловікам; пральні порошки часто вбивають усі запахи жіночої одежі, і тільки яскравий колір білизни, її еластичність і м’якість в поєднанні з бархатом жіночого тіла дають класичну модель для пристрастей, де найтонші показники кохання  ховаються в аналізаторах жіночих грудей чи бугорку Венери, де ідеальний стан жінки відпрасовує кожен жест її горизонтального чи вертикального положення; а паруються всі – в фургонах і човнах, на воді і на землі, на столі секретарки і на піднятих руках, і опускаються тільки тоді, коли опускається все, що нижче пупа; лише тоді стихає подих, як помповий насос, що наповнений повітрям  і тиском, і виключається душевний струм; Наталка вміла направляти гнучку і рухому чоловічу  енергію в еталон свого ”я”; невеликі розміри її грудей гарантували їх довговічність, а клітор кольору стиглої, дозрілої вишні  гармонізував контрастні кольори її очей, які були то зелені, як в кішки, то горіли вогнем, як у вовчиці, то були мутні, як у голубки, то мозаїчні, як  кольори веселки після  травневої грози; Віктор шаленів, коли Наталка в статевому пориві  лоскотала його чоловічу гідність, як лоскочуть  діти пальцями перші березові котиками; чому я всередині, а чому ти зовні? контрасти звужуються, коли розсипаються, як іскри; маневруючи тілом, чи можна маневрувати душею? можна мати бездоганну чистоту, та недосконале тіло; тіло – як ідеальна поверхня паркету: довге використання залишає свої позначки і розводи зморщок, як патьоки роси на вікнах чи живиці на соснах; тільки Наталчині руки від постійного доїння корів і чоловіків видавали її вік; вони були, мов пасерована зарум’янена цибуля з стильними мереживами, але такими, що втрачають живильний сік природного конструювання; тому щодня Наталка збагачувала пальці різними кремами, а ще - перснями, щоб показати усю значимість і шляхетність свого молодого і зрілого віку; проте ті  блискучі коштовності часто дисгармоніювали з холодністю її розмірених вчинків і дій; і особливо коли це стосувалося її відносин з Віктором.

          Віктор відчував вакуум життя, що складався внаслідок  перемін відносин з Наталкою; він бачив, що таке ж саме відчуває й Наталка; хоч вона перебувала в зоні постійної чоловічої уваги,  її тіло було постійно в режимі стиснутих пружин; розтяжки, розслаблення допомагали лише на роботі, вдома ж мозок жінки постійно шельмувала думка, що в душі в неї нічого не остається, крім Вікторової надійності і вірності; її м’язи були міцними і пружними, живіт плоским і сексуальним, секс постійним та інтенсивним, проте абсолютного задоволення від нього у неї не було; більше  того, щоразу вдома після шаленого чергового тижня у неї виникав якийсь гіркий присмак утрати, якої вона не розуміла, та яка мала місце і спинялася десь під серцем, що  давало негативні дефекти для її здоров’я; потрібно було щось міняти, та Наталка не знала що; зміна і збільшення партнерів уже подразнювали її самолюбство, що її, Наталку, лише вдало, а ще гірше -привселюдно, використовують для своїх задоволень вправні чоловіки - ловеласи; компанія  чоловіків, до якої вона прибилась в останній час, як заблукана овечка у степу, була веселою і невимушеною: зранку пили пиво, в обід шампанське, а ввечері горілку із коньяком, і, на кінець, пиво із шампанським; все це давалося взнаки для Наталки на другий день, коли наступало гірке похмілля; тоді Наталка змушена була під любим приводом відлучатись з роботи потай на кілька годин, аби видихнути з себе все те, що було вчора таким приємним і неповторним;  її м’язи живота, що працювали на верхньому, середньому і нижньому поверхах чоловіків, тепер боліли і нили, мов хтось поштрикав їх ножем; від тих обертальних інтимних рухів на другий день ломила спина, і тільки велосипедна прогулянка від доми до роботи трохи знімала  напругу в хребті; а на роботі уже чекали нові манливі пропозиції: нові, старі кавалери стукали в двері, заглядали в очі і гладили руки, як собаки лижуть руку господаря, коли хочуть їсти; Наталчині аксесуари були прості і зручні, як вона сама, та вона уже фізично  відчувала дискомфорт положень свого тіла, коли дистанції на кабінетних столах були довші, як бігові доріжки на стадіоні, коли верхової їзди було мало, аби осідлати чергового жеребця; треба було спати з тим конем кілька днів поспіль, стати з ним одним цілим перед високим бар’єром блаженства; від такої напруги часом відлітали ґудзики з чоловічої ширінки, мов каштани від твердого асфальту; і знову Наталка забувала про поперек; і знову в шаленому пориві відкидала голову з русявим волоссям у різні боки, і зойки з її гарячих губ пронизували повітря; і знову й знову увечері м’язові спазми були настільки вразливими, що тягнуло і вивертало усього Наталчиного живота; підібгавши ноги і зціпивши зуби, вона так і засинала, як нещасна жінка, яка мала багато любовних і плотських утіх, та спала сама в холодному  ліжку; тому вона все більше і більше поверталася думками до Віктора, якого образила, якому відповіла невдячністю на вдячність, і який все ще любив її, та свідомо уникав з нею зустрічі, аби не сходити з розуму від її очей і не ранити лишній раз своє і до того розбите серце.

          Вартість дотику не тільки в його силі; Віктор напився б до поросячого виску, аби тільки не відчувати Наталчиного вторгнення в свою душу; а вона, мов навмисно,  показувалась перед ним  в усій своїй красі при будь-якій зустрічі; він не міг створити собі іншого виміру, крім Наталки, та  уже не міг дивитися, як хтось цинічно пожирає його любов і його надію; особливо  Віктор боляче сприймав залицяння до Наталки його ж приятелів, яких  раніш вважав своїми друзями; тепер ті горе-друзі, знаючи його чутливість до Наталки, цинічно використали Вікторову безвихідь в своїх інтересах; а Наталка, ніби навмисно, демонстративно фліртувала з ними перед Віктором; в тяжбі неймовірних страждань Віктор топився в горілці, а потім ще тяжче страждав на другий день, бо до болю душевного добавлявся біль фізичний і біль головний; він почав відчувати перебої в серці од постійної важкості на душі; очі Наталки стояли повсякчас перед Віктором, як прихована камера; душа кликала до повернення, та він уже не міг  достукатися до Наталки, яка потопала в щоденних залицяннях і забавляннях; він міг поступитися іншими принципами, та місцем коло Наталки не міг поступитися нікому; часом йому здавалося , що він перебуває в гіпнотичному сні, в психічній комі, і коли  на деякий час оживав  на роботі, рятуючись від думок, то, здається , звільняв душу від перенасичення негативом; та насправді то була лише ілюзія безпеки, бо все  стогнало і кричало в ньому, як кричать нічні птахи у повний місяць; кілька раз він виїжджав на місця колишніх зустрічей з Наталкою, блукав березовим гаєм, та щоразу після того наступало на душі таке тяжке спустошення, яке сумісне було хіба що з Чорнобилем, після якого на родючих землях залишалась тільки пустка і плаха; що є багаторазовим в блаженстві, стає одноразовим в щасті; хто пройшов перехрестя, той уже побував на хресті; Віктор збирав усе, що було хороше з Наталкою, докупи, та спомини посилювали кровообіг і тиск, а рефлекторні зони безпеки відчували напругу, яка була низькочастотним продовженням реакції на чутливість.

            Любов навколо нас є усюди, створюючи ефект відображень; закохані люди або сміються і світяться від щастя, або стають темними, як вечірні сутінки; та є ще третій стан -  це  межування між тінню і світлом, межування між любов’ю і ненавистю; коли стає темно в очах від любові, коли не видно білого світу, то видно лише погляд коханої людини, яка кличе і манить тебе щосекунди і щохвилини, щодень і щоночі; Віктор звав Наталку, точніше щось заставляло його робити це; то було послання незрозумілої душевної організації, згусток енергетичного поштовху почуття і думки, які танули і розтікались, як  сніг навесні, в одне русло – Наталчине серце; він  знав, що те, що є сьогодні, завтра залишиться в минулому, а те, що буде завтра, очікує його в майбутньому; воно вимальовувалось, як майбутній екран його життя, прикрашений обличчям його коханої жінки з донечкою, перед якими навіть зняло б шапку небо, розігнавши сиві хмари безчестя і яке відкрило б йому ворота до покаяння; Віктор настільки просяк і пройнявся в душі мнимим батьківством, що його піклування про Наталчину доньку Даринку виходили далеко за межі простої опіки чоловіка до дитини; одного разу в неділю Віктор навіть приїхав під Наталчин будинок о шостій ранку, а потім довго чекав Наталку коло сільського клубу;  повз  автомобіль проходили сільські череди, проїжджали вози та автомобілі на районний ринок, а Наталка все мовчала, не відповідаючи на Вікторові дзвінки; Віктор же був поряд коло неї, і це глибоко ранило його; потім на черговий його дзвінок він ніби спросоння почув захриплий Наталчин голос; незвичним для нього голосом застудженої жінки Наталка просила його дати їй відпочити, дати їй спокій; якусь мить Віктор дивився  в одну точку переднього скла автомобіля;  перед його очима Віктором все злилося  в єдиний потік:  вулиця, ялини, люди, будинки і Наталчині слова; він різко розвернув авто, і за мить поля уже розстилалися і миготіли перед ним од швидкої їзди; крізь відкрите вікно він вдихав ранкову прохолоду, та йому бракувало повітря;  він задихався од хвилювання і збудження і, здається, не бачив дороги; лише сонце посилало йому напрям, куди їхати вперед; царство Боже все-таки всередині в людині, і саме воно дає людині можливість витримати усі ті випробування, на які посилає її доля; по дорозі до Віктора поверталися обличчя усміхнених знайомих і перехожих жінок, які  ладні були на все, аби лиш він притормозив і зупинився,  а він їхав до безлюдного поля і дві години ходив неприкаяним по сіножаттях, аби зняти душевну напругу; на другий день до нього ніжились Наталчині подруги, терлись коло його столу, а він не міг перебороти себе, щоб піти по тому шляху, по якому пішла його кохана  Наталка; це не були експерименти соціальних досліджень, це не була інвертована свобода на особистість, коли ти хочеш знайти жінку твого життя, жінку, яка буде ходити коло тебе маятником, буде твоїм щоденним тяжінням; так промовляло його серце, яке прагнуло жінки, яка б стала його другом; марно гукати тих, хто дивиться від тебе в протилежну сторону; марно гукати проти вітру; марно гукати ворога, щоб знайти собі друга; плечем до плеча стоять люди, упевнені в собі і в тих, з якими вони поряд; Віктор ще на початку зустрічі з Наталкою розумів, що їм не минути кризи у їхніх стосунках, бо Наталка ще не була обділена життєвою мудрістю любити, а мала природну потребу до безмежжя; до того ж природна жіноча хитрість не дозволяла їй бути постійною, а Віктор, навпаки, хотів інтимної стабільності і душевного затишку; Наталчина пристрасть  не була зрілою любов’ю; це була ніби теплична красива квітка, яка прогинається при першому ж пориві вітру; а скільки того нестримного і шаленого чоловічого вітру було поряд! на зміну літа приходить осінь, а на зміну осені приходила зима; Віктор відчував, що для повного відчуття щастя  Наталка мусить пройти те, що він проходив уже двічі у житті, коли в красиві троянди поколов свої руки, а з жіночих губ спив отруту; ті душевні рани довго ятрились  і не  заживали на серці Віктора, залишаючи глибокі рубці; Наталка стала для Віктора тим сонцем, якого він давно чекав – лагідним і ніжним; тому коли від Наталки повіяло холодним місячним світлом в час розлуки, Віктор уже достеменно знав, що четвертої спроби зневіри ніколи не буде у його житті, бо Вікторова зневіра в Наталці була тотожна його зневірі в людях взагалі; а це було саме страшне, що можна було чекати в його житті.

          Люди замовкають, коли їм нема що сказати, або слів настільки багато, що втрачається їх зміст; Віктор намагався зрозуміти Наталку і не міг зрозуміти її; з однієї сторони, неадекватність її вчинків після абортів і стресів була зрозумілою; Наталка хотіла таким чином відмежуватися від минулого, себто від Віктора, щоб забути душевну драму, хоч від себе ще ніхто ніколи не втік;  Віктор був для Наталки тим душевним жезлом, який залишають в житті лише на хресний хід; хоч Наталка не раз і докоряла Віктору, що не треба її вчити жити, та Вікторові уроки ніколи не бували для неї зайвими; часом вона хотіла їх, а часом демонструвала Віктору манери отруєної ним душі; часом навмисно здавалася занадто легковажною і кокетливою, коли легким кивком голови, помахом руки чи похитуванням стегна легко деморалізувала його увагу, маючи усі придатки для балансування  між втратою і здобутками; вона була на місці, на своєму місці, хоч  те місце було завжди там, де була сиділа;  Наталка воскресала в любощах, коханцях і пестощах, і минуле з Віктором хоч і чіплялося до неї, як  мокрий сніг до щойно начищених чобіт, та, здавалося, мало обходило її; мовчазна ще з дитинства, коли батьки наказували її за всякий непослух і провину, вона навчилась майже ніколи не плакати; пізніше життя навчить її ще більше мовчати, коли вона житиме зі свекрухою, яка ловила кожне  її слово, кожен її порух, аби потім використати їх проти неї; вона мовчала і тоді, коли її п’яний і несамовитий чоловік гамселив її по всьому тілу, а сам розлягався поперек двоспального ліжка і хропів до ранку, як трактор; тільки раз бачив Віктор, як здригнувся її голос: коли вона вперше зрадила його, не діждавшись його з відрядження; щиро віддаючи волю сльозам, вона відверто сказала йому тоді, що заплуталась; та це було тільки раз, бо з тих пір очі її ставали все більше блискучими і холодними, як  кришталь, а голос навіть у хвилини неправди не видавав її, хоч Віктору було не важко не відчути змін  його тембру і не побачити змін в манерах Наталчиної поведінки.

          Віктор, сам надломлений Наталкою зсередини, став більше перейматися долею інших; це були люди, різні за віком  без прохань і з проханнями, з очікуваннями і без них; він віддавав їм гроші і тепло своєї душі, віддавав себе усім стражденним і прагнучим; усе матеріальне і духовне, що було в його кишенях і душі, все віддавав тепер стороннім людям; те, що він віддавав зазвичай Наталці, тепер він віддавав випадковим перехожим чи своїм знайомим і відчував від того таке полегшення на душі, як ніби щойно помолився Богу; його тіло і душа співали в унісон небу, як дві щасливі пташки у весняному гаю; Вікторові хотілося дякувати Богу за  кожну мить такого блаженства, коли людині дається вибір для очищення, де вона мимоволі розпоряджається вищим внутрішнім покликанням розуму і почуттів, щоб возвеличити душу в потоці суцільних людських заздрощів, жадоби, обману і фарисейства; це, вочевидь, приходить не зненацька, а, як правило, тоді , коли людина зазнає втрати, коли душа скиглить і ячить; проте в ній мав оновитися внутрішній світ Віктора, коли  пробачене і прощене мало дати новий сенс буття; те особливе світло не приходило раптово, а від усвідомлення прагнення стати самому світлом для темноти; першим промінчиком Віктору стала Наталчина донька Даринка,  світловолоса дівчинка, яка засвітила щось небувале в його душі уже з першої зустрічі з нею; це сталося тоді, коли Наталка  привела її вперше до Віктора в кабінет; до нього ніби завітало маленьке сонечко з світлими промінчиками-косичками, ангелятко з голубими сірими очима, яке торкнулося Віктора своїми теплими ангельськими пальчиками; від нього віддавало світлом, особливим сяйвом людської непорочної доброти; і від того дотику похитнувся світ у Вікторових очах; душа засяяла  новим світлом любові до Наталчиної кровинки;  він не знав, куди  подіти руки, щоб не обняти, не прихилити до себе це казкове дитя, яке стало враз йому настільки рідним, як і сама Наталка, що стояла поряд; а Наталка бачила усе  і світилася від щастя; Віктор теж світився від щастя, і в Наталчиних очах не можна було не помітити захоплення чоловіком , якого вона покохала; з тих пір, навіть в самі важкі часи непорозумінь з Наталкою, Віктор завжди вимірював своє відношення до неї  через дзеркальне відображення Даринчиних очей, через світлу душу цієї блаженної дівчинки, що відкрила йому неймовірну сторону  людської любові; через два роки поспіль, коли Даринка уже закінчила перший клас і  разом з Віктором і Наталкою грілася одного разу коло лісового багаття на пікніку, він ще більше відчув, наскільки йому була близька Наталчина донька; Наталка навіть трохи ревнувала Віктора до Даринки, заздрила йому, а він носив дівчинку на руках, частував її солодощами та обдаровував подарунками і заряджався її великодушним янгольським сміхом, який розливався по весняному лузі, як весняний дзвіночок; часом йому було трохи соромно від того, що вони з Наталкою на певний час залишали Даринку самотньою коло вогнища, а самі, сховавшись за якоюсь  товстою березою,  упивалися любов’ю і березовим соком; Даринка, мов доросла, сиділа біля вогнища на простирадлі і терпляче чекала їхнього повернення, як нібито знала, чого вони там ховаються і чим займаються; Віктору  в часи натягнутих відносин з Наталкою було важко повертатися до цих спогадів; Даринка  могла б уже мати сестричку чи братика, і то був би щасливий, зоряний час для всіх – Даринки, Наталки і Віктора; від тих нездійснених перспектив щораз калатало Вікторове серце, і, здавалося, той стукіт відлунювався молитвою у піднебессі, куди був спрямований погляд знеможеного Віктора.

           Наталка  не любила грози; коли вона насувалася, то несла щось непередбачуване і грізне; вона пам’ятала, як в дитинстві  перед грозою всі з сільських хат бігли на сінокіс, аби спасти сіно від замокання, наспіх рвали його, вросле у траву, складали у копиці, пресували, і коли блискавки уже літали над головами, вбігали в хату, промоклі, захекані і щасливі, що все минулось, і все спасенне; але то була праця, надто важка навіть для дорослих, не кажучи вже про дітей; Наталка - дівчинка після такої роботи падала обезсилена на ліжко і, здається, проспала б там кілька днів, якби вранці уже мати не будила пасти корів; але й там, на пасовиську, далеченько від села, Наталка не раз також попадала під грозу у відкритому полі; то було неймовірне випробування на  приборкання страху, від якого потім ще три дні поспіль виділявся адреналін; і тільки раз Наталці сподобалася гроза, коли їй довелося пасти худобу з чужим чоловіком, якого найняли для пасовиська батьки; саме він під час грози обкутував її, промоклу до нитки, своєю казенною курткою, і вона заснула в тому несподіваному теплі, а коли зійшла райдуга, вона вже була жінкою; і хоч вона була ще дівчам, та не могла стриматись, не могла не потягнутись до гарячих міцних рук, які мимоволі чи навмисно торкнулися її маленьких пружних грудей; вона сама потягнулася до тих міцних чоловічих рук, до їх тепла, як до спасіння, а вони міцно пригортали її, і тут же, на виду усього дійного стада корів, вона в якусь мить відчула, як добре грітися усім тілом з чоловіком, який тебе хоче зігріти, забувши наскрізь, хто той чоловік - чи близька тобі людина чи ні, головне, щоб він хотів і умів тебе спасти і зігріти в потрібний для тебе час; тоді ще  Наталка не знала, що в житті є ще й інша, грізніша гроза – це бути забутою чоловіком, який ще вчора пригортав тебе, а сьогодні забув, покинув напризволяще в безвиході і в холоді, коли ти ждала від нього тепла; її душевний голос не раз говорив їй потім, що немає більших зобов’язань жінки, як давати любов чоловікові; тому тепер, згадуючи  про Віктора в грозу, вона не могла зрозуміти себе, своїх вчинків в намаганні відвернутися від Віктора, який допоміг їй в грозу її життя; звільнити його зі своїх обіймів вона змогла, та викинути його зі свого серця, зі свого життя, переступити через нього вона не змогла; скоріше, тепер вона переступала через себе, визнати в душі себе хвойдою; колись вона чесно признавалась Віктору в тому, що  вона зла і паскудна, що вона не гідна нього, а Віктор лише посміхався до її красивих очей; люди залишають себе там, де їм добре, навіть у спогадах; і де б вони не були, вони повертаються до тих місць, до тих людей і тих обставин, які приборкали їх серце, їх погляд і їх душу, де була повнота радості їх життя, де залишився поклик до їх розуміння і їх любові.

         Щиросердне зізнання звільняє душу від тяжкості і роздвоєння; Наталка відчувала, що прийде час такої щиросердної неминучості, що прийдеться гасити в собі оте нестримне божевілля різноманітності, яке часом виднілося, як розмазані патьоки осіннього дощу на склі, або як море у пінних  хвилях на прибережному піску; Наталка щораз ніби пірнала у бурхливе море, набирала в рот води, та хтось ніби спасав її щоразу від затоплення; тоді вона оглядалася навкруги, поскрипуючи босоніжками, і їй здавалося, що вона створена уже не для любові, а створена бути скрипкою для холодного місяця, який щоразу осипав її холодними білими променями, мов крижаною водою, від якої раптово тверезієш, коли вона ллється тобі на голову; тоді Наталка витягувалася, як струна, аби ті холодні промені місяця не пригнули її до землі; в такі хвилини Наталка ловила себе на думці, що вона часом, як чупакабра, яка з’являється то тут, то там серед ночі, де її не ждуть, але вона повинна забрати якогось чоловіка собі в жертву; вона не розуміла, чому Віктор часом попри щиросердне почуття уникав зустрічі з нею; очевидно, він не хотів бачити її вульгарних, відьомських очей, коли вона  після проведеної в оргіях ночі була складена, як сіра земляна скиба вдвоє; коли вона раптово  десь з‘являлася перед ним на коридорі, вихолощена до сірості і блідості, то відчувала, що Віктор ніби просвердлює її поглядом наскрізь; вона, його пташка, його горличка, його кохана жінка, ставала для нього марою, від котрої сахалося  його серце, забивався дух, опускалися очі і ціпеніли вуста; і чим далі ішов час, тим  більше глибшало урвище, глибшало провалля  між ним і Наталкою; слова, якими часом Наталка перекидалась з Віктором, були мов неживі, були мов на межі забуття, мов кинуті на брук недопалки; і хоч робота з Віктором була у них під  одним дахом, за декілька метрів один від одного, вони з’являлися на видноті, мов кварцові таймери, щоб блиснути друг на друга очима і витиснути нікчемний звук привітань із затиснутих губ; це  було, скоріше, узвичаєною тактовністю, помноженою на внутрішню відразу після того, як відбувається те, що не повинно статися; це була автентична функція  автоматичного викиду хвилювань, які були зварені, мов круті яйця, які їдять і не можуть проковтнути без ковтка води, а то можна вдавитися; зізнання, як правило, міняє колір обличчя до соромливого рум’янцю, вологість губ - аж до пересихання, а голос – до охриплості і кашлю заїдливого курця; Наталка не могла переступити ту межу, де треба і можна було повністю відкритися чоловікові, який кохав її, навіть якщо це був і Віктор; закритістю і таємничістю вона була ізольована сама від себе, а компактна, загадкова і бажана,  завжди чиста і свіжа, як булочка на підносі,  відкрита для всіх - була пахучою здобою, яку чути було далеко навкруги; Наталчині брехня і обман рано чи пізно спливали на поверхню, як непотрібне випорожнення людського організму, від чого наступав комфорт для неї та дискомфорт для тих, хто знаходився поряд коло неї; любов – це не м’ясорубка, в яку можна завантажити все, аж до спецій, а потім готувати бажану страву; любов має вишуканий смак, де все подається окремо для кожного блюда, де важливо не мати нічого лишнього, що викликало б відразу до апетиту; Наталка була раніше для Віктора, як мікрохвильова піч, де все вмить могло бути гарячим – і теплий подих, і тіло, де нічого не витікало і не шкварчало, а тихо, гладко і лагідно все відбувалося в гармонії, як і мусить бути, коли є бажання і є можливості, коли зранку все готове до смачного сніданку на двох осіб; тепер кохання спеклось, почорніло, мов картоплина, яку перегріли у духовці; і то вже був інший аромат, який не подобався ні Наталці, ні Віктору.

         Часом Наталці хотілося вимити душу, випрати, як лляну білизну, і перетворити тіло з великої форми на малу; в такі хвилини відчаю вона лягала на дві години в ванну з теплою водою і закривала очі; легкий порух води доставляв їй той легіт, який не давали чоловіки; вона напувала тіло ароматом шампуню і гелю із диких квітів і трав, вдихала його на повні легені; легкими помахами рук, мов блендерами, збивала водяну масу у мильний коктейль, який лоскотав її плечі, соски грудей і кучеряве волосся між ногами; то був той імпульсивний дотик води, який єднав потоки води і крові, який був органічним вінчиком радості з рефлексацією до акупунктури серця; це була стимуляція  нервів, розслаблення м’язів і звільнення тіла від того, що доставляло їй прикрість і швидку втомлюваність; вона впадала в транс від припливу енергії, від відштовхувальної сили бульбашок, що зависали на її грудях і були доступні до всього тіла; донька Даринка стукала у двері ванної, скучаючи за матір'ю від розлуки за робочий тиждень, а Наталка лежала у воді і не хотіла нікого ні чути, ні бачити; вона дивилася на суцільний шар пари, що піднімався вверх до стелі ванни і конденсував великими краплями  по її оголених плечах; це було очищення, прання свого тіла і душі, з якого Наталка щораз виходила чистою і бадьорою, як ніби за тиждень не було на ній з добрий десяток чоловіків, які витирали в неї своє грішне тіло, немов у крохмальну білу салфетку; ті чоловічі забаганки щораз задовольнялися нею скоріше не із задоволення, а з тілесного примусу, і після того Наталка після того була вижата, як мочалка чи лимон; вона згадувала, як Віктор колись в пориві пристрасті виціловував, омивав її туло без ванни, і тоді вона сатаніла від того блаженства, як жінка, яка ідеально підходить для чоловіка зором, нюхом і дотиком, чутливістю та інтенсивністю до обіймів одночасно.

         Голос Віктора був застудженим, мов голос осіннього вітру; він то випивав, то знову наповнював склянку гарячого чаю, розведеного коньяком, який ідеально скрашував і гармоніював його внутрішню організацію; чоловічий настрій формують не тільки  ідеальні жінки, до яких вони тяжіють і яких, як правило, ідеальних в природі не існує, проте і легкий присмак червоного кримського вина, витонченого одеського коньяку і м'якої  житомирської горілки; це Віктор означив собі після зради Наталки; коли він виходив від неї після неприємного вияснення стосунків і побував ніби в соковижималці, то знімав напругу склянкою коньяку чи вина; і це на певний час знімало душевну напругу;  останнім часом Наталка зустрічала його в кабінеті, немов цариця Клеопатра, з немигаючими, широко відкритими  очима кольору холодної нержавіючої сталі, пресувала його несмішливим поглядом, не марнуючи час  для словесних емоційних рулад; одвічні ревнощі жінок шинкують  чоловіків, мов капусту; коли йдеться про чоловіків в новій  декоративній упаковці, жінки здатні до витончених фліртів, які жодного разу не повторюються; Наталка, що мала глибоку  довершену форму  утішної жінки, з видовженим обличчям тривіальності; і тепер в кабінеті на правах володарки вона  щоразу вибирала зручне положення на кріслі, аби вдержати перевагу над стоячим Віктором; вона говорила щось йому про їх взаємовідносини, про те, що він просто не розуміє жінок, а він  шукав у виразах її обличчя, особливо губ, те природне, а не синтетичне, що колись звабило його і збавляє тепер інших чоловіків; крізь прозоре Наталчине плаття проглядалися узори  її еластичної нижньої білизни, що були мов надточні датчики усіх її рухів рук та ніг; кожен міліметр тих рухів видавався настільки близьким і знайомим Віктору, що йому захотілося манірним, але владним жестом обняти Наталку, як це відбувалося сотні раз з нею раніше; і Наталка  відчувала це, навіть було в забутті нахилилася до Віктора під гіпнотичним  впливом відчуттів; та це була лише мить, бо Віктор і Наталка зразу ж оговтувались і опанували себе; цього разу, навіть не дивлячись на Наталку, Віктор розвернувся і вийшов в коридор, і аж тоді там знайшов приплив повітря для вдиху; йдучи по коридору, він згадував, як зовсім нещодавно  Наталка вдосконалювала своє мистецтво кохання з ним в автомобілі, впевненим природним рухом і настирливим жестом досягала з Віктором своїх утіх і любовних пестощів; тоді Наталка щораз відтерміновувала  включення Віктора в роботу, позбавляючи всяких сторонніх думок і бокового зору; він був для неї, мов реверс, який крутився в різні боки, аби проникати у важкодоступні місця Наталчиних застібок-змійок  з подвійним стандартом захисту на спідниці, яку Наталка міняла майже щодня, звільняючи таким чином себе від р різких чоловічих запахів; в цьому був увесь її пасаж самозахисту, який розуміла тільки вона одна, хоч і Наталка знала достеменно, що може досягти приборкання любого чоловіка будь-яким шляхом, який тільки знала її жіноча природа.
          По своїй внутрішній організації Наталка готувалася до якихось нових змін у своєму житті; ці зміни уже відчувалися навколо неї, мов запах вітру, який витає в повітрі перед зміною погоди; вона не відчувала усієї насолоди від тих екстремальних чоловічих дотиків, які були щодня реальними, але і якимось містичними одночасно, бо мали в собі таке ж таїнство кохання, як має сонце перед тим, як зійти уранці на небо; хіба дотики, як промені сонця,  можуть заснути і зазнати змін за тривалістю часу? вона відчувала, що Віктор уже відпустив її, відпустив, як відпускають вітер, який неможливо вдержати; Віктор уже не був тією п’явкою для неї, яка прилипала до її тіла; навпаки, тепер вже вона, Наталка, сотала його душу і випивала його внутрішню енергетику, як вранішнє незбиране молоко; це вона тепер продукує йому правила гри, і він може навіть не розраховувати на повернення до неї; може, це була і вдавана ілюзія її безпеки, однак те, що Віктор перестав їй телефонувати і відправляти „есемески”, свідчило про одне: або серце його зайняла інша жінка, або чаша образи до Наталки вилилась через його край; і в одному , і в іншому випадку Наталка програвала і втрачала од цього; вона не могла допустити такого приниження свого жіночого відсторонення; наближалося свято - день селища; по коридору адміністрації щодень сновигали люди, чувся шалений людський гамір, який заважав зосередитись; вона то відкривала двері кабінету навстіж, щоб побачити постать Віктора на коридорі, то закривала кабінет і вслухалася знову в його кроки; Вікторові кроки Наталка могла вгадати щораз безпомилково; але Віктор ніби навмисно не йшов, і це відволікало Наталку від буденних справ; десь внутрішньо це дратувало її; вона якось навіть злісно показала на двері надоїдливому похітливому вахтеру, який ліз до неї на очі, домагаючись повторення  з нею вчорашньої ночі, коли вона припленталась, вистьобана і вихолощена, напідпитку до свого кабінету у пізню годину, вже така, як треба для будь-якого чоловіка; і цей вахтер, цей жалюгідний хлюп за жіночою спідницею, робив з нею вночі, що хотів; вона була настільки виснажена, що навіть не пам’ятала, як спала в його обіймах, не відчуваючи ніяких дотиків;  все видавалося тілесним  каламбуром, тілесною вовтузнею; та навіть напідпитку свідомість Наталки інтуїтивно працювала:  треба було переспати ніч з цією жердиною заради того, щоб все було тихо-лихо; на другий день у неї боліла голова і нило усе тіло; в якусь мить вона захотіла, щоб Віктор пожалів її, щоб поклав їй руку на голову, а потім на живіт, як це він робив сотні раз, коли Наталці було зле; але Віктор не йшов, та й вона боялася його приходу: не хотіла, щоб він бачив її в такому стані - розбитою і понівеченою; щоб подобатися чоловікові, не треба показувати йому своєї слабкості; жінці не треба мати чоловічу красу і силу, їй треба мати розум, хитрість і кмітливість, тоді буде все – і любов, і гроші, і прожекти; треба просто мати звичайну винахідливість  хитрої кицьки, щоб ловити мишей; а для цього треба знати достеменно місце, час і ази затятої жіночої охоти; чоловіки йдуть на жіночі приманки частіше, ніж чоловіки на жіночі; чоловіки інші – вони ідуть напролом, як бики на червоне полотно; особливо це властиво начальникам, які і в жінках бачать більше своїх підлеглих; жінки за всіх все знають і всім про все розказують; жінки люблять таємниці пройденої ночі; вони самі люблять бути чоловікам одвічною загадкою; якби Наталка збиралася повторно вийти заміж, вона б давно перетворила гучні нічні гуляння на весільну сукню, але бажання погуляти на повну котушку було для неї сильнішим, ніж бажання одягнути ту весільну сукню;  вона відчувала , що в домаганнях чоловіків стало для неї надто багато ризиків, а від Віктора завжди віяло упевненістю; правило його життя  не могло бути консервованою брехнею, а лише щиросердним зізнанням для жінки; і це подобалось Наталці; Наталка знала, як швидко повернути чоловічу Вікторову силу; вона знала Віктора, знала усі його перемоги і поразки;  далекий і глибокий внутрішній голос затято звав і кликав її до цього чоловіка, звав повернутися в його обійми, коли їй було зле, коли вона опинялася в життєвому тупику; тепер же вона чомусь бігла в протилежну сторону од Віктора, саме не відаючи, чому підсвідомо робить це; і це лякало її.

            Осінь стала інкрустованим відображенням літа; сині проліски неба між сірих, земляних хмар давали ще надію на тепло; бажання щастя у Віктора горіло в душі, як ватра, і тягнулося до Наталки, проте мутна ріка життєвого каламбуру не ставала світлішою; останки райдуг літа ховали свої кінці в сивий, холодний туман вересня; дихало свіжістю, проте та свіжість викликала ностальгію за втраченим часом, який не урізноманітнював Вікторове життя, а робив його якимось інертним і тягучим; довгувата замшілість стосунків Віктора і Наталки перекреслювалась чужими перехресними стежками; дорога до щастя була тернистою, хоч і незбагненим залишався маленький просвіт надії, яка була не вдаваною реальністю в сукупності з неймовірною гіркою правдою, а явним відображенням Вікторового та Наталчиного життя; розважальна програма літа закінчувалась, і для Наталки наступав певний голод чоловічої уваги; по городах копали картоплі, життя здавалось гамірним і клопітким; похітливих жонатих  чоловіків впрягали у плуги, і вони були, мов загнуздані коні, у відчайдушних, завзятих домогосподарок; Наталці випадало все частіше бути в дрейфі,  а йти на поклін до Віктора  не хватило мужності; вранці Віктор прислав Наталці «есемеску», яка торкнула струн її душі:” Обіймаю кожну клітиночку твого тіла крапельками вітру і роси,  і теплими променями сонця …”; ці слова болісно повернуло потаємне почуття до Віктора; Наталка все більше і більше відчувала, що задихається від таких слів, що судоми здавлюють її горло і вона може здатися; було відчутно, що Віктор жив не своїм життям, а її, Наталчиним, жив нею, навіть такою непередбачуваною, якою вона тепер є; намагаючись вийти із душевного тупика, вона взяла на тиждень відпустку, щоб перепочити від усього того життєвого гамору і навести лад у своїх стосунках; допомагаючи матері копати картоплю на городі, вона відволікалась щораз думками про Віктора, мимоволі зрізуючи маститу білу червону  та білу картоплю, яку вивертала заступом; доставав біль у попереку, щось млоїло в печінці та яєчниках; хотілося ідеального комфорту для тіла, та його не було навіть тут, в затишку материного обійстя; вона згадала торішню цю ж саму пору копання, коли така ж картопля перервала її вагітність і рушила усі її плани на заміжжя, і неймовірна досада переповнила її серце; тоді вона повідомила Віктора, який перебував у Києві, що в неї важка кровотеча, є загроза викиду; в хвилини розпачу  у неї стався нервовий зрив; Віктор нічим не міг допомогти їй, і це розривало її навпіл; його дзвінки не втішали її, а ще більше дратували; мабуть, тоді і сталася та тріщина в їхніх стосунках, яка з часом розросталась до якоїсь камінного провалля;  в  мить надзвичайної душевної напруги, коли її душа подумки долала відстань до Віктора, кричала про допомогу, вона залишалася сама і безпомічна, з перерваним недоношеним плодом; а Віктор, увесь знервований, не знаходив собі у Києві; будучи старшим групи співробітників для участі в акції Президента, він лише благально дивився на шпилі Софійського собору і просив у Бога допомогти йому; інтуїтивно, ніби дикий мустанг в пору небезпеки, він раз по раз втягував у себе свіже осіння повітря, якого йому бракувало; не було ніколи, здається, у нього в житті більшого розпачу, як тепер від відчуття утрати дитини, яку він чекав; час ніби перевернувся і відвернувся від нього, позбавивши   можливості бодай хоча б морально підтримати кохану жінку; він не міг  подолати душевну тривогу і біль у серці; автобус на повних парах мчав додому, повний галасу людей, а Віктору здавалось, що той галас по ньому, по його дитині; він ніби прямував у чорний вир; мигали дерева і стовпи, і від того миготіння і обертів змінювалась уся Вікторова душевна організація і душевна конструкція до невпізнання і до неповернення; а Наталці в той самий час душевний біль  болів більше, ніж біль фізичний; там, на лікарняному ліжку, умить все життя її почало перевертатися і змінюватися усе навколо, в тому числі і її доля з Віктором; знекровлена, вона самотньо лежала в гінекологічному відділенні лікарні і відчула перевантаження усього свого життя; згадуючи тепер, у хвилини болю, як Віктор обціловував її обличчя, руки, ноги і навіть хвилясті складки на животі, які були наслідком її перших  родів; як він пестив усе, що тільки можна було пестити в її тілі, вона в стогоні ледь не втрачала свідомість від щастя; їй хотілося тепер бодай маленького дотику Віктора, а його все не було і не було; саме тоді Наталка вперше явно відчула найбільшу утрату - утрату надії на підтримку коханої людини, яка чекала , та не знаходила поряд.

           Все з часом пройшло, та Наталка  була спустошена; вона лежала на м'якому дивані знятої квартири і дивилася в одну лише точку на стелі; не чула і не бачила включеного телевізора, ні того, що було на екрані; сотні раз дзвонив телефон, але Наталка його не брала; закрившись  в квартирі, Наталка нікого не впускала до себе, навіть Віктора, який спочатку добивався до Наталчиної квартири, стукав у двері та вікна, та вона мовчала;  вона не хотіла нікого бачити; Віктор почав Наталці щодня по кілька " есемесок", та вона не відповідала ні на жодну із них; „кохана моя, сьогодні шалений день, і я не знаю, як бути; думаю за нас; дуже жалію за все; я держусь лише за рахунок того, що ти є, що десь внутрішньо підсвідомо відчуваю твою прихильність, і це заспокоює і зігріває мою душу; хочеться означити наші відносини; часу було достатньо, щоб ми все зрозуміли; я не залишу тебе, бо незважаючи ні на що, ти стала мені ще більше дорогою і бажаною; я хочу належати тобі; нам легше пережити утрату обом разом…”; та Наталка дивувалась, що її майже не брала ця тривога Вікторових слів; навпаки, усе це дратувало її; для неї усе це здавалося  мізерним чоловічим скигленням; її душа ніби закам'яніла; вона скоріше вмерла б зараз для себе, ніж для нього, Віктора; їй здалось, що поклик Віктора  був для неї тепер якийсь залишеним на клітинному рівні ефектом виживання чоловіка за рахунок жінки, яка попала в скрутне становище; Господи, про що він думає, коли верзе Наталці ці нісенітниці у пору її душевної тяжби? Наталка включила природні засоби жіночого застереження: і захисту, виключивши телефон; коли треба залишити в запасі чоловіка,  який не виправдав твоїх надій, та який, можливо, тобі буде ще треба, то треба розвернути стежку твого життя в іншу, протилежну від нього; сидячи в теплій ванній, Наталка пестила ніжною нейлоновою мочалкою, вкритою бавовною губкою, своє тіло і згадувала усіх чоловіків, які обпалили її життя; миючись, вона ніби звільнялася від усіх чоловічих нечистот, поневірянь і наруг, яких вона зазнала в пору заміжжя і після нього, і бездоганна, крохмальна чистота  і незалежна, вона тепер налаштовувала себе на новий лад, щоб отримати нові життєві  орієнтири, яких досі ще не знала;  це були, ні,  не спогади, а нові погляди на життя, як приховані дворівневі індикатори пружного зору, щоб побачити нове життя в усіх його світлових вимірах і орієнтирах.

          Безпечність – не надійний фіксатор стриманості; Наталка намагалася економити час на молодості, однак любовні пестощі , мов гострі леза з нержавіючої сталі, різали її душу і ті почуття, які раніше наповнювали теплотою її серце; чоловіки здавалися спочатку свіжими фруктами і персиками, солодкими йогуртами та смачним морозивом, та змішування усіх цих інгредієнтів давало в підсумку безформну масу, яка викликала алергію; Наталка  намагалася бути ввічливою і гостинною, та під тиском душевного незадоволення почуття  розплескувалися через чашу терпіння, і це виснажувало її тіло і душу; вона стала відчувати втому, коли, сидячи, майже засинала над паперами в кабінеті, де пахло різними духами і одеколонами, ковбасами і кавою, квітами і неозначеними запахами від запасної одежі і взуття в шафі, яка майже ніколи не закривалась, а була навстіж, як душа Наталки; її кабінет зранку був з одчиненими дверима, щоб бачити, хто проходить повз нього; а в обід і після нього кабінет ставав місцем її інтимної аудієнції, де не було ніби ні звуків, ні шелестіння, але де робилася робота, від якої  завзятий кавалер завжди виходив  з мокрою сорочкою від поту і тільки уже на вулиці видихував повітря з грудей, як з надутого шарика, який ось-ось мав лопнути; це не були запопадливі клієнти, а звичайні друзі і приятелі Наталки, які тимчасово звільняли її від загребущої перенапруги;  фізичне навантаження посилювало циркуляцію крові, приплив сил і енергії, і Наталка витискувала з себе все, що можна витиснути і відштовхнути - штучне і непотрібне; сьогодні вранці їй передзвонили прибути на екстрену нараду; готувалася перевірка, і треба було впорядкувати папери; вона вдихнула на повні груди свіжий вітер осені, і їй стало жаль стильного дизайну літа; Наталка завжди дивувалася цій нерівномірності природи, а тепер дивувалася нерівномірності  своїх бажань і душевних поривань; вона знала, що біля адміністрації її уже чекає біле „Жигулі” підстаркуватого, але ввічливого до нудної солодкуватості сільського голови, що вона без зайвих зусиль озветься на пропозицію проїхатися з ним по осінніх полях і потім буде дивуватися, де у неї береться стільки манірності бути з усіма цими кавалерами такою галантною і вишуканою та не спектися серед палючих почуттів і пекучого сонця та розмаїтого рельєфу ранньої осені.

           Віктору не стримував досади від пройденого літа; він ніби переплив гавань у кайданах або побував у посудомийній машині; круг його нових знайомств виростав з геометричною прогресією; він, за відсутності Наталки, намагався сховатися в чужих, часом навіть холодних жіночих обіймах; насправді Віктор ховався сам від себе, бо Наталка  не відповідала на його дзвінки, і Віктор не знав, що діяти; розважання були теплими на дотик, хоч і холодними за розрахунками; у відсутність Наталки до  його нового кабінеті заходили жінки, нібито у справах, хоч насправді все виглядало по-іншому; та Віктору це доставляло хоч якусь приємність, аби відволіктись од важкої душевної драми; це були жінки з гарною жіночою конституцією, жіночою ситністю і невгамовним кокетством; такі жінки завжди підвищують тонус кровоносних судин і  максимальні фізіологічні можливості чоловіків, і не дають їм загнутися в пору розпуки; проте ніхто з тих розпашілих жінок не вливав в душу Віктора тої свіжої крові, тої шаленої пристрасті, яку влила Наталка, коли їй тільки минуло двадцять сім весен від роду; душа Віктора була тоді розжарена, як лампочка, яку ввімкнули і довго не виключають; він ходив, точніше літав на сьомому небі, знайшовши в Наталці жінку своєї мрії; він робив Наталку щасливою, а Наталка його – як можна забути таку гармонію почуттів? то тепер він  лишився нещасним придатком своєї пристрасті до Наталки, від якої змінювалося все його життя; дотичний зв’язок з Наталкою десь постійно був, проте Вікторів терпець щоразу вривався від тієї невизначеності , що йшла від Наталки; усе це кололо серце, як пагони шипшини, ранили душу і доводили її до виснаження; в такі хвилини Віктор відчував приплив крові і підвищення тиску ; йому було зле від тієї невизначеності з Наталкою, яка поступово переростала у драму їх особистісних почуттів; йому було жаль Наталки, і він картав і катував себе за те, що не зміг підтримати її, як належить, коли їй того було необхідно; в глибині душі він відчував якусь внутрішню неприязнь до самого себе; щоранку він подумки молився Богородиці, в образі якого він знаходив світлини тп смиренність для своєї  душі;  це було якесь миттєве мережане моління жіночості і душевне покаяння за свої гріхи, де був початок безкінечності, тепла і любові, ласки і  щастя на проміжку часу, який називається любов’ю, нехай і тимчасово нерозділеною в часі.

            Важко прочитати долю по долоні, коли долоня списана потисками рук; жіночі капризи, викликані зміною фаз місяця, нівелюють всі малюнки на руці жінки; Наталка після двох місяців душевних і фізичних терзань нарешті появилася на люди; дивно, але це вже була інша Наталка; це була впевнена у собі жінка, з рішучою, розміреною ходою і з високо піднятою головою; вона вже навіть не блефувала, щоразу вкладаючи свою руку, завішену уже золотими перснями, в нову широку чоловічу долоню; Віктор же намагався не бачити цього і не дивитися на нові Наталчині перегони; він не хотів дивитися на трансформовану Наталку, а попросту він не міг зрозуміти її, чому вона одвернулася від нього; з однієї сторони, йому хотілося гармонізації взаємин з нею; і тяжіння  його було не стільки до сексу, як до душі Наталки, яку він знав в найтонших її струнах; він не вірив, що Наталка за два місяці душевних поневірянь так може змінитись; Віктор міг теж відвернутись в унісон Наталки, проте якась сила не відпускала його від тих зелених очей, які змінювались щодень, як озеро напередодні дощу;  погляд Наталки на Віктора часом був неприємним на дотик, і мав одночасно енергетичний ефект передгроззя; простерилізований осіннім вітром, мов кришталь у кислотній ванночці,  Віктор все більше ловив себе на думці, що Наталка стає ще більш невизначеною для нього; біль не проходить, а тільки притупляється з часом; тіло стає, як заморожений фарш або вафлі в фритюрниці; Віктор і Наталка ще не були спалені дощенту; Наталці було досить покрутитися, як лампочці, і лампа розжарювання засяє; та ні світла, ні радості не було – одна темінь; десь тільки на рівні фізіології здригалося Вікторове серце, мов гикавка; все було ніби замуровано за високим муром нездоланності і невідомого матеріального світу, де не було місця ні для голубів в небі,  ні погляду у високості, а тільки одне якесь розперезане запитання: чому? Віктор єством відчував велику утрату для серця, ніби утрату частини себе самого; серце його прагнуло  спасіння; спасіння не себе самого, а спасіння їх з Наталкою; якщо людину не припарковано в глухий кут незалежності, то припарковано до стіни плачу; Наталчині очі дивилися на Віктора з монітора комп'ютера фотографіями дворічної давності, і він бачив у них ніжний  жіночий смуток після Наталчиного заміжжя; то була його Наталка, його і тільки його; в такі хвилини душа  Віктора доводила його до істерики, до тотального знищення; він лишав усе і їхав на шаленій швидкості авто до недавніх місць їх зустрічі з Наталкою; аж там, на синьо-зеленому лузі, він знаходив спокій; притулившись до сосни, він стояв доти, аж доки не відчував , що його внутрішній голос і руки дерев’яніють, а почуття стають, як слойоне тісто; казка проходила, а сувора реальність дивилася у Вікторові очі звідусіль; жаби стають царівнами тільки в казках; в його царівни, його прекрасної, любимої і коханої жінки, залишалися тільки інстинкти, і це викликало глибоку образу за нерозділену любов; серце було ніби нашпиговане динамітом і готове була вибухнути в будь-яку мить, щоб стати кульмінацією стосунків і похороном усіх надій і сподівань назавжди; та якась невідома сила вгамовувала Вікторові почуття, і він, як дитина, засинав в салоні автомобіля під щебет птахів, аж доки сонце не сідало на заході, і той щебет не стихав, розбудивши Віктора своєю тишею.

             Святкування дня народження завжди є святом; Наталка любила свій день народження не тільки тому, що саме в цей день вона побачила білий світ, а більше тому , що любила приймати подарунки і бути у фокусі загальної уваги рідних, близьких і знайомих людей; квіти, посмішки і прожекти ставали тепер її змістом життя; якщо зазвичай вона не любила прикутих сторонніх глядачів до неї, то тепер вони лоскотали її самолюбство; вранішнє привітання шефа на оперативній нараді при численних допитливих поглядах приємно зігріло її душу; воно  було ніби щиросердним зізнанням їй, що не все так погано в її житті; звісно, їй заздрили навіть найближчі подруги, але вона розтавала і розслаблялася у квітах і чоловічих парфумах; в день свого народження вона дивилася безмежно-радісними і вдячними  очима на оточуючих навколо людей, які за одну мить ставали усі рідними та близькими; в якусь мить Наталка відчула, що вона уже не «пацанка», а панянка, що вона могла б уже посягнути на зрілого і гідного їй чоловіка ; її слабкість ставала її міцністю, і вона була у пошуку; полювання на чоловіка тотожні полюванням на привілеї; тому великий букет світло-рожевих троянд, які  подарував їй Віктор на день народження,  розчулив її до сліз; вона торкалася губами пелюсток світлих троянд і щось шепотіла губами перед Віктором, ніби молитву перед олтарем; очі її палахкотіли від сліз і щастя одночасно, а душа виражала глибоке проникнення; Віктор стояв і дивився на цю містерію свого і Наталчиного паралельного світу  кохання, де йому було відведене місце спостерігача, аби засвідчити сувору правду любові, яка ніколи не закінчується, а починається там, де щойно вона потерпіла фіаско, де стояла під прицілом чужих очей, та все ж знову і знову просилася в його обійми; він щемко поцілував Наталку в краєчок губ, від яких віддавало ароматом троянди, і  вийшов в коридор, по якому сновигали Наталчині улюбленці його лихої долі, ждучи, доки Віктор не вийде з її кабінету.

             Правило щастя, як правило, не є правилом життя;  усі нещастя ходять ніби разом і мають одне обличчя; скільки б людину не благали , не молили і не кликали, вона стає бажаною і найріднішою лише тоді, коли бажання не є облудними і не приблудними, а порожні фрази  не стають ілюзорними; маринування любові – ніби маринування м’яса, коли додаються  усякі спеції, та найбільше відчувається все-таки гострий червоний перець після того, як кусочок м’яса знімаєш з мангала; і це найкраща «віагра», після якої чоловіки перестають розрізняти кольори жіночих спідниць; Віктор розглядав минуле, як світлі і темні плями, які ставали все яскравішими і переконливішими в пам’яті після солоного присмаку щастя з Наталкою; думки не трималися купи, а розліталися, мов листя  шафрану; сонце струменіло, мов візерунчастий килим, і доносило до лагідного його серця  невмируще джерело бажання щось змінити на краще; Віктор не міг осягнути тих непомірних негативних накопичень, які дистанціювали його від Наталки; це не була помилка любові, це було затемнення пристрасті, коли божевілля пірнає у зраду, а розлука не має виміру, бо втрачає довготу і ширину дистанції; Віктор не бачив Наталку уже два дні після дня її народження; він відчував запах домашньої ковбаси, який тягнувся з її кабінету два дні поспіль і розумів Наталчину «зайнятість»; золотий перстень із цирконом і діамантами був у Наталки, і це трохи заспокоювало Віктора; він залишив не просто пам’ять цій жінці про світлини їх спільного життя, а схотів, щоб цей подарунок став Наталці новим знаком їхнього спільного майбутнього; він любив її руки за їх особливе тепло, чутливість і ніжність; коли вони після інтимних скуплень не раз торкалися його шиї в автомобілі, вона була і залишалась  тим світлом, яке гріє його єство;   Наталка завжди  знаходила мить, щоб наблизитись до Віктора настільки, щоб відчути його; коли через кілька днів після іменин Віктор почув її голос на коридорі, то зрозумів, що вона шукає з ним зустрічі; Віктор уже не вірив в нові Наталчині чудеса,  проте Наталка зайшла до кабінету, зупинилась, і подивилась прямо Віктору в очі; і в тому погляді стільки було всього сказаного, що він розчулив і ворухнув Вікторове єство настільки, що він без слів підійшов до милої, коханої, дорогої йому жінки і ніжно поцілував її в губи, які тремтіли чи то від хвилювання, чи від душевного ридання; Наталка уткнула голову у Вікторове плече, її тіло здригалося, а Віктор притискав дорогу йому постать жінки і вдихав на повні груди аромат так знайомого йому русявого волосся, яке не давало йому потім ні спати, ні жити, а тільки думати днями і ночами про ту мить, яка уже ніколи не повториться в його житті.

            Погода впливає на тіло і душу людини повсякчас; люди часто відчувають барометр у своїх діях і поривах; особливо це помітно напередодні дощу; ніби бджоли у вулику, вони починають спішити і метушитись, гриміти і метатись словами, ніби блискавками; особливо красиві в цьому пориві жінки, які за всяку ціну, навіть втрачаючи самоконтроль, шукають особу протилежної статі для зняття своєї душевної напруги; і неважливо, якого чоловіка знайти - жонатого чоловіка чи нежонатого, аби лиш відчувати від нього ті гармонійні енергетичні імпульси, які так потрібні жінці; головне, викликати в чоловіка бажання сукупності і шалений потяг до оволодіння жіночим тілом; причому в цьому пориві  байдуже, що хтось не має грошей чи даху над головою, головне - задоволення жіночих забаганок; щирі українки завжди знаходять на своїй землі голлівудські пагорби, щоб стати зірками; в боротьбі за чоловіків вони грають в свою рулетку, яка крутиться, коли на них дивитися – це мов на кубинському карнавалі; їхній любовний кастинг не має меж, а  їх суперництву позавидували б войовничі амазонки, бо вони не тільки знають, що не відновлюються нервові клітини, проте і що не відновлюються також і зуби, коли коханці забувають про їхні потаємності між ногами, а поглядом ковзають по сторонніх кольорових спідницях; Наталка була в цьому плані, як і всі жінки, часом сором’язлива, часом кокетлива, а часом настирливо-ввічлива аж до жіночої всевладності; вона була сильною і слабкою одночасно, як і всі жінки; її приваблювало природне лідерство чоловіка лише до тієї самої пори, коли він входив в неї; в ту хвилину він був для неї усім,  бо через мить вона сама ставала лідером і вже не випускала чоловіка зі своїх обіймів доти, допоки її тіло не скрючувалось в конвульсіях від блаженства;  ніхто не міг втямити її природної щирості, ні вгамувати її нестриманої пристрасті, навіть Віктор; вона то віддалялась, то знов наближалась до свого обранця на відстань витягнутої руки чи наближення губ; а то просто могла бути респектабельно легітимна на фоні загальної любовної інтервенції до обраного чоловіка; жінок не ламають, коли на них ставлять; навпаки, жінки не люблять чоловіків атрофованих і нездатних до рішучих дій; саме така душевна чоловіча дезорганізація викликає в жінок  тілесний спротив і захист своїх  природних прав на свободу вибору; і неважливо , яка погода надворі, важливо, яка вона в душі, і  що вона несе оточуючим – чи світло, чи сутінки від дощу і туману, чи огортає мозок щастям од відчутого дива, що хтось живе в тобі і хоче жити доти, доки схочеш того ти, бо ти господарка того вогнища, а значить, і життя; як мати загортає в конверт новонароджену дитину, так і Наталка загортала в конверт своїх обіймів чоловіків, яких вона хотіла, і марно було комусь пручатися в її обіймах, аби зробити обманний жест для вивільнення: той чоловік уже належав їй і тільки їй.

             Наталка мала  неабияку довіру і спроможність домовлятися, але ніхто, крім Віктора, не контролював її дії; та безконтрольність хоч і подобалася Наталці, та все ж дратувала її; вона була надміру чутливою на відвертість аж до вразливості, а Віктор ніяк не міг позбутися комплексу недовіри, він, як і раніше, хотів мати щоденно любов готівкою, тоді як Наталка хотіла щоденних яскравих респектів, уважності і пунктуальності різних партнерів; вона хотіла бути владною над ними, як і над Віктором, аж до їхньої покірності; і аж тоді вона могла дозволити собі десь  відпочити в затишку  чоловічих мускулистих рук, вложивши в них свої маленькі сексуальні груди, повні гордої жіночої пристрасті; це було закодоване прагнення жінки поважати своє жіноче тіло, материнське єство, прагнення розділити з чоловіком свою неділимість і свою непогрішність; Віктору ж бракувало свіжого повітря; ще вдосвіта він ішов на стадіон, робив три рятівних кола пробіжки, щоб дихалося  вільно і легко; здається, таким чином він виборював своє право на простір і сейсмічну активність з-за обтяжливого часу; і коли його важка постать подовгу зависала на спортивних тренажерах стадіону, біля яких навкруг валялися, як зморщені пожовтілі печериці,  використані  кимсь за ніч презервативи, що засвідчувало нову генеалогію нічного спорту підростаючого покоління, Віктор відчував, що скидає з тіла якусь тяжбу і відчуває дивну полегкість, як в кращі часи гармонійної сукупності з Наталкою; він знаходив новий інтер’єр для душевної організації, коли пам’ять меншає на моменти, але яскравіше вирізняє Наталчині очі, руки  і груди, як благочестивий відлік вічності, яка лащиться, як бездомне вуличне котеня, що шукає кусок хліба в сердечності.

           Самий сильний запах – це запах любові; його не можна ніколи догнати, але його ніколи не можна забути; зранку Віктор відчував сильне,  асигноване свіжістю ранку, відчуття бажаної зустрічі з Наталкою; це було шосте чуття чоловіка, що  вимірюється кілометрами часового пробігу і дотиками до жіночої присутності, яка викликає в душі бурю емоцій і щиросердного зізнання  в приналежності до єднання; те відчуття ніби вимолювало Віктора спішити, коли він розмірковував, як жити і як діяти далі; це було третє око тіла, божевільна прихована камера, яка просвічувала ефір наскрізь, мов рентгеном, і приголомшливо освідчувалась в тому почутті, яке не витерти було нічим, окрім народженням чи смертю, і яка, можливо, і стала би полегкістю, якби не шалене, надприродне прагнення  відкрити собі і Наталці таємницю їх любові в космічній  одіссеї, в народженні дитини, яка була прогнозована і очікувана, і просилася в світ німотним криком у Вікторове серце;  була почута ним, та не почута Наталкою; Віктор не помилявся в  своїх догадках: він зустрівся з Наталкою на повороті до приміщення «білого дому», вона мелькнула перед ним, мов білка, у светрику кольору осені з бархатною пов’язкою на голові, яка гріла її ще вологе від вранішнього миття русяве волосся; припарковуючи велосипед, вона швидко обмінялася словами з вахтером, який чекав її при вході в підвальне приміщення будинку, що не раз слугувало для неї  схованкою від стороннього людського ока; Наталка, не оглядаючись на Віктора, швидкими кроками віддалялась від нього; однак він окликнув її і майже поспіхом порівнявся з нею; їхні швидкі кроки уже майже з’єдналися, і коли досягали третього поверху, Наталка раптом вирвалась вперед, як сарна, яку доганяє леопард; за якусь мить  він почув лише ляскіт ключа в замку за дверима її кабінету; від несподіванки у Віктора відібрало мову; зі сторони Наталки це був незвичайний виклик; у Віктора стався раптовий внутрішній  нервовий зрив; він ніби ватними ногами дійшов до свого кабінету, дістав з пакета свіжі пахучі яблука і груші, які ще звечора приготував Наталці, і відчув усю тяжкість тих налитих плодів, які ставали ніби надмірним еталоном тяжкості долі, а ще більше - тяжкістю його надій; це було душевне оціпеніння від незрозумілості, від прикрості і розчарування, що стали в чоловічих очах, як згусток чорного туману, коли не можна визначити, де  стежка, де спасенна дорога, яка виведе твоє тіло і твою душу  від жіночого свавілля, яке не має меж обману і зради, віроломства і  безчестя; півдня Віктор ходив, як неприкаяний, шукаючи порятунку душі в роботі, у спілкуванні з людьми, а потім відправив Наталці „есемеску”, де вилив увесь біль душі в таких словесах, яких, мабуть, не знає ні один словник української мови, назвавши при тому Наталку перехідним прапором району; а вона мовчала, як риба, ніби це не стосувалося ні її, ні Віктора; Віктор знав, що все це з часом пройде, стихне і минеться, що цей хронічний гемодіаліз Наталчиної хвороби не має майбутнього, та йому хотілось раптом  вимитись і очиститись від того бруду, який лавиною навалився на нього; йому хотілось захистити своє майбутнє,  захиститись від ганебності стосунків двох людей, які колись палко кохали одне одного, та  втратили почуття міри, яке досягло такого емоційного напруження, коли сходяться десяток блискавок одночасно в одну точку, коли вже не видно ні неба і не відчутно землі під собою, а коли є тільки хронічне марення від того, що називається любов’ю.

          Коли гримає грім, блискавка йде попереду; вона може зігнути до коліна саме стійке дерево; і життя враз зазнає перемін, стає іншим, уже не тим, яке було напередодні передгроззя; якби ж то в прилистку Вікторового серця були громовідводи, аби уникнути стресу; аби ж то Наталчина віддаленість стала початком нових стосунків для Віктора; проте тих стосунків не було і ще не скоро вони мали бути, судячи з Вікторової депресії; грім, як правило, гримає після скупчення хмар, а часом раптово, зненацька, коли відхилити удар блискавки уже неможливо, а ззаду десь плететься тільки звук грому; і це не сірник, який можна загасити, щоб не дати спалахнути вогню; Віктор радше був залишатися в самотності, аніж бачити Наталчині оголені стегна чи плечі з кимсь на стороні; ще важче стало дивитися йому в її очі і не знаходити там нічого, крім безтурботної захланності; він знав, що вона тепер не знаходить часу навіть на свою доньку Даринку, що її час перетирається в манірних любощах, мов ваза в піску;  в кабінетах –з ранку до смеркання, до вечірньої трапези; Наталка уже не огризалася до Віктора, не оглядалась ні на кого, вона просто і манірно вела контроль за чоловіками, які були чи не були з нею в стосунках, заходячи з будь-який кабінет з папірцем – чи з приводом чи без приводу; вона здійснювала щоденний обхід адміністративного будинку, мов єгер обходить мисливські угіддя;  їй подобалося, коли чоловіки потрапляли в різкий офсайд, заглибившись в її погляд; Наталка з посмішкою дивилася на їхні роззявлені роти і великі очі, проходячи повз них, як пава, похитуючи прудкими ногами; вона любила бути таємницею для сильних світу цього і дивитися , як безсило піднімаються і опускаються чоловічі груди від  забитого видиху і неможливості володіти собою з-за слабкості перед такою жінкою, як вона; в такі хвилини був безсилий перед нею і Віктор; його мов обдавало гіпнозом від неймовірного збудження та емоційного стану, дикої неврівноваженості заволодіти Наталкою, знайти в ній звільнення своїй спокусі і не тримали тіло в заціпенінні; його при виді Наталки, мов обдавало  електричним струмом; так було і цього дня,  коли Віктор, одягнутий у новий світлий костюм, зустрівся раптово з Наталкою, яка йшла йому напроти; від несподіванки чи від здивування вона зупинилась на мить, і від миттєвої близькості Віктор відчув навіть запах її губ з ароматом троянд; це був той самий ефект зустрічі двох енергетично залежних людей, які стали раптово обоє системою внутрішнього замикання, як світлові індикатори, що показували чутливість дотиків, але були захищені від удару струму; і Віктор зрозумів, що в любові завжди є шанси - шанси любити і бути любимим, шанси попрощатися і шанси повертатися, як повертається лосось до місць свого народження з безмежного океану в лоно бистрої гірської ріки, щоб загинути  в обіймах розбурханої стихії.

            Полісся – чудовий край універсальності української природи; височини, поля, еластичні ліси віками коригують поставу жінок-українок, у яких поєднується волошкова, маково-смарагдова райдуга очей, житня пластичність рухів, озерна світлість душі і квіткові аромати тіла; ця колоритна домінанта, як і багато інших якостей, - все відображалося в красі Наталки; мов дика горлиця, вона злітала вранці по східцях "білого будинку", залишаючи за собою аромати незайманих полів, які проїжджала вона вранці до роботи; ті аромати жадібно вдихали молоді чоловіки, які проходили по коридору після Наталки; по цьому запаху Віктор міг бездоганно визначити присутність Наталки в будь-якому кабінеті приміщення, потенційно означити її місце знаходження і зайнятості; хто ідеалізує сільські реалії в порівнянні з міськими, той чітко розмежує в ароматах сільських жінок запах  спілого жита і парного молока від запаху французьких духів і мокрого асфальту у міських; особливо це відчутно в пору обжинків, які є в полісян символом вознесіння врожаю і шани дарам землі; Наталка в один із вересневих погожих днів вся зранку світилася, мов граюче на Паску сонце; її взаємини з чоловіками з відділу агропромислового розвитку  склалися якнайкраще, і вона разом з усіма була налаштована на масове святкування обжинків в одному з яскравих куточків лісового масиву, де зазвичай проводилися масові сільськогосподарські гуляння; день за днем вона ставала центровою зіркою чоловічої уваги аграрників, а тепер і зіркою очікуваного дійства, і це надзвичайно лоскотало її самолюбство; все – усяка провізія від житомирської горілки ”Житомирський стандарт”, домашньої ковбаси і шинки, юшки, шурпи, кавунів, динь, лимонів і апельсинів аж  до одноразового посуду - усе було акуратно розпаковано з автомобілів і подано до столів, біля яких юрмилися купками заповзятливі хлопці "від землі", як поважно означували себе аграрії; і серед них, мов срібна ластівка, в попелястому костюмчику, навіть не бігала, а ніби літала, - Наталка; в лісі палало велике займисте вогнище, а в бідоні з – під молока кипіла рибно-грибна юшка, зазубрена обвугленою березовою головешкою і часником з петрушкою; Наталка  металася між дубовими столами з підносами страв, від яких на сто метрів пахтіло усілякими їствами, від чого лоскотало ніздрі приїжджих і перехожих; Віктор не був у списку запрошених, його коректно не включив у список спритний  управління по секретній рекомендації свого безпосереднього шефа, дебелого заступника голови з аграрних питань; обидва були вхожі до Наталки, а в останнього Наталка була ще й беззаперечною фавориткою серед інших молоденьких апаратниць, які постійно юрмились у нього під дверима, намагаючись навперебій зайти першою до зама – краще ж бути першою жінкою в гаремі, аніж другою чи третьою; воно було й зрозуміло: зливки є зливки, кохання чи, навіть, перелюб - це не сепараторний перегін молока у сметану; тому Віктор не входив у їх плани; та відсутність Віктора на святі могла викликати безліч запитань, тому Наталці і її новоспеченим кавалерам прийшлось поступитись; Віктор, звичайно ж, не вписувався  в загальну режисуру свята, проте він і сам старався не виділятися серед того гамірного загалу людей, які стояли коло столів; більше того, Віктор старався держатись осторонь і Наталки, вдаючи, що не звертає на неї ніякої уваги; проте  така його неуважність до неї не сподобалась самій Наталці;  Віктор відчув це зразу, коли раз по раз Наталка торкалася його ліктя, розносячи продукти; вона швидко, уміло і красиво, зі смаком вправної господині, сервірувала на столі  блюда коло Віктора, і це подобалось йому; Наталка , здається, мала смак  в усьому, до чого торкалася її рука; і Віктор, любуючись Наталчиними рухами, зізнавався собі в тому, наскільки він любить цю жінку, наскільки вона йому рідна і близька, навіть розтерзана чужими чоловічими обіймами; бліда і схудла, з розпущеним русявим волоссям, вона ходила між столами, як змучена лісова Мавка, в очікуванні, що хтось прихистить її на цьому святі; свято буяло, проголошувалися тости, гриміла духова музика, між деревами крутилися танцюючі пари, а Віктор і Наталка ніяк не змогли знайти точок для дотику, які були потрібні їм обом; офіційність церемоніалу не дозволяла Віктору  вийти з-за стола, а Наталка металася між столами з новими тарілками, новими блюдами, і тільки десь якийсь завбачливий дотик до Вікторового ліктя додавав  їм обом щиросердне зізнання в потрібності один одному.

           Коли свято заходить у сутінки, треба ждати прикростей; втомлена біганиною і розчулена спиртним, Наталка бажала чоловічої прихильності, та її не було ні від Віктора, ні  від інших чоловіків , які були на святі; вони уже набили животи настільки, що не бачили не тільки жіночих очей, але й білого світу; зажата в куток стола, Наталка сиділа, о, недалечко від Віктора; вона була уся бліда; Віктор відчув, що їй холодно, що вона потребує тепла і його плеча; в якусь мить він почув її слова: ”Мені холодно..”; ніби напівсонна, Наталка схилилася на плече чоловіку, який сидів поруч неї, але йому було весело і байдуже - не до неї; звучали тости, дзенькали бокали, і Наталка нікому ніби не була потрібна; і Віктору стало соромно за себе; мабуть, Наталка, відчула це, бо встала, і, похитуючись, підійшла до Віктора і сіла поруч; він обняв її за плечі, потім просунув руку під кофту і торкнувся її оголеної холодної спини; Наталка і справді була вся холодна, як лід, і вся тремтіла; Віктор гарячою долонею зігрів її просякле холодом тіло і відчув усю його близькість;  воно було чутливе на дотик і піддавалось йому; власне, Віктор достеменно знав кожен виступ і кожну родинку на Наталчиному тілі; здається, він віддав би все за цю мить на світі, аби лише Наталка була поряд, аби не зникала, і неважливо, якою б була нині вона: п’яна і змарніла, вихолощена і холодна; його гаряча рука передавала Наталці усе тепло його душі ; ще мить – і Наталка лягла б йому на плече, і він, звісно, забрав би її звідси, від цієї шумної компанії, виніс би на руках; і це була б та довгождана хвилина, та довгождана мить, на яку так довго чекав Віктор; та  раптом на дорозі блимнули фари автомобіля і зазвучала сирена; Наталка ніби стрепенулась од того звуку, спохватилась, і якось ніяково відсторонивши Віктора од себе, сказала в слух ніби всім присутнім за столом чоловікам: ”Будьте, хлопчики...”, - і пірнула в темноту, розтаючи у нічній пітьмі; це стало шоком не лише для Віктора, а й для всіх присутніх чоловіків; здається, земля захиталась у Віктора перед очима, коли всі з посмішкою подивились на нього, мовляв, дивись, як твоя Наталка вишиває…; ця насмішкувата людська мізерність палила його обличчя, серце і душу одночасно; він мовчки залпом випив півстакана горілки, і запитальними очима вп’явся в очі Наталчиної подруги, що сиділа напроти,  запитуючи, куди пішла Наталка, хоч сам добре знав, куди; але та мовчала, як риба; і коли через півгодини Наталка появилась, мокра, немов мара, з тієї ж темноти, яка її поглинула, Віктор легким рухом під лікоть відвів її вбік від підпилого загалу; але вона вивільнила руку, навіть не глянувши на Віктора, і розв'язно, мов на зло Віктору, пристала до одного з чоловіків, що стояв осторонь; кров хлинула Вікторові в обличчя, він мовчки підвівся, і не зважаючи на супротив, завів Наталку за чотири-п'ять кроків від стола і відпустив їй звучний ляпас, аби привести її до тями; сто раз потім він пожалів за цей імпульсивний вчинок, але тоді це був неймовірний сплеск емоцій, емоційний і неконтрольований; після цього Віктор довго самотньо блукав по лісу, не знаходячи стежок поміж деревами, щоразу ковтаючи напоєне хвоєю повітря, аби зрушити гіркий ком з горла, який не можна, здається, було пробити ні слиною, ні повітрям, ні горілкою; в той вечір і ту ніч він обійшов кілька нічних кафе і барів поспіль, пив усе, що стояло на столі - від коньяку до пива, усе запиваючи міцною кавою, а вранці божеволів  від головних болів і душевних страждань; а коли він прогулювався уранці парком, йому здавалось, що його обличчя горить, як осінній ліс, а Наталка, його дорога Наталка,  проклинає його останніми словами за той надлишок адреналіну, який він оставив на її обличчі.

             До Бога люди приходять поодинці, і кожна людина приносить себе в жертву своїм потребам; тоді закони природи нівелюються обов’язково іншими жертвами; тоді дихання життя стає поривчастим і важким; душа тріскає, як волоський горіх, коли не відчуває світла аури; магнетизована енергія притягання меркне і стає агресивною атмосфера; Віктор відчував рух таємної енергії Всесвіту ще змалку, був надзвичайно чутливим до всього народженого на землі;  він не міг забути таїни сукупності з Наталкою, пристрасного і об’ємного бажання вдихнути життя в своє почуття, як це зробив колись Творець з глиною, виліпивши людину; це означене поле досконалості, як вищий вимір  присутності, єднало його з Наталкою в часі і просторі і служило провідником шляху до абсолютної істини; і цією істиною, стало б, безперечно, народження дитини; сумління говорило Віктору, що відкриваючи жінку, він повинен пройти крізь ворота земного раю до раю вічного; та в земному раю, себто на землі, змій щоразу спокушав його до непередбачуваних дій; тому він, як мара, сновигав по тому раю в пошуках Наталки, щоб не загубити власного "я"; і коли щоразу Віктор відчував той рай, то одразу ж ніби потрапляв до пекла - так кипіла його душа; Віктор згадав, як двічі був попереджений вищою силою природи про порушення ним законів природи; одного разу він почув той гучний, ніби грудний, грізний голос, гнів вищих сил, коли його непомірність в інтимному житті ставала уже його гріховністю; ще далеко до того часу, коли він зустрів Наталку, бавлячись якось із симпатичною білявкою під столітнім дубом, Віктор раптом почув незвичайний, дивний звук, якого досі не чув на землі; це було ніби якесь тарахкотіння підводи по драбині; звук той був чіткий, ніби десь поряд, але нікого і нічого поблизу не було видно; той тріск, стрекіт і стукіт був явним, та не зримим; ніде не було ні душі; потім стався якийсь різкий хлопок, який ніби ховав той тріск під землю; сильний порив вітру шугнув над кронами беріз, згинаючи їх аж до землі, на якій з переляканою жінкою уже не лежав, а сидів Віктор; щось подібне Віктор почув і вдруге через десяток літ, проте уже в іншому місці і теж серед беріз, коли був уже з іншою жінкою, яка випивала його душу своєю досконалістю в інтимі; то вже була Наталка; коли вони лежали, в чому мати народила, на красивому голубому покривалі, раптом відчули ніби якийсь підземний поштовх під собою, який, однак, не хитнув автомобіль, який стояк неподалік, як це буває зазвичай при землетрусу; вони з Наталкою обоє почули грізний, ніби повний хвилювання, грудний, гортанний  звук, який мов ішов із товщі землі; і в першому, і в другому випадку жінки, окрім Віктора, явно чули ті дивні звуки, бо запитали Віктора однаково: ”Що це?”; Віктор відбувся і в одному, і в другому випадках жартами, хоч в душі у нього все похололо: то був ніби глас Господній, гнів природи за його людську легковажність, за людську гріховність, коли людина порушує норми співіснування в природі і з природою, руйнуючи ауру природного чистилища; після цього він не мав ніякого сумніву в тому, що існує субстанція виключної приналежності, парна симетричність, яку називають ще долею, яку не можна руйнувати, ні надміру тривожити, тим більше не доводити до драматичності; і це тепер Віктор відчував особливо у відносинах з Наталкою; він не болів від того, що у нього тривалий час не було з нею інтиму; інтимну забаву він легко знаходив на стороні; Наталка ж органічно увійшла у його єство, як жінка, що стала відображенням його внутрішнього «я»; вона стала йому ніби відображенням  неба і сонця, землі і квітів, -отієї божественної матерії, яку відчуваєш душею і тілом, зором і слухом, нюхом і диханням; коли люди з’єднуються, як потоки води, коли народжується  нестримна сила, яка збуджує і з'єднує, яка стає не виразником душевних поривань і бажань, а й виразником твого існування, як особистості, індивідууму, ти не повинен іти врозріз таким устремлінням; гармонія двох стає загальною неподільною гармонією кожного, як неподільний час і простір, і місце, де народжується людина і її почуття.

          Віктор не спав ночами від того часу, як йому приснився Ангел Божий в образі дитини з крильцями; Ангел був явним і літав над плечима Віктора, показуючи йому пальцем йому на місце на землі; Віктор розцінив це, як віщий сон, очевидно йому ще доведеться виконати якусь важливу місію на землі; з тих пір він став прислухатися до тиші і бачити навкруги те, що не бачать інші; в останніх кілька вересневих ранків він ставав очевидцем незвичайної казкової феєрії природи, коли вранці перед тим, як вийти з дому і відкрити хвіртку, перед ним одночасно з’являлася тисяча фіолетово-оранжевих метеликів, які кружляли навкруг його; а через якусь мить, коли він від’їжджав уже від дому автомобілем, раптово з дороги перед переднім склом закружляло водночас біля сотні біло-сизих диких горлиць, яких перед тим ніде не було видно; вони миттєво здіймалися з дороги і розтавали в небі прямо перед очима Віктора; причому, ні метеликів, ні тих птахів не було видно заздалегідь – вони появлялися зненацька, як ніби з неба; горлиці були всі, як на підбір, - сріблясто-сизого кольору; Віктор згадав, що вже бачив таких птиць колись і, навіть, одну з них, поранену, тримав у руках; це був випадок, коли під час збирання грибів він підібрав в березовій посадці поранену горлицю, приніс її додому, перебинтував крило, нагодував, а через кілька днів випустив у небо; з тих пір горлиці постійно були коло його обійстя, особливо вони появлялися в години Вікторової душевної тяжби і скрути; сидячи на телевізійній антені, вони  ніби промовляли до Віктора своїм воркотінням, намагаючись щось ніби йому сказати; те воркотіння не було однотипним, а видавало безліч відтінків окремих звуків, окремі з яких уже були настільки знайомі Віктору, що він ніби чув їх у житті уже не вперше; здавалось, ті звуки явно попереджали його про те, що буде нести йому новий день, що має статись з ним найближчим часом; кохаючи Наталку, Віктор кохав не земну містерію, він кохав земну істоту, яка, як і все живе, мала свої слабкості; і в її пізнанні, в тій пристрасті до неї  Віктор відчував Боже повеління і провидіння, про яке щораз нагадувала йому природа: чи це був танець метеликів, чи поклик горлиць сонячного ранку, чи дивні звуки, які ішли із глибин землі; прийшовши на роботу, Віктор включав монітор комп’ютера, на заставці якого сяяла скульптура білого Ангела; це було колективне фото співробітників біля скульптури під час екскурсії в Софіївський парк в Умані; Віктор дивився в очі Наталки, збільшуючи фото, і шукав в її очах спасіння; та ніяк не міг знайти його, бо її посмішка, як посмішка Джоконди, була загадкова для нього; він ніби достеменно знав цю жінку, а насправді не міг зрозуміти її загадковості, що була  градацією  і його  радості, і його смутку, його щастя і невідворотної втрати.

            Часом Віктор знаходив спокій в своєму неспокої, коли розмежовував свій спосіб зв’язку з Наталкою мимовільними поглядами зі сторони; точніше, він знаходив засіб зовнішнього вираження, коли його світло проникало через Наталчині очі і розливалося по її тілу; то була його доброта і відданість, яка граничила з безрозсудством; щоб любити, треба хотіти любити, а щоб отримувати любов взамін, треба бути чесним перед нею і віддаватися їй; дві істоти мають два різних виразних інстинкти, та одне бажання; зближуючись, вони становлять ніби одне ціле енергетичного біополя; і його не можна ні змінювати, ні розхитувати, бо воно не має пересічності; Наталка жила ніби зоологічно-органічним життям, коли чоловіки, як агенти зовнішнього впливу, були створені для внутрішнього її чутливого припливу енергії, для проникнення  в її душу; для цього треба  було спочатку проникнути в тонкощі її  піхви, яка була надзвичайно чутлива на дотик, як дотик до струму; і та електрика вмить запалювала Вікторову душу настільки, що рухомі частинки Наталчиного тіла починали незабаром динамічно рухатись з ним у прекрасному танку любові, що заворожував навіть їх самих своєю природною довершеністю і кликав, і кликав у сплетіння їх природних амплітуд; тоді Наталка розкривалася, мов земля,  в симетричному благородстві, що граничила з безкінечністю блаженства; в такі хвилини  стосунків губи Наталки надовго залишалися в губах Віктора, і не було такої сили, яка б змогла розірвати ці два єства в одному, бо чоловік і жінка ставали, як одне ціле, приліпившись один до одного і тілом, і душею.

            Коли багато хибних шляхів, багато неправильних вчинків; очі, ці чудові променисті вікна людської душі, пустими і сірими стають  лише від розпачу, коли уже нема спротиву в серці, бо виклик часу – це намагання за всяку ціну вистояти перед обставинами; коли люди не можуть відпустити одне одного, вони рухаються назустріч один одному; передчуття, що має щось статися, не може тривати довго; природа поступає мудро, залишаючи людям вибір; одна проблема – в часі: чи він реальний, щоб щось змінити, чи він абстрагує людину настільки, що втрачається чутливість; Віктор відчував велику образу на Наталку, що вона відвернулась від нього у хвилини, коли його почуття, здається, досягло кульмінації; розпач і розчарування  притупили вмить в ньому природні інстинкти боротися за життєве кредо; він не хотів шукати аргументів доказовості Наталчиних вчинків і не чекав уже їх пояснень;  непорозуміння переходило у подив і відразу, аж до патологічної ненависті; Віктор  залишався наодинці зі зламаною душею  і гірким осадом у серці; амплітуда його відношення до Наталки зміщувалась то різко вправо, то різко вліво; легку поведінку Наталки Віктор спочатку пояснював її турботою про своє майбутнє; проте Наталка не бажала дивитися далеко вперед;  апетит приходив для неї під час їди, і її поведінка  була схожа на інстинктивне пожирання чоловіків, які кожного разу  апетитно заглядали на її груди і литки; Віктор не міг зрозуміти, чого в Наталці більше: пануючої жадоби  чи безумної пристрасті; в якусь мить на фоні змішаної гордості і честолюбства Віктор відправив Наталці „есемеску”, якою фактично призупиняв їхні відносини:” Наташа, я так більше не можу, я спалю себе. А нам ще жити... Я мушу відійти в сторону, щоб менше чути і бачити те середовище, де тобі зараз ”добре”. Це твій обман, тимчасова ілюзія комфорту, яка закінчиться розчаруванням. Ти прийдеш до цього висновку сама, але не сьогодні. Не нівеч тільки душу, яка в тебе ніжна і красива, як в дитини. Повір, я дуже люблю тебе, я відкрив в тобі гармонію і досконалість, і моє бажання безкінечне і природне бути поряд з тобою, але я не можу бути вищим тебе, не можу приборкати тієї твоєї шаленої пристрасті, яка прагне різноманітності. Все це природно, якби не роздвоєння  і вихолощення душі. Ти мусиш це пройти, та мені дуже жаль втраченого часу і твоєї краси. Кому, Наташа , я можу віддати те тепло в душі, що належить тобі? Тому й страждаю, тому й душа болить. Я не кидаю тебе, я відмежовуюсь від тебе такої, якою ти зараз є. Ти не моя, а я хочу, щоб ти захотіла бути моєю, як це було раніше. Я цьомаю тебе, моє дороге Пташеня, жду і ждатиму тебе, бо ніщо мені так не миле на світі, як ти...”; Віктор закрив очі і поринув у спогади; все перепліталося: дати, дні і ситуації; на мить він знову відчув слабкість у душі, коли йому хотілося впасти до  Наталчиних ніг, аби знову пригорнути їх; та Наталка мовчала, і те мовчання було німою невизначеністю, яку інстинктивно-штучно робить жінка, аби  перед чоловіком не поставити крапку, щоб в будь-який час можна повернути його до себе, коли цього захоче вона сама; а що хоче жінка, то хоче Бог; люди, які знають міру, не можуть закохуватися до безтями, та можуть брати кохання за роги; Віктор вірив, вірив у Наталчине прозріння, вірив і знав, що вона повернеться до нього, але повернеться не зараз, а крізь роки, крізь пройдені страждання; коли є любов, то до душі не можна відноситись, як до тіла; Наталка мусила пройти чистилище людських почуттів, аби з безформної маси, красивої ляльки стати золотим злитком любові, бо якщо не зробити нічого доброго для себе і не любити себе, то як можна зробити добре і любити інших?

          Ніколи не треба гнати судьбу, коли вона поряд, і ні в якому разі не треба закривати перед нею двері; Бог дав людям рай на землі не для того, щоб вони робили з нього пекло; і ситна душа може стати голодною, коли вона не знаходить додаткових джерел енергії, щоб рухатись; з неймовірною швидкістю проходить тоді життя; Віктор обожнював час і чіплявся за нього, як трава череда за штани на осінньому лузі; одинокість – страшна річ, до неї не можна звикнути; можна на певний час лише змиритись з нею; Віктор заповнював пусті, випотрошені засіки своєї душі турботою про те, що облагороджувало його душу, і найперше, мабуть, то був сад; гінкі дерева ідеально підходили до його устремлінь; та ще він обожнював бджоли, цих постійних у русі особин, які були природним таймером його пробудження і максимальним генезисом його руху життя; Наталка, яка завжди була прикриттям його пристрасті, міцної і надійної його відданості, тепер міняла в очах Віктора  свою сутність, як субліматора чужої енергії; раніше він черпав в її енергетичній циркуляції гармонію для душі; її сосочки грудей, ніби палички солодкої вати, розтавали в його губах – то було щастя, хай і навіть гріховне зі сторони; ніщо так не приємне чоловікові на дотик, як розніжена жінка; навіть тоді, коли вона оснащена  природною захисною функцією перестрахування; тепер Віктора кидало в гарячий жар від Наталчиного інтимного анахронізму; він не бачив ніколи таких, доведених до абсолютизму  дій палаючої жінки, такого зиску інтиму аж до самознищення, коли солодкий дотик ставав невтримною  жагою, подібною до лихоманки, коли магічний круг рук Наталчиних рук інстинктивно обвивав його тіло подібно до коралової змії, і він добровільно віддавав себе у жертву пристрастям здичавілої самки, яка, здається, рвала тебе усього на куски; все в житті твориться від любові – і хороше, і погане, добре і зле; своєю безпосередністю Наталка невгамовно руйнувала храм Вікторової душі; його тілесне ядро мало абсолютний магнетизм, основаного на принципах стійкої моралі,  на відчуттях душевних – живих і нестримних; Наталка сама собою була тією жіночкою, яка довершувала виключний природний відбір своїм жіночим натуралізмом, що постійно підкреслювала своєю жіночою досконалістю; реально розумом, а не містицизмом, вона була вище Віктора; і в цьому вона була вищою мірою відьмачим поріддя, бо в хвилини похоті з нею вона могла зняти в нього усяку чутливість на неї, аби він довше розминав її тіло, мов пластилін, у своїх дужих чоловічих руках; тільки тоді, коли їй ставало добре, вона розпливалась у його пальцях, як рідина від гарячого сонячного проміння; Наталка щораз управляла Вікторовими рухами, тоді як навкруг Наталки все рухалося і без нього; якість життя має не тоді блиск, якщо вона начищена до блиску, а й тоді коли є повнота її сутності; Віктор ніби зависав курсором на екрані комп'ютерного монітора Наталчиних капризів; Наталка була дівою від землі, а Віктор – чоловіком від вогню; Наталка не потребувала ніяких доказів своєї винятковості, її рухи були погодженими самою матінкою-природою, яка безпомилково знала, що їй робити і з ким; вона постійно була в охоті, у вогні власного жіночого щастя, де неможливо було відділити пристрасті від бажання, як неможливо відділити хліб від поля чи жито від колосків.

            Людині непросто усвідомлювати свої помилки; кожна ніч закінчується ранком, проте не кожна любов закінчується щастям; у кожного серця є своя відмітина і своя місячна соната, своя мелодія життя; Віктор хоч і переживав фінальну драму відносин з Наталкою, та все ж досяг  певного духовного очищення і душевного просвітлення без неї; його душевний катарсис був настільки драматичним і напруженим, що він в пору глибокого психологічного потрясіння тягнувся до світлин життя, а це налаштовувало його на очищення душі від усяких нашарувань; навіть коли він вже був, здавалось, в стані суцільної безвиході, за яким ішла непроглядна темінь, то його завжди осявало маленьке сонечко – посмішка і світлість Наталчиної доньки Даринки; вона дивилася Віктору ніби в серце своїми великими бузковими очима, і в тому погляді він бачив усі відповіді на запитання у своїх відносинах з Наталкою; в такі хвилини спілкування з Даринкою Віктор відчув надзвичайну душевну полегкість, хоч позбутись драматичної душевної Мінерви, яка ссала його душу, як вуж коров’яче молоко, було важко; зрада  коханої чи друга – то глибока душевна рана, яка перетворює людину на раба пристрастей і притягання, яка абсолютизує відданість до зречення  себе самого; тоді оточуючі дивуються твоїм вчинкам, які паралізують тебе до потворності, мішають кров з іржею сумлінь; Наталка стала для Віктора ніби вібраційним звуком розтоптаних чобіт, які ходили по Вікторовій душі, мов вітряки на флігелі; пам’ять створювала образи, зіткані з нервових ниток болісного почування; Віктор тягнувся до образу дитини, до образу уявної світлої дівчинки, яка колихала його уяву і  чекала на своє народження в майбутньому, і знаходив у тому  світло для душі; Віктор  мусив жити, щоб бачити те світло, яке побачив в Даринчиних дитячих очах; притягальна  сила Наталки ще була безмежною; вона звала Віктора, а коли Наталка появлялась на людях, як квітка, яка щойно вийшла з бутона, він втрачав розум; Наталка розцвітала з чоловіками, лише часом мажорно кидаючи Віктора у вогонь своїх обіймів; Віктор же, як правило, ділив шкуру убитого ведмедя, аби не спопеліти і не згіркнути, як полин, на осінніх вітрах; та фрагментарна інтимна сентенція була приголомшлива, та не унеможливлювала  руйнівне знущання над душею, якій перекривали кисень для дихання; кривдники прагнуть помсти, та помста завжди лукава; взаємне звинувачення, що переходить у відразу,  гнів, ненависть і помсту, ніколи не стає виправданням для душі; Віктор з природною делікатністю відстежував те середовище, де перебувала Наталка; це був час її многогрішності, час, коли його хочеться  скуштувати удвох, та не можна скуштувати самому, яким би він солодким не був на присмак; головні Вікторові та Наталчині життєві лінії, здавалось, розійшлися врозтіч; і Віктору, і Наталці хотілося любові, а любов – це коли закохані дивляться не тільки один на одного, а коли вони дивляться в одну сторону.

          Срібний туман сповзав , мов живиця, по Наталчиних губах, доки вона долала  поле з села до селища; вітер був холодний і перша паморозь обпікала тіло, викликаючи не тільки сироти на руках і ногах, проте і внутрішній супротив неприйняття природних змін; той перший холодний дотик якось порушував усю внутрішню Наталчину організацію, яка була налаштована на теплий дотик, а не на зміну холодних життєвих обставин; вже майже тиждень вона проводила час з молодим безвусим юнаком, який щойно переступив поріг "білого дому"; вона магнетично заволоділа ним уже після першого обіду в кабінеті архітекторів , коли, сидячи з ним поруч, торкалась своєю оголеною ногою його руки, яку він не знав, куди подіти; хлопець шарівся і весь, здається, горів, як полум’я, яке вже неможливо було загасити біля настирливої Наталки; Наталчині потріскані губи не пропускали бодай маленького поруху губ молодого хлопця; вона інстинктивно відчувала наближення моменту , щоб поближче наблизити до себе спантеличеного юнака; а відчувши це, встала, і жестом впевненої у собі самиці підійшла  до зніяковілого хлопця, та так близько, що руки несміливого хлопця рука хлопця самі інстинктивно торкнулися спочатку її живота а потім впевнено поповзли до  ніг; і коли Наталка відчула, як тремтить усе тіло хлопця, її охопило нестримне бажання заволодіти ним;  Наталка дала можливість йому галантно роздягнути себе й посадити на стіл; а далі робила все так, як робила десятки і сотні раз з чоловіками: узявши тремтячу і пульсуючу чоловічу плоть у руки, вона спрямувала її туди, куди кликало її усе єство; юнак увігнав ту плоть у Наталку, ніби  блискавку у розчахнуте дерево, або як коваль вганяє розжарений, червоний залізний стержень у воду перед калянням; юнак від того на мить мов очманів, бо ніколи у житті не відав такої безпосередності і магнетизму нестримної жінки, яка заволоділа ним;  Наталка жадібно і беззастережно спивала з губ молодого хлопця його еліксир молодості, який так марно колись могла загубити  в брутальності та грубощах перших чоловіків; і лише тоді, коли  гарячий молодий фалос стрімким потоком тричі увійшов в неї і вирвав з її губ шалений стогін, вона розм’якла в обіймах і поцілунках, як земля після дощу; на другий день Віктор, як зазвичай, подзвонив Наталці, та в телефонній  трубці він почув уже нову мелодію, яка йшла з Наталчиного телефону; це мелодія видавала нове, шалене, пристрасне кохання Наталки, яке ніби змінювало усю її природу і змінювало обставини всього її життя.

            Морозиво свіже, коли воно холодне; гаряча плоть змінює відчуття до виснаження, та не дає відчуття комфорту; кілька затуманених днів Віктор не переступав порога Наталчиного кабінету; йому не хотілося бачити її розпусних, манливо-ілюзорних очей; ця вдавана ніби його байдужість Віктора до Наталки дратувала її; Наталку дратувало, що Віктор здався, змирився і віддав її на поталу іншим, як непотрібну  йому річ; вона була сама собою, але не настільки, щоб не належати Віктору, хоч і віддалила його від себе;  вона була плоттю в собі і для себе, і не любила, як Віктор стверджував, що вона його; "Я сама по собі", - підкреслювала вона Віктору, коли хотіла досадити йому; вона ніколи не була і не буде його рабинею; та вона не хотіла, щоб Віктор розвернувся від неї в іншу сторону; Вікторів ляпас ще й досі щемів на її щоці, проте в душі вона не картала і засуджувала Віктора за нього; сама заробила;  сама скомпрометувала його на цей вчинок, та й заслужила його, стерва, уже давно; мабуть, ще тоді,  коли перший раз Віктор відкрив її зраду в тій злощасній насіннєвій станції; вона зробила йому тоді дуже зле,  дуже боляче, як остання стерва, а він просто розвернувся від неї, як від непотребу, чужої підстилки; а тепер  він таки досяг свого – принизив її при всіх за всі його приниження; і вона не жалкувала за це, навпаки, внутрішньо вона хотіла сама цього від Віктора; вона згадувала, як він дзвонив їй літом, як просив, благав її не робити того, що вона робить, а вона була нестерпна і неприступна, насолоджувалась його безсиллям, розгубленістю і безпорадністю; їй було  соромно тепер за свою мстивість; ніяковість куйовдила її думки і почуття; вона згадала, як Віктор завжди - чи в свято, чи в будень привозив їй та Даринці подарунки, а одного ранку навіть присмерком привіз до її подвір’я мішок борошна, як він казав, для малої Даринки на вареники; Наталка тоді ще спала¸ та мати заставила її вийти до Віктора; Віктор поважав Наталчину матір, і вона знала про це;  і коли Наталка вийшла в теплому бархатному халаті упевнитись, чи справді приїхав він, Віктор, то була вражена його несподіваною появою;  в ту мить їй було жаль Віктора; сором обпікав їй щоки, які ще пашіли від вчорашнього молодого коханця, але то була тільки мить її слабкості; Віктор відчув це, як тільки вона ступила йому назустріч; він наблизився, щоб обняти її, але її жест, якийсь відволікаючий жест змусив Віктора зупинитись; він якусь хвилину пильно дивився на Наталку, викручену, вистьобану і заспану, потім раптово розвернувся і, не сказавши Наталці ні слова, поїхав у ранкові присмерки.  

            Голос не може бути уже голосом, якщо він внутрішньо згорає; він ніби зве, переходить на крик, та ніхто його не чує; цей голос прилипає до кожного руху думки, до кожного кроку, він зве і нуртує, проникає в кожну клітину тіла; Віктор відчував, що Наталка блефує, блефує з ним і сама з собою, бо читав в стильних її очах той біль, який можуть мати хіба-що жінки, ображені на чоловічу віроломність, на відсутність або втрату чоловічого імпульсу, на схибленість, яка граничила з тупим використанням жінки, як своєї власності; вона не могла пробачити Віктору його зазіхання  на свою свободу, на манірний та повчальний його тон, на викриття її дозвілля, оголення її стосунків, а ще більше - жіночої  інтимності; найбільше ж Наталка не могла пробачити Віктору втрати його міри відповідальності за неї; коли її вагітність стала межею для вибору, Віктор  здавався зовні комфортним, безпечним і спокійним, і Наталка внутрішнім чуттям, внутрішнім зором жінки відчула і побачила у Віктору якусь чоловічу фальш; почуття беззахисності з боку коханого чоловіка враз переломило в ній відношення до нього; вона стала інстинктивно демонструвати Віктору свою гідність, свою незалежність від нього, а він не розумів її жіночого протесту;  її ліві флірти  були лише регулятором її гнучкості, тоді як термометр відчуттів Віктора уже заскалював і показував високу температуру чоловічої нетерпимості; відчуття жінки і чоловіка мають великий діапазон вимірювання, і кожна внутрішня деформація міняє орієнтацію, створює закостенілість одних почуттів і розвиток інших, невластивих для еластичного жіночого серця  і сановного чоловічого настрою; Наталка, на перший погляд, стала видаватися  Віктору непроникною, як вакуумний рушник; її почуття розсипались  ніби синтетичне полотно; однак це було далеко не так: зовнішній бісер і орнамент її почуттів не показував її внутрішнього світу, який притягував, як магніт, ласку і тепло, звідки б вони не йшли і яку б мету не переслідували; вона хотіла любити, любила любити, а не говорити про любов чи виявляти ознаки жіночої ніжності на людях; Наталка була  міцна, надійна і довговічна, коли це стосувалося  її рішень і віддаляла від себе рішуче усякий наліт чоловічої владності над собою; вона любила владу, та владу, яку створювала і приймала сама; тоді вона віддавалась їй дощенту, до останньої крапельки свого тіла, аби лиш досягти досконалості, яка межувала з природним жіночим фанатизмом, де не було ніяких познак ні поразок, не було ніякої пам’яті, а тільки гарячі пристрасні почуття і поцілунки.

 Солодощі кохання посилюються з віком; вести здоровий спосіб життя – це значить постійно мати здоровий секс; а, власне, де починається гармонія стосунків і де закінчується? для багатих і бідних має значення однаково уміти відповідати на удари долі; це як страждання від гіпертонії: коли буває її немає, але ти знаєш, що вона є, і що вона готова щомиті схватити тебе за горло і втопити тебе в маленькій чаші твого гніву; Віктор ніколи не ображав жінок, навпаки, він жалів їх, особливо обтяжених непростими обставинами життя; бо хто б там не говорив, та найкраще почуваються, міцно сплять і щиро кохають люди кохані і любимі; та нестатки чи будь-які побутові негаразди навіть самої титулованої красуні гризуть її душу зсередини і не дають повноцінно жити; Наталка  збирала гроші в національній валюті по зернині кожного дня: від скудної зарплати, від допомоги матері з продажі молока і навіть продажу стабільного українського продукту - самогонки, якою завжди торгувала і торгує половина українського села в пошуках заробітку; батькове безробіття і нестатки гнітили її не менше, аніж її самотність; та все ж Наталка швидко зрозуміла, що найбільш стабільним фінансовим зиском для неї є чоловіки, які за своєю родовою українською ментальністю хоч і були скупі од війн, революцій, колективізацій, голодоморів  чи інших соціальних потрясінь, але помалу ставали «хазяями» і щирими новими українцями; може, з протесту чи з конкуренції до клятих європейців, турків і росіян, які забирали у них, українців, їх українок прямо з-під носа у всі віки, у них поступово виріс внутрішній супротив проти тих, хто зазіхав на їхніх жінок, на їх гордість; у них все-таки текла і струмувала войовнича кров українських козаків! ні, не бути цьому! в такі хвилини гніву краще не чіпати українця – порве на куски; Віктор не міг споглядати, коли якісь два підпилих від української горілки недорослі іноземці ведуть по Хрещатику в Києві нашу українську «Наташу» до машини, як на забій або на вечірнє доїння, а вона йде по бруківці рідної столиці, плете ногами, немов на ринку у Стамбулі, і ти дивишся і думаєш: »Роде мій красний, роде мій прекрасний, на що ти перейшов!?»; зрозуміло, жінкам кепсько без грошей, а ще більше - без комфорту жити і показати себе; коли  жінка на видноті, в комфорті - вона, як булка в молоці, а від безгрошів’я має цілий букет психологічних недуг, які потім переходять на її фізичні недуги і поступово спотворюють її красиве, колись усміхнене, грайливе, обличчя маскою зажуреності,  відлюдькуватості і байдужості; чоловіки пірнають у лоно жінки, як у гречку, тоді, коли жінка грає, мов райдуга усіма кольорами веселки; жінкам же у пору скрути, навпаки, неважливо - стоїть у нього чи не стоїть - аби лише стояли кишені від грошей, прийме любого  чоловіка, аби вижити; і нічого тут дивного – така соціальна  природа виживання жінки; люба гривня стане дубом і стане руба, коли цього треба жінці; українці і вижили, як нація, завдяки українській жінці, яка козацьку нетерпимість компенсувала боротьбою за сімейне вогнище, за життя сім'ї та дітей; причому, приборкати загарбників можна було не  тільки козацькими шаблями, проте й очима українських «Роксолан» - як турецького султана, своєю красою, щоб тільки жила і відроджувалась рідна понівечена земля; невпевненість у чоловіках - українцях привчило українську жінку відкладати гроші і добро про запас - на завтра; життя навчило  їх завжди бути обачливими і прагматичними; тому Наталка, хоч і гуляла по барах та кафе, вкрай не любила марнувати зароблені гроші; вона радше була зробити що завгодно для чоловіків, та не владна була потратити марно жодної заробленої копійки;  після того, як Радянський Союз  лопнув по швах і людські гроші, в тому числі і вклади Наталчиних батьків,  раптом потекли бозна-куди із радянських банків, українки ( а саме вони в більшості українських сімей є сімейними фінансистами )  тримали гроші та інші цінні заощадження в панчохах чи інших товарах щоденного вжитку; гроші, що відкладали Наталчині батьки чи інші українці, вкрали партійні товариші; це було надто боляче і душевно ранимо для кожної родини; тому Наталка ще з дитячих літ добре засвоїла негласне правило захисту свого життя і життя  сім'ї: в умовах, коли держава не здатна захистити тебе, ти повинна захистити себе сама; і саме чоловіки ставали для Наталки основним інструментом і формою її захисту; звичайно, після неї самої; коли жінка просить гроші, то поряд  неї нема Чоловіка, вважала Наталка; тому вона  вибирала саме тих чоловіків, які самі давали їй гроші і допомагали матеріально вижити; звичайно, вона розуміла, що це все можна мати лише в обмін за любов і ласку, тому не скупилась на ласку чоловікам; так, це були її кровні, кровно зароблені гроші, і вона не соромилась їх заробляти; час змінював трансляцію страху в Наталчиній душі, що вона оббирає до нитки якогось закоханого в себе чоловіка; два основний принцип життя – любити і бути любимою, - перейшов поступово у трансформацію:  любити і бути забезпеченою; життя дало Наталці свої, суворі уроки і правила гри, тому чоловіки розглядалися все більше нею, як біологічний вид, що допомагає вижити більш цінному людському роду жінці, яка продовжує людське життя; тому всякі упадання за собою чоловіків Наталка розцінювала, як належне правило життя; тому відбір чоловіка для Наталки був для неї найперше відбором гарантій для страхування своєї безпеки, а вже потім сексом чи  любов’ю; хоч останню формулу Наталка розцінювала не як глибоке і проникливе почуття, а як лавинне захоплення черговим чоловіком; Віктор же, як і всі чоловіки, навпаки, спочатку оцінював зовнішні сторони жінки, а коли проникав у внутрішні, то ставав рабом пристрасті до неї; так сталось і з його захопленням Наталкою; все відбулося, як у відомому анекдоті з батюшкою: «…всі вільні, а ти, сестро Ольго, останься»; саме завдяки його настирливості вона і віддала тоді Віктору, а не комусь іншому; а він думав, що він, а не вона, приборкав її, загіпнотизовану, в своєму кабінеті; за вдаваною спокійністю сучасні українки мають акробатичну агресію, коли  сідають зверху на чоловіка і витрясають з нього зверху все, що є у нього знизу в кишенях; "Спасибі тобі, мамо, що підказала, як жити", - не раз думала Наталка; бідність і багатство не були умовними поняттями для Наталки, коли треба було засвідчити її право жити вільно і комфортно; Наталка любила Віктора за його щирість; він, як ніхто, тонко відчував її потребу мати вишукане плаття чи костюм, мати перстень чи гарні парфуми; коли хочеш сподобатись чоловікові, що не зробиш, щоб стягнути з нього заощадження в жертву своєї краси! коли на тебе дивляться постійно, як  на птаху з танцю «маленьких лебедів», де ти виконуєш одні і ті ж ніби акробатичні вправи, ти стаєш нецікавою; жінка потребує різноманітності; і лише тоді вона є стильною і сильною; коли ти общипана, як восени смородина, коли руки твої заморожені чи знеможені, як хворе від фітофтори картопляне бадилля, що ти тоді можеш запропонувати чоловікові, крім свого худого живота, який сухий без поживи, як пересохла земля? найкращий «відкат» українських грошей – це «відкат» в українських жінках в пору їх кохання; Наталка переносила увесь свій минулий досвід любові з Віктором на більш сучасні, модерні масштаби: не сідала уже в якесь задрипане «Жигулі» чи «Москвич», а тільки в тоновану іномарку, та ще й таку, щоб можна було розвернутися в салоні, а не шукати куди вперти чи простягнути ноги під час любощів і насолодитися від душі; вона згадувала, як на прохання Віктора у дощ до села підвозив якось її на «Таврії» сивуватий, але ще «кнуруватий» Толик, який чіплявся до неї всю дорогу, хапав за ногу, і таки домігся би свого , холера, в тому «корчі»,  пристебнув би до сидіння, якби в тому салоні не стало задушливо від тісноти; коли вона вийшла з машини, їй бракувало повітря і бракувало слів, щоб висловити увесь гнів за той дорожній сервіс; вона була сердита на Віктора, що він з такою легкістю посадив її в чужу машину, замість того, щоб підвезти її своїм авто; з віком Наталка все більше переконувалась , що чоловіки часом безрозсудні до безмежності у своїй увазі до жінок і у витратах на них; її ефектність була її необхідністю, і та розкіш, яку  вона бачити в собі, а не на інших  окремих жінках, була лише поганим макіяжем;  вона розуміла, що могла б бути кращою і успішнішою від них; попри Віктора, який був однолюбом і мав до неї слабкість , Наталка мала кілька молодших від себе за віком коханців, яких постійно міняла, уміло вдосконалювала і приручала до себе; це виглядало, можливо, не зовсім пристойно з її сторони, але вона досягала головного принципу жіноцтва: пропозиції задовольняли її попит; жінка мусить бути філософом і соціологом одночасно, щоб не загубитися в жіночій аморфній масі, і бути завжди квіткою у квітнику; життя  налаштовувало Наталку на правильний життєвий контакт: коли перший пішов, піде і другий, а де йому діватися з її яхти? дивні ці чоловіки: розмірковують про хабарі, корупцію, а насправді – думають тільки про жінку, як би біля неї комфортно вмоститися і переспати; Наталка переконувалась не раз про це, особливо коли відчувала зіпсованість чоловічого часового механізму; бо все одно всі функцію споживача виконувала вона, жінка, а не чоловік; це він думає, що він бере її, а насправді вона бере його; жінці не треба проходити великі університети і робити помпезні прес-конференції, щоб заявляти, що ти жінка і ти стоїш в суспільстві вище, ніж чоловік; вона достеменно знає, що якщо їй треба бути зверху, то їй треба трохи обов’язково побути знизу; лише тоді вона стає  для чоловіка усім, кого він хоче, лише тоді в його очах ти справжня жінка, його Афродіта, його богиня; лише тоді чоловік виконує усі твої забаганки, які ти забажаєш, і від яких він, дурненький, щасливий від усіх на світі.

  Навіть в пориві гніву Віктор намагався зрозуміти Наталку; коли йому самому розривало душу від постійних думок про неї, він ні на мить не залишав цієї жінки, яка принесла йому стільки життєвих насолод і гіркот одночасно; за все рано чи пізно наступає плата; не треба від життя вимагати надто багато, щоб потім багато втрачати;  все частіше Віктор був у роздумах про відносини з жінкою, яку кохав: чи йому кинути цю жінку за те, що вона пустилася в усі "тяжкі", чи йти далі, як більшість розчарованих чоловіків - до жіночого загалу у якесь вечірнє кафе і розважатися від душі, щоб виплеснути усю ту негативну енергетику, яка томила серце; проте Віктор відчував, що плагіату кохання в даний час не буде; крім того, Наталка щоразу поверталась до нього, вона часом була з ним такою, як і раніше - уважною, люблячою і ласкавою; її природна вишуканість приносила Віктору нові бажання до потягу до неї; в такі хвилини йому неважлива була перевірка на її вірність, а важливіша була чутливість її тіла; Наталка на диво Віктору  віддавалася йому щиро і самовіддано; їй подобалось те, що у Віктора ніколи не згасав потяг до неї; подобалось, хоч і часом сердилась на себе, проникати у тонку тканину Вікторових роздумів; Наталка ілюструвала те, що мала, але ніколи не ілюструвала те, що брала; після розлучення з чоловіком вона, певно, знайшла б, можливо, одразу іншого обранця, якби не її донька Даринка; як винахідлива жінка, вона тримала оборону за двох; і заради цього  вона тепер сідала в «Майбахи», «Роллс Ройсі Фантомі», «Мерседеси» чи « Порши», але аж ніяк не в «Таврії» і "пікапи"; вона мала бути сильною і впевненою в собі жінкою; чоловіки однакові: бери їх за вуха чи за щось інше і тягни до ліжка, доки ще теплий; але не однакові у них потенційні і, головне, фінансові можливості; любити – справа серця, не любити – справа розуму; одне гнітило її: Наталка ніяк не могла означити свого внутрішнього чуття до Віктора; Віктор ніколи не був для неї опонентом до інших, він був особливим в її чоловічому списку - якимось внутрішнім її оберегом; і Наталка не хотіла втрачати цей оберіг життя, в душі вона дорожила ним; Віктор завжди чекав на неї, і це задовольняло її самолюбство; він був її оплотом, а вона його плоттю; для Наталки Віктор був надійним життєвим бастіоном, якого вона зректися не могла; він захищав її, любив, задовольнявся тим, що Наталка була біля нього, коли йому вона була треба; формально Наталка давно уже була його дружиною, їх відносини давно пройшли любовні оргії і тим більше фазу залицяння; Наталці подобалось, що Віктор  раз по раз відпускав Наталку від себе, а потім наближав; ніщо, здавалось,  не збивало його з життєвого орієнтиру; а вона ж пашіла здоров'ям і щораз кликала його до себе; вона була не хвора; серце в неї було в нормі, живіт теж, от тільки нерви часом здавали: помотав в заміжжі Сашка клятий, що довелося було їхати в психдиспансер; проте вилікувалась вона  не пігулками і уколами у диспансері, а увагою і опікою зі сторони  Віктора; після цього її тривога і прискорене серцебиття якось зникли самі по собі, ніби їх і не було; дихання ставало все більше рівним, як у дитини, а переривчастим тільки тоді, коли Наталка досягала апогею кохання; тоді в її очах танцювали зорі, мов комарі теплої травневої ночі; саме тому Віктору легше було б позбутися геморою, ніж Наталки; в геморої що: забрати алкоголь, копчене, смажене, солоне, пряне і  жирне, поїсти кизил чи горобину місяць -  і тут тобі чистий задній прохід, а  тут  треба паритись, часом терміново день у день, до сьомого поту, коли в тобі встає все від тім’я до прямої кишки при виді оголеної Наталки, а вона все хоче і хоче; « а я хочу ще», - шепоче вона тобі на вухо; і що тут вдієш? держи оборону, брат, якщо хочеш жити; Наталка була Віктору, як енергетичний заряд, настояний на чутливих дотиках любові, якого неможливо було позбутися; вона була чутлива сексуальна жінка, яка запускала під час сексу все, що зупинялось, навіть подих, і брала все, що хотіла; тільки виснажена жінка має нервовий зрив і подряпані ноги, бо ходить по копаному полі, а жінка самодостатня, як вертоліт, сідає там, де тільки є вільна площадка для посадки; такою і була Наталка; вона ніколи не розмінювалась на дрібниці в досягненні мети; до дрібниць вона відносила і незрозумілі про неї переживання Віктора; «А де я дінусь? – казала вона, дивлячись Віктору в очі своїми широко відкритими зеленими очима; в такі хвилини вона була щира з ним, як дитина, і його охоплювала ще більш шалена пристрасть заволодіти ще і ще цією жінкою; Віктор відчував щоденні внутрішні намагання почути зранку Наталчин голос, побачити її ходу і зустрітися хоч на мить з нею; але Наталка не завжди відповідала на його поклик, так як і на його дзвінки; їй треба було різноманітності, а Віктор був її запасним аеродромом; він ніде не дінеться від неї, досить поманити його пальцем – і він тут, як тут, поряд; коли Наталці впадав в очі якийсь чоловік, то уже ніщо не могло зупинити її пориву до нього; вона відкидала все, покидала і сім’ю, і матір, і Даринку, і робоче місце, видумуючи чергову побрехеньку на роботі, аби тільки відлучитися до нового мустанга і приборкати його несамовиту плоть; тоді вона, як завжди, на ходу забігала з сумочкою з вологими пахучими салфетками в туалет, щоб більш - менш привести себе в порядок, і через п’ять - сім хвилин на ближній до роботи вулиці пірнала на ходу в автомобіль, як пірнають рептилії в пошуках відомої риби під водою; цих двох-трьох годин її відлучки особливо ніхто не помічав, зате Наталці було достатньо, щоб мати на цілий день гарний настрій і гордо похитувати оголеними загорілими стегнами по коридору між чоловіками, які тільки й прицмокували губами їй услід; вони проводжали її поглядами, як мисливці проводжають козулю, яка мелькнула раптом перед ними сріблястим, лискучим задом на охоті; в душі Віктора часом наростав протест проти таких Наталчиних демонстрацій, але він ловив себе на думці, що йому, як чоловікові, теж це подобається, як і іншим чоловікам; кілька разів він намагався позбутися Наталчиного впливу, пригрівав на грудях якихось інших жінок, які самі просилися до нього, як просяться в хату, коли нема де переночувати, але з того нічого путнього не виходило, бо Віктор не відчував у них жіночої душі; вони були для нього одноразові, як одноразові піпетки, які використовують для одноразових ін’єкцій, а Наталка була його душею і його щоденним яскравим, хоч і віроломним, життям.

            Щоб відчувати чутливість жінки, треба заручитися її щирістю; це, як почута пісня: або виконана вживу, або виконана під «фанеру»; трафаретне кохання, що відоме по-розмовному сленгу, як «трахання», приносило Віктору в житті одне розчарування; це було розмірене катування свого тіла, ганебне і гріховне по своїй суті хмільне одноразове задоволення; проте з відкриттям Наталки, Віктор з часом все більше і більше розумів вразливу, нехай навіть химерну і, бува, ненаситну, природу жінки; стояти десь «метеликом» на дорозі і ждати, коли якийсь «далекобійник» тебе підбере і тарахне, чи стояти в норковій шубці біля іноземного посольства і чекати, коли вийде якийсь  закордонний пуп, який, дивиться щоразу в твої слов'янські очі, як  на ринку колись в Карфагені дивились турки жінкам в зуби - це вже надто принизливо для двадцять першого століття; бо не широким жестом тільки владної чоловічої руки відкривається через дверцята  «мерседеса» перед українською жінкою світ до Європи, проте ще і через її душу; знаючи надмірну чутливість і відкритість Наталки, Віктор, однак, остерігався принижувати її жіночу гідність; той її енергетичний потяг, який був домінантним за єдиним поглядом, за єдиним порухом душі і думки, був над усе в його житті; мабуть, злиття чоловічих і жіночих душ, запрограмоване Богом, звеличене і піднесене природою людського кохання, бо коли ти відчуваєш жінку настільки, що відчуваєш її щодень і щомиті,  де б і з ким вона не була, то та жінка стає твоєю долею, твоєю судьбою, якою б щасливою чи гіркою вона не була та доля; звичайно, Віктор ревнував Наталку до безтями і не хотів бачити її в чужих обіймах; він ненавидів усіх тих, хто упадав і вештався коло неї,  таким чином ганьблячи його почуття до неї; та усе ж  найбільше Віктор боявся втратити Наталку назавжди, бо то була та сама мить, коли людина не може жити без іншої людини, коли зупиняється простір і час, і світло, і темрява проходить через твої пальці, залишаючи тобі лише холодний подих осіннього вітру; ти не хочеш міняти свого життєвого комфорту, а хтось уже рве твій час на куски; люди живляться не тільки їжею, їх живить благодатна енергетика душ; душа вмирає без енергії друг друга раніше, ніж вмирає тіло; коли втрачається енергетичний зв’язок між близькими людьми, вони стають вихолощеними, мов пусті зернові засіки після весняного посіву; без втілення любові люди починають хворіти психічно і фізично; в їх душах дме холодний вітер, який жене їх не знати куди; в такі хвилини закохані в пошуках звільнення від тяжби можуть зробити останній, фатальний крок;  Віктор завжди відчував це на собі після перенесеного чергового потрясіння, коли зрада Наталки була такою ж явною, як і її краса; Віктор внутрішньо боровся не лише за свою любов, але і за Наталчину душу; Боже ти мій, скільки ж часу він шукав її, цю жінку у своєму вистражданому і опаленому життям серці! скільки виглядав, скільки принижувався, холонув і обпікався в чужих обіймах! чи ж можна жити повноцінно без любові? чи ж те існування можна назвати життям? любов давала Віктору стимул до життя, розправляла йому крила; в манірних коштовностях він не бачив цінностей, а в любові бачив усе - світле і перспективне; від нерозділеного кохання Вікторова душа пекла і боліла, доводила серце до неймовірного страждання і болю, та він ніколи не зрікався жінки, яку любив, бо знав, що якщо зречеться її, то зречеться любові взагалі, любові назавжди, зречеться тієї любові Бога, який дав йому ту любов, як   довготерпимість і силу жити і боротись за життя;врешті, без любові він зречеться себе;у хвилини тяжби він згадував інформацію про одного китайця, який ліг на рейки, щоб накласти на себе руки від нерозділеного кохання, та замість того, раптовий удар електричним струмом вилікував його від паралічу; щось подібне відбувалося й з Віктором: для нього минуле не було минулим, якщо це стосувалося Наталки; його лікувала та його любов до Наталки, що уже відбулася в його серці, відбулася під сонцем і громами, в мороз і в холод; що може бути миліше, як руки коханої жінки, які залазять тобі за комір, розстібають ґудзики твоєї сорочки і потім одним жестом розстібають паска на твоїх штанах?! у ці хвилини ти  найкращий супермен українського виробництва, де все в тобі свіже і пахуче, як листя базиліка; ти справжній житомирський стандарт; жінка тоді надає тобі такий кредит довіри, що він сплачується великими відсотками любові за кожен день і час, змарнований без неї; Наталка була Вікторовою партією і Вікторовою силою, яка домінувала в ньому, як зібрання найвищих чеснот; і усі душевні картання за її крутійство і лукавство, за розважання на стороні він розглядав, як шлях до істини, де блаженство зазнає перевтілень, але ніколи не притупляється, де кожний флірт зради відкриває в серці здорове бажання  позбутися цих  негативів на шляху до щастя, приносить каяття і почуття справжньої довіри до людини, з якою ти хочеш жити; «не підбирайте знайденого, не піддавайтесь спокусі», – учили нас в дитинстві, але ми тягнулися до кожної копійки, залишеної кимсь на асфальті, аби підняти її, щоб втішитись нею; люди - власники втіхи, власники задоволень; любощі – як ранкові роси: або освіжають теплою вологою травня, або обпікають холодною прохолодою листопада; Віктору була запаморочливою боротьба з собою, коли дні сприяння переходили у дні каяття, коли не можна було розпочати ніяких справ, не рухатися з місця, то тільки тому, що душі не доставало позитивних емоцій, які випромінюють інтимний потяг; магнітні бурі любові, як магнітні бурі на сонці, судомлять, піднімають тиск, приводять в кінці кінців до щастя або розпачу; але ніколи не буває зречення там, де є справжнє почуття; коли Віктору було вже нестерпно наскільки від своїх поневірянь, як, навпаки, добре Наталці, він ішов до першої-ліпшої жінки, аби нейтралізувати отруту спротиву у своєму серці; умовно він називав це дотиком у вільну зону, де невільно приходило розуміння жінки взагалі, як  безкінечного і невичерпного джерела чоловічих поривань; і коли він уже видихався на якійсь жінці, як собака після десятикілометрового пробігу, то приходила до нього його Наталка, також вихолощена, як і він, після раптового прозріння;  чому люди бувають всередині один в одному, а ззовні - з іншими? можливо це і була та магія людських перевтілень, починаючи ще з печерної людини, коли людина понад усе мусила зберегти вогонь, оте жертовне тепло багаття, яке не тільки гріло тіло , а й душу; зберегти, щоб з одного багаття зробити два, а потім знову скласти його в одне, щоб воно не згасало, а повторювалось і горіло вічно;  щоб воно не тільки гріло тіло і душу, а звільняло їх від усякої гріховності; щоб цей вогонь, нарешті, став жити в самій людині, в її душі і у тілі; щоб цьому вогню не було ні початку, ні кінця, і було вічне життя.

           Любов не любить речових доказів; і мова не йде про індійський презерватив із вусиками в твоїй кишені чи французькі духи коханки на твоєму светрі; любов – це подарунок від душі і для душі; і коли хтось клеїть дурня, демонструючи любощі жінці  подарованими їй прикрасами, той  повинен знати, що жінка не обов’язково у хвилини вибору чоловіка вкаже на того, хто подарував їй ті прикраси; скоріше, вона вибере якогось мовчуна, якого за усіх часів і народів посилали в розвідку першим тільки тому, що він умів мовчати; а жінка любить мовчання, коли це стосується її самої; жінка любить бути вільною, вільною від самої природи, вона не любить бути під прицілом чужих їй поглядів і думок; Наталка любила бути оголеною  красунею, та не для  всіх чоловіків; вона не любила чоловіків, як кроликів, поспішливих і смішних; їй було дотепно, коли чоловіки по черзі скубали її, як гусенята скубають першу травневу траву навесні, щоб втішитися нею; це тільки забавляло її, бо насправді її тіло прагнуло більш вишуканої забави: прагнення заволодіти тим чоловіком, якого вона прагнула усім своїм єством; і не було тому прагненню ні початку, ні кінця; взагалі, забави українських жінок відкривають стільки у них екзотичних винаходів, що цього не має жодна книга рекордів; абстракція абсурду в коханні  - це як рівняння з двома невідомими, коли воля не має половини, а серце пів щастя; «білий дім» – так називали усі висотну споруду колишнього райкому партії епохи радянщини – вистояв, а, значить, в ньому повинно було кипіти життя; тут було стільки молодого енергетичного магнетизму, що  дівчата під поглядами чоловіків немов літали на крилах довгими коридорами; вистукуючи каблучками і пружно вигинаючи ноги, вони проносились перед очкастими і плечистими хлопцями, мов вихор, мов вітер перед весняною грозою; здавалося, все наповнювалось весняними пахощами, вологою  свіжістю, і весь світ колихався у квітах і райдугах; Віктор згадав, як однієї травневої пори, у пору конвалій, Віктор гойдав Наталку на гойдалці між розлогими столітніми дубами біля Яблунівки - маленького поліського села, що ясніло білими боками хатинок неподалік  дубового гаю; він з усією сили  відштовхував гойдалку з Наталкою від себе, а вона щораз поверталась до нього, щоб обвити його Наталчиними руками, обняти і пристрасно зацілувати його губи; Господи, чи ж можливо таке забути?! тепер, у пахощах парфумів на коридорах "білого дому", Віктор зримо відчував той подих Наталки собі в обличчя; життя бурлило у Вікторовій душі, як завше воно бурлило після чергової гульні  чайниками в апаратних кабінетах, коли  " сушняк" розпирав груди, коли не можна було загасити ту спрагу чорною кавою, бо душа була, як чорний димохід, як чорна озонова діра, як темна безвість, яку не можна було нічим загасити, окрім ранковою росою жіночих губ і прохолодою чоловічого бризу на своєму животі ? а ранкова прибиральниця усе бурчить і бурчить, складаючи в мішки  вчорашні харчові відходи і опорожнені вчорашні пляшки; усі посміхались, слухаючи те бурчання, у якому діставалось усім; та найбільше діставалось апаратникам від прибиральниці третього поверху, де на два поверхи була, як казав Володимир Висоцький, тільки одна «уборна» - туалет; тут за день, вечір  і ніч назбирувались мішки сміття, наполовину заповненого пустими пляшками з-під спиртного та відходами з використаних жіночих аксесуарів; діло молодих було праведним, а діло зрілих було зримим; хмільна і втомлена від вчорашніх нічних забав, Наталка епізодично згадувала, як лишалась спати у кімнаті  для чергових у фойє  адміністративного будинку, де завжди її чекав вірний, як пес, черговий, що, як тінь, жердиною постійно плентався за нею; він просто був для неї  тим самцем, якого вона могла викрутити, як сучка викручує пса з тічки, який раптово покрив її  з поміж похітливої ватаги розпалених псів; їй швидше  був потрібен був його чоловічий настил, чим цей євнух; це була, скоріше, звичайна Наталчина жіноча плата за послуги, яку вона  часто-густо навіть не пам’ятала після випитого коньяку чи шампанського на тому твердому жлобському тапчані; формула якоїсь казенщини роз'їдала її душу і максимально відображала черству переміну в її душі; часом вона жаліла від того, що Віктор розбудив у ній жінку, похітливу самицю; від того , власне, постраждав він найперше сам; по коридорах сновигали хлопці коло її дверей з напрасованими комірцями на сорочках і стрілками на штанах; жіночі парфуми від «Шанель» до «Ейвон» розширювали і звужували судини головного мозку, як гумову подушку тонометра; сьогодні Наталці було байдуже те, що виставлялося напоказ перед нею: чи-то наряди від білоруських кофтинок і китайських  джинсів до європейського секунда, лаковані туфлі  і стильні босоніжки, срібні і золоті сережки, мозаїчні кольє, стильні шкіряні сумочки  – все це видавалося їй уже таким замусоленим, як поява прокурора в суді, де істина мусить бути тільки в його канонічній інстанції і не може бути іншого вердикту, бо все інше стає недоречним, бо все те, що там відбувається, це ознака влади, яка не має насправді обмежень; бо хто не зустрічався з тим, той не знає, що таке влада; хто втрачає, той не може любити повноцінно; а хто не знає любові, той не живе; Наталка стала жити, проводити свої будні в  щоденній казенщині, проте вона не хотіла цього - жити лише на злиденну зарплату, в буденності і сірості; з іншої сторони, стороння плата за її послуги визначала її ціну: вона втрачала привабливість від щоденний оргій, та ще більше - викликала шалений супротив до себе численних суперниць за чоловіче ложе; та найбільше , що гнітило її, що вона ганьбила себе в очах Віктора, що вона ставала падкою жінкою в його очах; до того ж Віктор  не змирився з її демонстрацією; єврей,  вірменин і циган відпочиває там, де включає свій розум  хохол зі своєю винахідливістю; бо любов і щире серце українця не має меж до жінки, яку він кохає, бо світ йому не милий, якщо він не бачить милих очей і жіночих оголених плечей; рано чи пізно найкрасивіші у світі українські жінки стають найщирішими і найгуманнішими до своїх щирих українців, з якими за щастя і любо було бути і на твердому столі в кабінеті, і у вузькому і затісному  автомобілі "Запорожці", і просто на шовковій українській траві, де завжди пахне квітами і коники сюркочуть тобі біля вуха, нагадуючи щораз тобі, що ти вільний і ти вільна, і що живеш ти у себе  на Україні , а не в якійсь канонічній  Європі Старого Світу, де не можна ні чихнути, ні вголос пукнути, де є лише канонічний, демонстраційний секс, ніби з манекенами в Інтернеті; а тут тобі щиросердне зізнання і кохання, тут тобі жива душа і розніжена в поцілунках, мов квітка на українських луках, жінка, тут твоя воля і щастя без меж, і серце твоє не знає втоми, і ніхто не може збагнути, де береться та енергія в українському серці, щоб так горіти, як вогонь без вітру у спеку, гармоніюючи з твоєю душею, що здіймається безупинно, як хвилі моря, щоб розсипатися струменями піни, животворящим потоком по легітній землі; то вічна гармонія і симфонія поліфонічного кохання українського серця, яка не має меж і умовностей, та знає істину єднання  як абсолютну істину сотворіння краси, а, значить, і Всесвіту, якому немає ні початку, ані кінця.

          Наталка  стала найгламурнішою жінкою «білого будинку»; якби хто спитав в неї, скільки в неї було чоловіків, найбільше б підійшла йому відповідь по - одеськи: »А скільки треба?»; комп’ютер ніколи не замінить в лічбі людину, бо те, що вміла Наталка, не видержала б ні одна машина; триста шістдесят днів кохання і стільки ж коханців – це не то що оперна співачка Анна Жиро  жила з одним рудим священиком композитором Антоніо Вівальді; коли Віктор був в Наталки за першого смичка її тілесної скрипки, вона була йому скрипкою для сонця; тепер вона йому стала скрипкою для місяця; тонким звуком, сердечними солодощами раніше вона видавала йому стогін щастя з своїх обпалених губ, і у Вікторовій душі зародилось і стало те почуття, якого він не міг осягнути розумом, а тільки почуттями спільно з Наталчиною плоттю; коли енергетика двох тіл досягала гармонії досконалості, то була вершина його блаженства; денне і нічне світло ставало одним; в часи такого злиття Наталка виконувала головну партію кохання, а Віктор, як досвідчений скрипаль, був її; Наталка  не мала і не хотіла мати більшої вдячності від чоловіка, якого кохала,  тому добросовісно виконувала свій священний обов’язок жінки перед ним; чуючи щораз од Віктора, що вона його жінка, його кохана, вона відзначала, що в ній щоразу проходять переміни її жіночості; і вона  щораз віддавалась тому чоловікові, як вода у пустелі віддається сухому піску; це був її вибір, самопожертва жінки, а не розпуста; це було не тільки тілесне, проте і духовне поєднання двох сердець, які бажали одного і того ж - єднання любові, якої вистачило б на два життя обом, якби змій спокуси не спокушував на якесь ще нове блаженство зі сторони; якийсь новий дотик, якийсь новий погляд запалював струмінь нових почуттів, яких неможливо було вгамувати, не  торкнувшись вогню якогось нового запаленого тіла; спочатку Віктор не обмежував волі Наталки в її спокусах, лиш би вона не лишала його у години емоційної і душевної скрути на самоті; ні, це не був його егоїзм і пристосуванство, Віктор розумів, що йому було не стримати Наталки, як не стримати потоку талої весняної води після засніженої зими; він знав, що жінка здатна користуватися завжди входом, як виходом, і для неї в коханні ніколи не підходить формула тюрми; де існує максимальне обмеження в просторі, там існує максимальне прискорення  у вільному часі; скомпенсований у максимальному надлишку часу, Віктор відчував, що той час відпливає від нього, мов останній човен на переправі; в коханні правлять не закони, а люди, де чоловік має владу, а жінка користується нею; модель поведінки Наталки по відношенню до Віктора була спочатку системою противаги і виклику першому чоловіку, якому бракувало клепки і ніжності лишити таку жінку, як  Наталка, на самоті;  жінка ніколи не стає навіть в такі хвилини річчю для когось, вона  вже є найкоштовніша річ у собі; а для чоловіка, нехай навіть законного, постійно п'яного, пихатого і похітливого самця, вона в душі уже не могла бути нічим; коли противний його храп її першого чоловіка залазив в усі щілини їхнього дому і її тіла, вона тихо плакала, як плачуть жінки, коли нівечиться їх тіло і спустошується душа, коли хочеться випити оцту, тільки б не чути плачу доньки Даринки, яка забивається  в куток кімнати, як зайченя на сінокосі, і не має ніякої сили слухати її той жалібний комариний писк, що розриває серце, вихолощує душу  і вибиває життя із системи рівноваги; не раз Наталка із запеченою в серці кров’ю, знеболена і знесилена, засинала на мокрій од сліз подушці; то були гіркі часи розпуки; тепер то була не та Наталка; тепер вона літала між чоловіками, мов ластівка, що вирвалась на волю з темного хліва; в кабінеті вона красувалась на стільці, немов розмальована піца, в якої додали багато вершків і яєць, і якого поклали на піднос для споживання; Віктор не міг уже чинити їй ніякого спротиву ні своїми повчаннями, ні умовляннями, ні любощами; вона ніби була в похітливій комі, де не було для неї ніяких перешкод, де все було, як на вітрині, де ніхто нікого не слухав, а тільки брав і брав, як беруть воду із дна в години спеки – хай останню, хай мутну, аби лиш була та волога, яка дає полегшення тілу, без якого людина перетворюється в звіра, здатного стерти з лиця землі кожного, хто стане їй на дорозі до мети; і все це робилося тільки за один кошт – за ціну власного задоволення бачити чоловіка біля своїх ніг, або його  голову між ними; а усі розмови збоку, то усе стало Наталці пусте, яке вона вважала звичайними заздрощами; Наталка ясніла в коханні, як місяць у повні; вона відповідала на всі залицяння чоловіків, як ліхтар, який заманює дурнуватих метеликів, що вони торкнулися яскравого світла і тут же обпікали свої крила, падаючи униз з виряченими очима, не відаючи, що сталось; то була гарна солодка приманка і довгодіюча жіноча отрута, що миттєво розносилась по "білому дому", навколо якої  чоловіки виконували роль стабілізатора нахилу земної осі навколо похітливої жіночої орбіти; Наталка була містерією в собі, і як і всі жінки, з природним і часто штучним світлом, яке коливалося постійно, як потужна гідравлічна ресора, знала своє діло; для неї ніби не існувало фаз місяця, коли наростають і убувають бажання; це була магнітна буря з безконтрольною агресивністю, з загостреним лунатизмом на чоловіків, які посилюють бажання і загострюють інтуїцію; Віктор вперше відчув цю агресивність, коли Наталка, незважаючи навіть на місячні, в одному нестримному пориві, на одному подиху  заволодівала ним, ніби проводила з ним обряд магії на крові, і він відчував, що він розчиняється, розпливається у цій жінці, немов ранкове туманне марево на сонці; Наталка ставала Вікторовим єством, його сутністю; то вже не була та виснажена нестерпним сімейним життям жінка, а це була вільна агресивна самиця, яка вкривала своє тіло щоденними чоловічими поцілунками і любощами; вкривала ніби тібетськими чи індійськими візерунками від губних татуювань; це був  найвищий витвір жіночого мистецтва - заволодіти чоловіком настільки, щоб він тільки і жив тим, щоб  щоденно хотіти увійти в тебе; здається, вона оживила б своїми любощами чоловіка і в морзі, аби лиш доторкнутися до його грішного тіла; вмощуючись на чоловікові, як на молодому мустангу, Наталка тепер стилістично і досконало працювала до сьомого поту, щоб  гнати і гнати того жеребця до білого перегону, щоб потім з почуттям жіночої перемоги розмазати його змучені біло-мозаїчні краплі єства на своїх долонях, а потім витерти чоловічими губами пересохлими губами свої спраглі гарячі груди; Наталки була нестримною у своїх бажаннях; це була магія кохання, магія кохання української жінки, яка пережила усякі катаклізми бездержавності, безвиході, але допомогла вижити своєму роду-племені, бо держала впевнено все у своїх владних руках; вона була завжди вільна невільною, сильна безсилою; вона завжди гордо носила вінок на голові і узори на сорочці, бо час не був підвладний над нею і її безмежною любов’ю до коханого чоловіка і дітей, яких вона хотіла мати на своєму роду.

         Час і місце в жінки бувають витонченими до безкінечності, мов небо в очах; і неважливо чи такі жінки є секретаршами, моделями, лікарками, вчительками чи продавщицями – жінки люблять змінювати своє місце призначення в тілі, аби не втратити його досконалість; Наталку вирізняли красиві, привабливі, широко відкриті зелені очі і повні соковиті губи, сексуальні маленькі груди і пружні стрункі ноги, які, здавалось, виходили з самих плечей; якби Наталка жила у Древній Греції, вона б обов'язково першою б впала в око скульптора, що згодом створив прекрасну Афродіту; якби епоха розпорядилась так, щоб Наталку побачив американець Еліот Гендлер, один із авторів ляльки Барбі, вона неодмінно виграла б іграшковий образ дорослої ляльки; бо жінку спочатку люблять за форми, а вже потім за душу; коханці, які збільшують накачані стегна і прес,  непритомніють і задихаються від тонкої жіночої талії; від тої  слабкої жінки вони сильно вразливі і виражені в почуттях; це як приступи вегето - судинної дистонії: то припливають, то відпливають, але вони є, бо вони вже існують у тілі, в його системі, в організмі; самі сильні світу цього чоловіки засинають, відключаючись на жіночих малесеньких грудях, або губляться в безконтрольних емоціях любовних пестощів, як дресировані гончаки, які раптово втрачають слід;  тоді вони безпорадні в гаморі і метушні; взагалі жінкам і чоловікам важко втриматися від тих випадкових знайомств, які їх проймають, мов блискавки, в пору охоти, особливо в стані природного весняного збудження, коли стає не просто цікавим віртуальне залицяння, а все стає підпорядковане одній меті - виділитись на фоні природи, коли все в природі парується і співає, і серце тьохкає, як соловей; саме тоді самотні сміливці, та й просто одинаки, знаходять собі пару, забувши про усякі умовності, про соромливість, про усе материнське чи батьківське повчання; бо що вчорашнє повчання, як є сьогоднішнє парування? Наталка часом роздавала себе на удачу нового дня випадковим перехожим чоловікам; ні, це не була її вулична пропозиція на шталт тайської вулиці, де відкрито пропонуються жіночі послуги; це ставалося саме по собі, коли в якомусь вечірньому кафе Наталку запрошував якийсь незнайомець на танець; і якщо той незнайомець тримав у тому танці Наталку так, як їй цього хотілось, вона віддавалась йому у перший же вечір, нічого не бажаючи взамін; головне, щоб сміливо реалізувати свої плани і зроблене стало дійсним та вчасним; Наталка знала, як важливо догодити чоловікові,  особливо в перший раз, тому частіше поступалася принципами, ніж того очікували чоловіки-залицяльники; Віктор навчив її мистецтву кохати, а природа надала їй природне мистецтво віддаватися; вона ніколи не поєднувала щедрість з марнотратством, але дуже швидко збільшувала рівень своїх доходів після кожного нового залицяльника; вона менше поступалася коханню, коли це не  стимулювало її бажання; хандра брала її тільки тоді, коли треба було чоловікові давати здачу; після невдалого заміжжя  і шаленого роману з Віктором  вона розраховувала тільки на себе, як годувальницю сім’ї, тому не любила чоловіків з порожніми руками і порожніми кишенями, хоч відверто ніколи не домагалася їх матеріальної прихильності; чоловіки самі віддавали їй усе, що впадало в її око; а святих вона не бачила навіть в музеї, бо напевно знала, що добрий відсоток заощаджень амурних чоловіків йде не в сімейний бюджет, а на гарні литки амурних жінок; чоловіки, які вкладають кошти в жінок, стають або просунутими, або засунутими; їх перезміна відбувалася щораз, коли вони заходили в розчинені Наталчині обійми, і коли її ноги робили міцний замок за чоловічою спиною; і нехай би, навіть, кульова блискавка раптово залетіла у відчинені двері, ніхто би не розімкнув того замка раніше, ніж цього хотіла Наталка; недарма мати постійно твердила Наталці:»Як простелишся, так виспишся»; головне – швидше забути перших, коли підвертаються другі; Наталка в якусь мить відчула, що Віктор також  не стає для неї винятком із цього правила; спочатку вона щиро і палко кохала його, потім природно кусала нігті, як позбутися своєї незручності з ним, коли її перчили всі підряд, як Сидорову козу: зранку в насіннєвій станції, в обід – під корчівськими вербами, потім у «бусику» на стовпівському ставку, а ввечері вона була ніби змушено люб’язно приймати пестощі Віктора, як ніжну пісню душевних імпровізацій; вона знала, що Віктор любить її, що він не раз просив її вийти за нього заміж, що він віддасть їй все, аби лише вона була у нього єдиною і коханою жінкою; але то не був знак якості чоловіка її молодості; вона перегортала Віктора, мов Інтернетну сторінку, і йшла далі, де її чекали нові любовні утіхи молодих коханців; «жінки люблять не так, як чоловіки», - казала вона не раз Віктору; і та любов завжди повертала її на висхідний рубіж досконалості, де вже не було кордонів повернення до одного Віктора, а було спальне ліжко чи шовковий диван в одному місці, а широкий стіл в адміністрації чи стояк під квітучою липою - в іншому; Наталка губила подробиці, як обручки, яким не мала ліку, та які щораз залишалися від коханців на її тонких видовжених пальцях; вона не зупинялася на помилках, коли треба було досягти успіху; щоденним її правилом ставала законсервована байка батькам і доньці про зайнятість на роботі; непотрібним коханцям Наталка ж , навпаки, говорила про надмірну роботу вдома; а в цей час вона, мов кішка, ніжилась, на чоловічих руках, розставляючи ноги під дев’яносто градусів на рівні чоловічих плечей в пошуках нової істини для щастя; вона відчувала, що починає старіти, що все важче і важче їй доводиться  сидіти на столі, підібгавши ноги,  і брати на себе, « на грудь» прямо стоячого чоловіка, як кажуть, "з літака"; підсумок, як правило, Наталка уже підводила під вечір, коли після вечірнього доїння  корів і бурчання матері, після розніженої ванни, лягала калачиком біля телевізора і слухала своє тіло, яке і співало, і нило одночасно; то було власне її щиросердне зізнання в своїх досягненнях, щасті і гріхах, прихованій реальності і потаємних орієнтирах, коли нема кому помолитися і очистити душу від бризів шампанського і чоловічої сперми;            Наталка не вірила в Бога, і про це вона не раз говорила Віктору, що дуже насторожувало і пригнічувало його; але усе ж, було, що після трьох абортів в рік і кількох вимушених місяців без чоловіків Наталка уже збиралася йти в монастир і віддати душу смиренності і спокою; і, мабуть, так і загубилася б в чернецтві, якби з того хиткого стану  не витягнула її Божа Мати; пізніше вона розкаже Віктору, як однієї ночі вона торкнулася її тіла, і в холодній душі загорівся вогник спасіння, чутливе жіноче тепло; «якщо дасть Бог народити іще дитину, назву Марією», - дала вона тоді собі клятву; Вікторові слова, сказані раніше:  « Не вбивай це дитя, прошу тебе», - ходили за нею вдень і вночі; та одного разу, під покровом ночі, коли світила на небі лише Велика Ведмедиця і Місяць, Наталка, ніби вовчиця, прийняла жіноче рішення; »Беатріче прагне помсти», - сказала вона собі, і то був вияв жорстокої рішучості, де переможний голос невіруючого  стає його вірою біля стіни плачу або дверей апокаліпсису; Наталка враз відчула, що хоче жити, що хоче ту дівчинку, якою марив давно Віктор; вона відчула, що ще не в повноті виконала свою місію на землі, як мати, як жінка, що має дати продовження своєму роду; де душа плаче, там і сміється; крізь сльози і нестерпні душевні муки Наталка раптово почала збирати нових друзів в образі чоловіків для свого життєвого простору, які зовсім скоро ставали одним за одним її коханцями; то не були  тіні забутих предків, це був реальний чоловічий музей живої природи, де в кожного був свій харизм і пригодницьке фентезі, аби лиш Наталка була біля кожного з них;  скоро, дуже скоро Наталка відчула свою величність жінки, у якої в ногах валяються чоловіки; коли тобі кажуть «Ласкаво просимо» або »Стороннім вхід заборонений», коли ти смієшся від освідчень та плачеш від прощань, де як на духу твоє досьє од інтимного Вікента на твоїй долоні, тоді ти відчуваєш себе Вічністю, бо ти безкінечна жінка, і вічна твоя любов у собі, що випромінює блиск у твоїх очах, вимірює твоя витончена хода, за якою стежать десятки і сотні чоловіків, яких ти залишаєш позаду, аби лиш впасти пташкою в обійми коханого чоловіка. 

          Наталка шукала аргументи у праві захисту перед Віктором; місяць  вона ніяк не могла потрапити в його обійми; щиросердне зізнання або вибачення відпадали; вона краще ладна була кинути його сама або сказати йому, щоб він кинув її сам, негідну  його любові; вона змушувала серце йти од Віктора, та, однак, скоро знову і знов поверталася до нього; Віктор був її ще тим чистим сумлінням, яке вона знала лише в ньому; він єдиний любив і ревнував її; Наталка  не милувала його, бо спиралась лише на силу своїх почуттів; вона була хрестом у Вікторовому серці, хоч сама давно минула те перехрестя, яке раніше змушувало її зупинятися; те місце давно залишилося позаду у грабово-дубовій посадці коло залізничного полотна мальовничого селища над Случчю, де вони вперше провели спільний вересневий вечір; тоді гарячий подих вітру вперше обвіяв їхні злиті в поцілунку губи і тіла, і душі піднялися  од хвилювання, мов готичні стилі бароко;  все сталося в одну мить - без ескізів і проектів: Віктор захотів її, юну, легку і хмільну, а вона в одному пориві відповіла йому взаємністю; тепер вона  втрачала почуття, втрачала внутрішній голос, що завжди кликав її до Віктора; якщо тихо чи вголос не говорить душа про любов, то за неї про любов говорить інша душа; душа завжди є тим собором, тим оберегом, духовною базилікою, яка прагне хоч на мить доторкнутися до нового світла; Наталка поверталась і приходила щораз до Віктора, як нетесана тінь із тунелю, яку треба відчути і зрозуміти, аби побудувати життя на двох; забезпечення такого будівництва не під силу одній людині; багато разів Наталку мучили сумніви: чи здорова вона взагалі; після довготривалого лікування в психіатричній лікарні за першим абортом  вона ходила, як божевільна, і знаходила душевне полегшення лише у Вікторових обіймах; саме він заспокоював її; саме його тепло давало їй умиротворення,  і тепер щораз  змушувало її повертатися до Віктора; він був для неї переконливою  системою переваг, яку вона цінила в житті, та щоразу чомусь втрачала;   вона була надзвичайно чутлива до Вікторових дотиків, любила досхочу його чоловічий дощик на своєму тілі, любила, як він входив в неї, як ніби перший весняний струмок входить у перемерзлу ріку; коли  температура спалювала її губи, вона насторожувалась од Вікторових дотиків, немов жабеня на лататті; та це тривало недовго, бо скоро вона забувалася  про все на світі, лише  грайливо і закохано дивилася у Вікторові очі, як ніби між ними ніколи не було ніяких вітрів, ні хмарин, ні гроз; тоді вона дотепно жартувала, фліртувала, танцювала і просто дарувала йому гарний настрій, погоджуючись на будь-які його пропозиції, зберігаючи дистанцію привабливості своїм грайливим кокетством, яке подобалось Віктору; бувало, що жага її кохання ставала ненормованою, тоді вимучений Віктор сновигав ззаду за нею, як тінь, а вона плавно похитувала ногами, посилюючи чергове бажання до оволодіння нею; в такі хвилини Наталка відчувала тотальний контроль над ситуацією, над численними суперницями, їх поглядами і орієнтаціями, де в центрі була завжди вона, що світилася , як вранішня роса, нектар якої спиває перший хто торкнеться її губ.

           Віктора до кісток проймало відчуття єдності з Наталкою; здається, він жив виміром відповідальності за неї і за все, що було між ними обома; на те Наталчине «нас уже нема» Віктор відповідав внутрішнім протестом змінити все на краще; хоч він, можливо,  не знав усіх таємниць Наталчиної душі, та усе ж знав її найкраще за інших чоловіків; в часи відвертого одкровення Наталка признавалась йому, що він перевернув всю її душу, все її життя; Віктору, як і Наталці, їхні відносини ніколи не були лише забавою: Наталка найперше знайшла у Віктору опору свого життя, а Віктор у Наталці - симфонію своєму серцю; коли Наталка вкладала свій вказівний пальчик йому в долоню в кабінеті, коли приходила до нього у щойно вибраному новому платті чи костюмі з посмішкою і запитанням    «ну, як?», коли він забирав її в авто і віз у квіти і трави, щоб цілувати, цілувати і цілувати, доки не сяде сонце, коли вона дивилася довірливо і віддано йому в очі і казала »я вагітна», він відчував себе найщасливішим  чоловіком на світі; доля напувала його потоками людського щастя, яке буває тільки раз на віку; тепер доля відвернулась од нього, і Віктору було зле; він згадав, як усе рушилось в одну мить; тоді, стоячи в Києві, коло Софійського собору, Віктор почув в телефоні схвильований Наталчин голос про те, що вона в лікарні; що вона копала картоплю у матері, і у неї почалася кровотеча, є загроза викиду; плід їхнього кохання заливався кров’ю, і Віктор нічим не міг зарадити ні собі, ні Наталці, ні дитині; з Віктором тоді стався сильний нервовий зрив; здається, хмарне осіннє небо притисло його до землі і не давало дихнути; з того часу почуття втрати ніколи не покидало його душу; »не кидай  її – й вона буде тебе стерегти! кохай її – й вона буде тебе пильнувати!» - ця істина з книги приповістей Соломонових  стала тепер лейтмотивом його ставлення до Наталки; вона була розбита і вихолощена, та Віктор старався підтримати і пригорнути її  до себе, розділивши з нею важку утрату; Наталка була у такому стані, що її треба було  підняти од землі і рятувати; Віктор повсякчас старався уберегти її від якихось необачних кроків та вчинків; після нервового потрясіння Наталка не хотіла нікого бачити, тільки тихо плакала на квартирі, дивлячись на шпилі церкви, що височіли у вікні неподалік; щоб не зійти з розуму, вона сутками не виключала телевізор, який одначе не слухала, а тільки дивилася  в одну точку в кутку кімнати; Наталка вважала, що, здійснивши викидень, вона вчинила дуже зле собі і Віктору, що вона пропаща, що вона нікому не потрібна; їй здавалося, що світ відвернувся від неї, і що ніхто не хоче її ні зрозуміти, ні пожаліти; кілька днів вона не відповідала на дзвінки Віктора, який теж замкнувся і ходив чорний, як хмара; йому хотілося обняти свою кохану, пригорнути усім серцем і розділити утрату, він готовий був піти за неї в огонь і воду, аби тільки бути з нею, але Наталка не хотіла бачитися з ним і не відповідала на його дзвінки – вона мовчала; він запропонував їй одруження, руку і серце, але вона тихо відсторонила його і сказала:» Я зараз не готова…»; ця фраза  Наталки тепер різала Віктору серце, це була  точка відліку назад; це був початок краху усіх надій; коли жінка відштовхує тебе, коли ти її пригортаєш, коли вона не ділиться з тобою, коли ти її любиш, світ, здається, сходить з орбіт для тебе, і ти залишаєшся на обочині життєвого кола; розпадаються, ідуть врозтіч  роки твого життя,  ти спотикаєшся на кожному кроці до істини; відіймається твій сон, і ти бачиш лише темність світлого дня; тіло твоє не рухається і не лікується, а душевна драма  забирає  останні соки твого сумління;  Віктор звик відчувати Наталчину прихильність, як джерельну воду з колодязя, а тепер на тій цілющій криниці висів величезний замок відчуження;  Віктору в якусь мить здалось, що вони з Наталкою можуть так померти у великій глухості своїй, що вони попалися в пастку свого ж кохання, з якої можуть вибратися лише разом; Віктор відчув, що в такому відчаї Наталка дуже швидко може зламатися і віддатися на поталу першого похітливого чоловіка, хитрого мисливця за жіночими ласощами, який влізе в душу, ставлячи пастки для таких виснажених втратою жінок, як вона; Вікторове серце кричало; душа його згорала на попіл; Віктор не опускав повік очей з того часу, як зазнав почуття утрати; якось йому приснилася річка крові, яка вдалині займалася червоним полум’ям; він устав серед ночі, обійнятий страхом від побаченого уві сні і відчув можливість реальної втрати Наталки; зла доля залізними кігтями добиралася до його душі; щось в темноті щоночі стрекотіло у його спальній кімнаті, і, характерно, що той стрекіт завжди повторювався Віктору напередодні якихось неприємностей або чутливих  утрат; він згадав, як Наталка розповідала йому, що ніби щось вночі душило її, стискало в холодні залізні обійми і не давало їй дихати; уві сні щось пробіглося по ній, обдаючи ніби легким вітерцем; тоді через тиждень вона завагітніла; ймовірно Богородиця торкалася Наталчиного тіла; Мати Божа попереджала її від необачних кроків; а потім був третій аборт за рік; Боже, як Віктор просив, як молив її, Наталку, не вбивати цієї дитини; « це жіноча справа», - лише сказала вона якось сухо тоді йому, мов кинула ті слова не Віктору,  а в пустелю¸ у безвість; після того вона відсторонила його від себе, у відчаї назвала його  п’явкою  і перестала відповідати на його дзвінки; а до Віктора, як до батька, уві сні маленький хлопчик просився на руки; Господь давав плід покаяння, але вони не зберегли його з Наталкою; щоб пізнати мудрість, треба бути покараним; Віктор сам шукав собі кару: кров запеклася на його серці, кров його любові; коли Наталка вперше одкрилася йому глибоко ввечері, що вона завагітніла, він в картинках проглядав усю ніч в Інтернеті усі етапи формування і розвитку плоду в утробі матері: коли б’ється перший раз серце, коли перший раз відкриваються повіки і рухається ручка чи ніжка; дитина, яка мала народитись, була його жеребом, і її втрата означала початок його кінця – кінця усяким утіхам і усякому щастю; але це був також початок його болю; Віктору почало ввижатися, що убиті абортами його діти приходять до нього кожного дня білими ангелами; одного разу такий ангел з крильцями приснився йому, як він літав над ним ; »Наташенька, я кликав тебе, а ти не прислухалась до мене, я простягав тобі руку, а ти відмовилась»; та відповідь Наталки була суха:«Любові і дружби нема»; "Боже, яку ж велику, безумну і безтямну, ти, любов дав мені", - кричало серце Віктора; здавалося, що він згорів уже вщент, що не він іде щораз до Наталки, а його лише тінь; один вогник, одна свіча тільки не зраджувала його – його палка і нестримна любов до Наталки; його ніжні почуття до неї, жалість і були тим виміром, який давав йому надію, що вони з Наталкою здолають усю драму їхнього спільного життя і їм відкриється новий світ любові, де не буде місця темряві і болю.

             Дороги життя часом змінюють лінії на людській долоні; зовнішній світ завжди спотикається у світ внутрішній; коли людина світиться на обличчі, а душа її випромінює добро, коли її мова стає мовою прихильності, а не мовою відчуження, то така людина не вчинить нічого злого, нічого протиправного ні собі, ні людям, ні сім’ї, ні суспільству; і навпаки, коли блуд затягує тебе переступити через себе, твоїх близьких і рідних,  коли ти стаєш прикрасою для одних і поганкою для  інших, то ти, можливо, потім і не ляжеш на рейки чи влізеш в петлю, але що скоро уподібнишся до звіра і будеш ходити на чотирьох – це факт; зло починається з відношення до речей і ситуацій, як відображення до самого себе, до людей і до твоїх вчинків; люди часто напоюють себе гіркотою втрат більше, аніж це допомагає їм хтось інший зі сторони; Наталка була в житті, як у пісні: «ланя любовна і серна прекрасна, її перса наповнять тебе кожночасно»; якби тільки не дві речі, які віддаляли її  постійно від повноти щастя - безбожність і невіра в любов до неї, то її життя складалося б щораз по-іншому; перше поняття ніколи не буває другим, як і друге ніколи не буває першим; Наталка могла з легкістю обманути свою матір, з такою ж легкістю, як і обманювала Віктора, коли їй треба було десь віддатися манливій сторонній спокусі; вона могла віддати перевагу в часі облесливому любовнику, а не своїй дочці Даринці; але вона ніколи не могла обманути себе; принаймні, це так виглядало зі сторони, а не так, як їй усе здавалося при нагоді; обман ставав все більше простим жестом її поведінки, а споживацькі інстинкти – природним покликом не дати нікому своєї життєво важливої кістки, як засобу існування; народжена у вічному горінні магма вулканів рідко заливає пагорби життя, та коли вивертається, то все спалює і поглинає на своєму шляху; коли людина має злість у душі, вона здатна накопичувати негатив до збурення, і приходить час, коли людину вивертає, як шипучий квас, який не можна довго тримали в закритій посудині; на якомусь етапі життя Наталка відчула справжнє чоловіче тепло, але насправді воно поступово переходило у місячне холодне світло,  від якого виступають спочатку краплі поту на щоці, а потім сироти на руках; від того «світла» Наталка пішла, як кажуть, в усі " тяжкі", відмежувавшись од Віктора, як винуватця своїх негараздів; Наталка  спочатку марницею гонилася за молодшим на чотири роки від себе молодиком, якого за місяць навчила усьому, чого хотіли її серце, душа і тіло, а потім це стало, зазвичай, її щоденним інтимним тренінгом на сексуальну обираність; навіть купила для зручності скутер, щоб легше було зустрічатися з новим обранцем у перервах між роботою; вона без ніякого жалю переполовинила для себе його з Віктором, хоч з часом все більше відчувала, що цей молодий, та ранній, юнак просто використовував її, як насолоду, для своєї втіхи і своїх задоволень; ролі в потребі особистісних задоволень зрівнялися; вона відчувала, що починає набридати йому, бо він усе більше надавав перевагу чоловічому застіллю, аніж їй; Наталка була для нього  не кращою від інших, і це дратувало її; коли вона казала про це хлопцеві, він заспокоював її пестощами, та шостим чуттям жінки вона відчула, що він нещирий з нею; тоді Наталка вдалася до прийому, який би змусив його задуматись: якогось дня вона повідомила йому, що вагітна від нього; спантеличений, молодик мовчав, а в його очах Наталка вловила не докори сумління чи остраху, а посміх, звичайний насмішкуватий погляд чоловіка, над нею, Наталкою; і терпець її лопнув, бо вона дійсно завагітніла, правда, точно не знала від кого : від Віктора, чи від цього дебелого молодого самця; їй конче треба було перевірити їх обох на чоловічу життєву міцність; Віктор навідріз відмовився від аборту, а це юне створіння тільки більше пригортало і пригортало її, доки одного дня Наталка не попала до гінекологічного відділення лікарні; власне, її завіз тоді до неї молодий той же коханець; і Наталка зрозуміла все: він хотів позбутися дитини і замести сліди; вона була настільки знервована і зла від того, що в пориві гніву убила свого улюбленого кота, який вибрав з кролячої клітки і обдер кілька маленьких кроленят; але « туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить»;  Наталка мусила шукати якогось порятунку, щоб вийти з душевного ступору; якось уже після аборту одного разу її запросили до компанії веселих хлопців з управління агропромислового розвитку, де бухгалтером працювала статечна білявка;  ті хлопці «з апк брали дівку з літака»; вони брали все від природи так, як беруть зерно від землі чи сало від вгодованого кабанця; вони жили щоденно по принципу: гарна чарка, гарна баба, то уся життя принада; Наталка хапала в обійми усякі крихти веселощів, які доходили до її душі, як рожеве ранкове проміння сонця; а чоловіки все підпоювали і частували її, дивлячись у її широко відкриті, красиві зелені очі і на пишні, соковиті губи; всі хотіли притиснути її до себе, закружляти з нею у танці, і Наталка  в той вечір не відмовляла нікому; нові блискавки на чоловічих штанах відкрили їй невідомий манливий світ пристрасті, від якого вона хотіла забутися і так довго в душі чекала; вона відчула, що пливе, що пливе уся її душа, хоч не знала, куди; десь позаду залишилася її донька Даринка з  батьками, а вона лише відчувала нові і нові обійми, які пестили її тіло і знімали ту тяжку тугу з серця, яку вона зазнала від втрати дитини; вона тепер не хотіла про це думати, а тільки відчувати насолоду від того душевного звільнення, яке прийшло їй тут, в компанії веселих і гамірних чоловіків, які тепер ставали їй якимсь просвітком світла в темряві життя;   Наталка в серці  вішала на Віктора всіх собак за свою душевну наругу, сторонилася його і відводила від нього очі; провину скуплюють часом і любов’ю; Наталка уже не могла розкаятись у Вікторі, бо її життя набирало інших форм і іншого змісту, яких не поділяв Віктор, та які хотіла і знала Наталка;  час був невблаганним їх до обох, та невблаганним по-різному; єдиною спільною залишалась лише надія швидше  вийти обом з глухого кута життєвих обставин, в яких переплелись їхні долі і стали не тільки клубком, якого треба було розпутати, проте і гірким клубком в горлі, коли вони бачили одне одного.

          Господь випробовує людські серця; хто знаходить любов, той хоронить свої провини; Віктор, котрий щоразу відчував вибух невдоволення  Наталчиною поведінкою, покидав поле бою першим; він розумів, що для лукавого серця треба час для очищення; біль так просто не проходить, і ще стає пекучішим, коли наступає прозріння; той біль не просто карав Наталку за легковажність, він приносив щоденно їй рій думок, від яким хотілося забитися часом під ковдру і нікого і нічого не бачити; Віктор терпеливо любив і чекав її, чекав на її переміну; але разом з тим  було видно, що він відчував: йому ставало все важче і важче чекати; і коли йому, здавалось, уже неможливо було терпіти ту Наталчину наругу над собою, він подумки звертався за допомогою до Бога; він не йшов в церкву, а просто виїздив на місця колишніх зустрічей з Наталкою і, вдивляючись в небо, подумки довго і самотньо молився Богу; Господь же, коли заблукала його вівця, не віддав  її на поталу вовкам;  Віктор боровся за свою любов і просив допомоги в цьому у вищих сил природи; змучений, з тягарем на серці, він  щоразу ішов до Наталки, терпів її відштовхування і тішився надією, що усе ж переможе ці страшні часи душевних поневірянь; не любов є виконанням закону перед Богом, а виконання її  Божих заповідей; що може бути вище неї? надія  сповнювала душу Віктора незбагненною радістю і умиротворенням, що світло ранку обов’язково має пробитись в його душу після темноти ночі; він ніколи не чинив з Наталкою тілесного перелюбу  - він любив її, любив до нестями; немов теплий весняний промінь сонця, він щоразу упивався  Наталчиними хмільними вустами, розуміючи часом марність своїх домагань; розтопити лід у її серці ставало дедалі складніше, а то й просто неможливо – настільки байдужою виглядала її поведінка; зелені сніжинки її очей здавалися очима сніжної королеви з відомої казки, у них не світилася радість, а блискала якась холодна помста, відома тільки самій Наталці;  проте, як кажуть, задовга надія – недуга для серця; любов – це химерна хвороба, від якої неможливо вилікуватись; вона – як припливи і відпливи в океані: то викидає тебе на берег самотності, то затягує тебе у розбурхані хвилі океану; але всюди ти відчуваєш її солоний присмак на губах; якщо жінка не прийшла на побачення, значить вона когось побачила; якщо жінка тебе не почула, значить вона когось відчула; Наталка, як і всі жінки, мала глибоко розвинутий боковий зір, щоб завжди побачити якогось дебелого красеня ( а таких вона любила), який їй сподобався; їй не треба було повертатися очима і оглядатися  на того чоловіка, хто впився в неї поглядом ззаду чи збоку; вона відчувала його і бажання на відстані та інтуїтивно вловлювала кожен порух чоловічої пристрасті; закохані люди дивляться ніби в різні сторони, але завжди дивляться в одну; вони завжди бачать один одного; коли хтось входив у Наталчині двері, вона подумки кликала його, коли ж минали її двері ті, кого вона кликала, вона страждала; Віктор не розумів часом усіх душевних  поривань і утіх цієї жінки, яка приготовленим для нього вином кохання вгощала усіх праведних і грішних; це випробовувало Вікторове терпіння, його поривання і почування; а Наталка пригощала усіх, кого бажала, нектаром своїх губ, як часом годують зграю бездомних собак випадкові перехожі у лютий мороз; чоловіки тягнулися до її рук, облизуючи пальці; о Господи, яке ж  тяжке кохання, коли воно не розділене, коли воно потроєне і покроєне кимсь, коли ти шукаєш його і не знаходиш серед літа, коли жінка, яку ти кохаєш, стає твоїм путівником для інших, а ти - її нікчемним рабом, коли перед нею оаза в пустелі, а перед тобою лише її сипучі піски і ядовиті змії і шакали, що здатні вкусити тебе або розірвати в любу мить на шматки; життєва западня, з якої ти здатний вибратися, стає ямою тільки для тебе; якщо ти впадеш, то згинеш; якщо воля жінки визначає твою твердь і волю до життя, і ти тільки слухняно долучаєшся до усіх її рухів і манер поведінки, то тобі мало надії на порятунок, брате.

          Віктор, їдучи в авто, слухав пісню Стаса Михайлова про людську душу, і його скоромна душа, здавалось, зливалась з тією піснею; це була оголена краса його бажань і переживань; тупа заїдь десь стала в критичній точці печінки і їла її поїдом; перед тим, як іти додому з роботи, Віктор кілька раз пройшовся повз Наталчині двері, де в повітрі витав чужий чоловічий дух, замішений з одеколоном і хмільним перегаром; сьогодні він побачив Наталку в тому самому срібно-сірому платті, яке подарував їй три роки тому на день народження, коли їй сповнилось двадцять дев’ять; проте Наталка не була в кабінеті, вона йшла з кінця коридору назустріч Віктору впевненою, красивою ходою, вистукуючи високими каблуками; Віктор міг би упізнати за звуком ті стуки каблуків з-поміж тисячі інших навіть в темряві і через великі проміжки часу; перед очима Віктора миготіли Наталчині оголені ноги і мелькав проріз її срібної спідниці; він на якусь мить уловив себе в тому, що ніби зі сторони десь оцінює усі ті зміни, які відбулися  у Наталчиній формі тіла; і справді, як він не міг побачити тих змін раніше? це була ніби не його Наталка, струнка і витончена його любов’ю до енергетичної трансмісії жінка, а ніби сільська доярка з розтасканим тазом і клубами по боках, коли зростає зазор між ногами  в маститу рука професійних беручких «даішників», коли вони простягають руку, щоб взяти купюру в чергової жертви за порушення правил дорожнього руху; очі Наталки тепер світилися якимось божевільним світлом, яке не віддавало тепло; такий погляд Віктор колись зустрічав хіба що у молодих зазомбованих дівчат із «білого братства» Марії Деві Христос, які, здавалось, дивилися на нього і нічого не бачили перед собою,  а тільки сканували світ своїми красивими сірими очима; Наталка йшла по коридору з такою поставою, ніби вона була тут, в цьому людному приміщенні, одна на увесь будинок богиня, де не було ніяких інших галактик, а лише її, Наталчина постать;  її стрункі, красиві ноги, немов знаки оклику в емоційно-вставному реченні, стали на мить коло Віктора, і це здавалось як ніби відкритою демонстрацією Віктору блаженства жінки від щойно отриманого шаленого інтиму; жінки, яка знала собі ціну і не хотіла іншої ціни; жінки, яка мала  у собі невичерпаний коктейль кокетної грайливості, аби вмить заворожити і приворожити будь-кого у цьому світі; це була жінка, яка мала та відчутно губила свою чарівність природи у пору розквіту, мов красива квітка, яка перецвітає, та вранці віддає на повну силу тим чудовим ароматом, яким наділила її природа; Віктор дивився на жінку свого розбитого кохання, яка поступово ставала трафаретною рекламою на особистість, і не впізнавав у Наталці тих витончених манер, які вона мала колись, кохана і безмежно ніжна жінка його серця; тепер Віктор з Наталкою стояли на коридорі, як ніби  глядачі і перехожі; це ставало ніби точкою спотикання і нового відліку на їхній дорозі, яка тепер все частіше і частіше прямувала в різні сторони.

          Картання душі стає тягарем душевної свободи; Віктор листав тривалість сумних днів і не міг осягнути їх плину; його любов потемніла, немов оголена картопля, проте ще жевріла, як фіолетове маєво серпневих вересів; він не хотів думати про Наталчине крутійство і лукавство; все це усе ніби залишилось позаду гірким спомином; задля душевного спокою Віктор списував Наталчині флірти на її жіночу обмеженість і сірість, які не давали в свій час насититися їй гарячому та палкому коханню; в Наталці текла древня циганська кров, змішана з голубою кров'ю графів Ілінських; колись граф запрошував для розваг у свій замок красивих циган, серед яких була і прабабуся невгамовної Наталки; Віктор вперше пізнав ту циганську пристрасть Наталки, коли впився губами у її груди, і пізнав усю пристрасть жіночої веремії, де усе жіноче тіло визначало сенс інтимного провадження, а думки летіли, як бджоли в рої; непомірне маєво Наталчиного тіла перекроювало усі устої моралі нового тисячоліття, лишаючи один величний інстинкт у серці і нове безбожне шаленство, де людина стає інструментом душевного протистояння цноти і інтимної манірності, збираним збіжжям тіла і душі, де нема унормованої помірності, а тільки клопіт спокусливих намірів, які щораз лишаються на білому простирадлі після чергового скуплення; порою Наталка здавалася Віктору безумною дикою вовчицею, яка здатна перегризти пів-округи, аби лиш вижити; він не міг пробачити цій жінці  підступного і безумного вбивства його дітей в своїй утробі; він не міг збагнути  Наталки, коли вона стає глухою, сліпою і німою одночасно, яка нічого не бачить і не чує навкруги, коли приходить її пора; коли Творець давав надію, віру і любов пізнати великий скарб життя і сотворіння жінці  відкрити світ і схід сонця дитині, то  чи міг він передбачити убивство ангельської душі дитини в утробі Матері? як можна вбити у собі відкриття нового життя? в тому терпеливому очікуванні відповіді на запитання Віктор не відчував зневажав Наталку за її « мені не треба байстрюка», як ніби не було на світі його, Віктора, батька її дітей; наближення Наталки до бодай маленької Божої істини було б її прозрінням, та підступність Наталки лякала його; сама суть життя  давала відповідь на запитання, яке проривалося крізь крик Вікторової душі; тільки в народженні дитини було спасіння їм обом - Віктору і Наталці; та Наталка була вже на іншій дорозі, на яку не хотіла ступати нога Віктора; чи те, що належить Богу, повинна учиняти людина? чи путь справедливих переходить у гнів непокірних? Наталка блефувала, тому що була в пориві емоційної депресії, і в такому душевному неспокої кидалася на всіх, як на винуватців її лихої долі; часом надовго замикалися її вуста, і тоді її утроба горіла пекельним вогнем, а жереб долі вона бачила тільки в одній помсті – помсті чоловікам за душевну наругу; тоді вона нишпорила між чоловіків - самців  в надії в когось встромити свої пазурі відчаю; власне, розрив відносин Віктора з Наталкою щоразу ставався із-за душевного незбалансованості, яка щораз наступила після чергового переривання Наталчиної вагітності; то була гірка плата ціною в три людські життя, де не було ніякого визволення ні Вікторовій, ні Наталчиній душі, а тільки чорна смуга болю і страждань, смуга людського гріха, який мусив знайти покаяння; але Наталка знову і знову йшла на той важкий гріх, який обирала сама, вже не маючи ніякої надії на помилування; де є любов, там панує гармонія, там є паростки життя, де її нема – приходить спустошення; не можна обрізати виноград, коли він плаче; не можна убивати ангелів - дітей, якщо вони просяться у світ; в природі існує позов помсти, яка невідворотно ламає людську пихатість, зводить судорогами людське єство, тяжіє каменем на грудях і карає  утратою потомства за лютість і жорстокість до життя; голосом теплого весняного вітру Вікторова душа озивалася до Наталки, аби засвідчити своє батьківство; Віктор ладен був на самий відчайдушний крок заради порятунку дитини, аби тільки билося маленьке сердечко під Наталчиним серцем; проте розпачлива жінка завжди вступала в боротьбу з собою і зі самим світом, коли ефект виштовхування з тіла другого життя, здавалося, ставав ознакою її самозбереження; тоді жіночі чесноти видавали їх убогість; красиве обличчя Венери з однієї сторони поверталось до людей уродливою стороною з іншої, і тоді плакала ранкова земля, плакала ранкова роса, що людська ницість, людська жадоба і невігластво не дали народитися ще одному звуку, ще одному малюнку, ще одному промінчику природи на цій землі, яка дана людям, як рай, а вони щоразу самі перетворюють її на пекло - чорну і не просвітну діру протистоянь і непомірних страт.

            Коли людина чує голос своїх слів, вона дослухається до голосу інших; Віктор слав  щодень Наталці «есемески», сповнені вияву самих сакральних почуттів у серці, які, можливо, трапляються  раз в житті кожної людини, яка досягла розуміння сутності справжніх людських поривань , коли гармонія досягає апогею, коли  прописані Всевишнім на долонях і пальцях  рук лінії життя, серця і розуму ніби скопійовані одне з одним, коли любов є початком і кінцем, ранком і вечором; Наталка купалась в любові, але не розуміла її; Віктор прагнув любові, проте любов розтікалася в його пальцях, як морський пісок, який щойно був у жмені і висипався, змішавшись з потоком морської солоної води, аби щоразу змінити оздобу берега моря; серце Віктора відчувало осквернення людського милосердя, живого притоку енергії, коли демонічна сила грабувала його почуття, і його єство, коли внутрішні  обереги щастя  видворялися із серця, мов польові миші із нір у часи травлення; який урожай можна зібрати на незасіяному полі? «о любове, чи ти ворог моїй очей? – кричала душа Віктора, рятуючись від самоспалення і шукаючи милість і прощення у Бога; розуміючи усю спокуту, що прийшла од раптової віроломності переривання його і Наталчиного плоду, яке стала гріхом на двох, Віктор ніби стояв перед стіною плачу; не бажаючи помсти Наталці, Віктор однак відчував, як гріх пожирає його голос, мов гусінь пожирає молоде виноградне листя навесні; коли Віктор заходив в Наталчин кабінет, він часто на мить втрачав голос; кожен звук його душі, повної тривог, був з переливами болю; це було трепетання  серця у години втрати, ніби мерехтіння світла од слабкої чи надто сильної напруги;  а Наталка щораз щось шукала в його очах, як ніби дитина шукає покару за свою провину в очах батька, та не  знаходила там нічого - ні осуду, ні покари, тільки невимовний жаль, а її душа шукала порятунку і спасіння, щоб звільнитись од важкості усього пережитого, що враз звалилося на її тонкі жіночі плечі.

         Рани гояться довго, якщо їх ятрити; від депресії до спиртного всього один крок; Віктор тамував своє бажання не спитися, коли приходив пік страшної душевної муки і отруєння од  тривоги від зносин з Наталкою, а найбільше - од втрат своїх дітей; здається, доля випробовувала його на міцність; простіше простого було б розірвати стосунки з цією жінкою і забути про все, як про страшний сон, та Віктор був не з тих, хто при першій можливості стрибав у кущі; він боровся за свою любов навіть тоді, коли, здавалося, уже, не було сил; він не хотів втрачати ту людину, яка залишалася бути йому дорогою, хоч і принесла йому стільки душевних страждань; часом він не розумів, що з ним коїться, він не міг вибрати напряму для наступного дня,  і тоді його життя перетворювалось на справжнісіньке пекло; якось в емоційній розмові з Наталкою, її ніби прорвало, і вона сказала йому забути її і усе, що між ними було, особливо наголосивши при цьому; мовляв, їй не потрібна була ні його любов, ні дружба, і вона вже ніколи не буде його жінкою; у безвиході, обтяжений душевною напругою, він намагався зняти душевне протистояння алкоголем, аби якось прийти до тями,  проте потім впадав у такий депресивний стан, від якого наступало довге душевне спустошення;  на зміну байдужості приходила агресивність, неприйняття і зневага жінок як таких; при появі Наталки його мов обпікало окропом; він відчував посилене серцебиття, змінювався на обличчі; у нього путалися фактори часу і простору, очі, слова і логічний зв’язок подій; часом доводилось докладати неймовірних зусиль, щоб не зірватися на людях, щоб не видати своє душевне напруження; і коли не допомагав ні алкоголь, ні жінки на стороні, Віктор брав вночі Біблію і читав її, допоки не засинав з Книгою буття на грудях; він хотів знайти істину хоч в Божому слові; уранці Віктор біг на стадіон, щоб вигнати з тіла той нічний  дух протистоянь і поклонитися сонцю та новому дню, попросивши при цьому в Бога і Матері Божої, усіх святих і ангелів небесних прощення, прощення за свої і Наталчині гріхи; він прохав дати йому порятунок і не стліти  його душі; Віктору бракувало підтримки коханої людини, яка була і якої уже ніби не було; ніби було повне якесь заціпеніння та запустіння і не було з того ніякого виходу; боліло серце,  судомило кишечник; перенапруження і безсоння підвищували тиск, душа і тіло доходили до межі і не піддавалися ніякій терапії; Віктор намагався  сприйняти дійсність такою, якою вона є, заставляв себе твердо вірити в свої сили і заспокоював свої нерви бігом, холодним душем і гарячим чаєм з м’ятою, мелісою та квітками глоду, та це допомагало йому лише до першого побачення з Наталкою; це була його жінка, його душа, його енергетика, і вона, і тільки вона могла допомогти йому вижити в цьому в світі; жінок не вибирають в час їхніх утрат; коли  вибір уже зроблений, коли він уже став сутністю душі, марно розраховувати на когось іншого, навіть якщо ти є об’єктом підвищеного інтересу іншої сторони; ти не будеш завидувати навіть іншим щасливчикам-чоловікам, які знаходяться поряд коло забавних красунь, бо весь світ і усіх людей, яких ти бачиш в ньому, буде оцінюватись тобою через твою  невдалу любов і розчарування; од тих думок Віктор мов плавав в крижаній воді; байдужість і бездушність тягнули його на дно, а він за всяку ціну намагався викарабкатись, випливти, щоб тільки добратися до берега, на якому була Наталка, його Наталка; він не хотів навіть допускати думки, що згаснуть його почуття до неї; вибір життя був уже зроблений; залишалася боротьба; Віктор знав, що мусить вижити, що доля дала йому поневіряння, аби він побачив світло в кінці тунелю; він заприсягався собі, що приборкає свої думки про Наталчине минуле; це був його вибір, вибір любові і  прощення, і Віктор просив Бога допомогти йому; коли відлітають птахи у вирій, вони не відчувають фактору часу, бо час їх обов'язково поверне назад; голови наші завжди мають повертатися туди, де сидять ластівки на дротах чи курличуть журавлі в небі; птахи здатні зцілюватись польотом надію людей, бо безкрила душа завжди тягнеться до крил; од шлюбних поривань до сукупного лету невеликий та змістовний проміжок часу; тепле літо існує, щоб дати можливість птахам  літати, а не падати; Наталка літала, не приборкуючи своїй пристрастей, а даючи їм волю вільного лету; тільки українські жінки та ще жінки із племені майя мали такі вільні ознаки недоторканної свободи, які зафіксовані в цільних орнаментах на своїх вишиванках; на вишитих сорочках світяться орнаменти їх душ, які є неймовірними сконцентрованими згустками любові, пориваннями людини до щастя;  українки ніколи не заблукають в тенетах всесвіту, бо мають в душі свою нитку Аріадни, зафіксовану в безсмерті  кольорів веселки; Віктор шукав себе там, де єдналися кольори його і Наталчиних очей, де домінувала гармонія їх звуків і подихів, де вічність світилася в їхніх душах, а не запливала туманом покинутої долі на полях осінньої трави.

           Гідність здатна до безбережжя; навіть мощі мироточать; коли уже нема мозку, крові і плоті, залишається одна душа; навіть тоді темрява і морок не можуть їй заступити вічного путі до істини; недоношені ангелята, у яких не виростають крила, все одно рвуться до батьківського і материнського лона; Віктор шостим почуттям відчував присутність цих дітей-ангелів коло себе; потаємні духи зійшлись в його душі, як церковний дзвін; хіба може бути людина чистішою перед Творцем в пору невизначеності? тим більше, якщо вона виліплена ним із глини? малодушність людей стає їх каменем спотикання; внутрішня сповідь, немов стручкова квасоля, плететься по їх зморщеній душі, і глевкі перепади настрою, і блискавичні головні болі до запаморочення, блукають в пошуках істини, в пошуках виправдання; пропадає тісне спілкування людини з людиною, тим паче з близькою людиною, і душа стає, мов порох, який може розвіяти любий сторонній дотик; наступило свято першої Пречистої, і Віктору до болю захотілося побачити Наталку, доторкнутися до первозданних, милих струн її душі; неймовірні відчуття близькості гнали Віктора до неї; йому хотілося  її прихилити, як аромат весняного тепла у повні цвіту; щось подібне відчувала і Наталка, яка утаємничилась в окремому вільному кабінеті юридичного відділу і намагалася забути душевну скруту; вона чекала на Віктора, реагувала на кожні його  кроки  по коридору; тоді душа її здригалася, і вона відкривала навстіж вхідні двері, щоб Віктор побачив її; та Віктор не міг подолати в собі якоїсь внутрішньої образи, і він не міг насмілитись переступити Наталчин поріг; події останнього часу змусили обох задуматись над своїм становищем; з одного  боку, Наталка була в центрі уваги, та найбільше була прикрість для неї, що вона ніяк не знаходила собі пари, ідентичної  Віктору; це були, скоріше, ті природні чоловічі манускрипти, які щоденно десь скриплять – чи на дивані, чи на траві, чи ще деінде;  жива Наталчина любов яскравіла, та не мала тієї високості, що облагороджувала її душу раніше із Віктором; тому попри все Наталка думала про Віктора, про те, що вона поставила його тепер перед вибором по відношенню до себе; лишати стосунки напризволяще з ним  було для неї нерозумно і прикро, та ще важче було їй продовжувати стосунки до невизначеного стану;  те, що Віктор  не спілкувався кілька місяців з нею, насторожило її; Наталка відчула серцем , що час працює не на неї, а проти неї, що вже немає дрібниць в тому, в чому вона їх бачила раніше; і коли прозвучав легкий стукіт у двері її нового тимчасового юридичного кабінету, вона здригнулась, мов лань, яку застукали мисливці на лісовій галявині на пасовиську; Наталка підняла очі: Віктор дивився на неї теплим і щирим поглядом, сповненим любові; на мить їй хотілося втиснутися в крісло, провалитися крізь підлогу, аби тільки не бачити того щирого тепла у Вікторових очах; а він підійшов до неї і мовчки, незважаючи на її звичне жіноче природне відсторонення, притис її до себе, мов дитину, і поцілував в рідне йому русяве пахуче волосся, яке пахло духмяними квітами; з тієї близькості вона відчула, що він не міг без неї; здавалося, Віктор ніколи її так не любив, як тепер; її обличчя пашіло і горіло, серце калатало і вилітало з грудей, а губи лише повторювали:» Хтось може зайти...»; а Віктор нічого не говорив; з лагідним  посміхом він передав мовчки Наталчиній доньці Даринці маленький подарунок – пенал для школи, на якому переливався облік Попелюшки, і мовчки вийшов з кабінету; часом зайві слова, нівелюють усю картину блаженної тиші; уранці, на Пречисту, Віктор пішов на острів, навколо якого парували води Виспи, і довго-довго милувався сонцем, яке ніжило його серце; »Наталочка, дорога моя кровинка в цьому шаленому світі! Я хочу сказати, що люблю тебе, що нема в моєму серці теплішого почуття, як жити і дихати тобою; в цей день першої Пречистої я прошу Богородицю простити і зберегти нас обох, дати воскреснути нашій взаємній любові і плоду нашого покаяння; я люблю тебе, дорога моя Пташко, моя радість і моя втіха, моє земне сонечко; не хлібом і не тілом одним живе людина, а й духом святим; той дух кличе мене  до тебе, в твої обійми; цілую тебе, моя рідна..."; слова ніби самі ллялися «есемескою» з душі Віктора до Наталки; якимось шостим чуттям Віктор відчував, що в ці хвилини Наталка думає  також про нього; свіжий  вітер дихав у спину, і він здавався Віктору подихом Наталки; він ніби був поряд з нею, жінкою своєї мрії і свого блаженства,  і  маленька дівчинка Маріанка з такими ж бузково - мозаїчними очима, як у коханої Наталки, ніби споглядала на Віктора з синьооких небес;  надія, віра і любов  наближали його до абсолютної істини, де мав бути вищий вимір перетворення його мрії на життя, і Віктор мав скористатися ним, аби жити повноцінно і повнокровно радуватись життю, а не тліти серцем, в якому накопичилось стільки  любові для щастя.

         В кабінеті Наталки пахло кавою і чаєм з бергамотом; взагалі питний режим в "білому домі" був шалено-канцелярським, як і скрізь в апаратних, канцелярських кабінетах, де робота починається, як правило, з кави або міцного чаю без цукру, а вечері закінчується коньяком з шампанським; і не тому, що ці напої мають сильний лікувальний ефект і, за твердженням фонду здоров’я,  оберігають людей від раку ротової порожнини, органів травлення і легень та скорочують розвиток серцевих захворювань; а тому , що геніальне - завжди просте, бо зранку похмелятись на роботі можна  лише чаєм і кавою; Наталка уже випила чай, і по її зовнішньому вигляду було видно, що пила вона його до приходу Віктора не сама, бо сиділа розчервоніла, як журавлина на купині або червона іграшка на різдвяній святковій ялинці; «перший пішов»,- подумав Віктор; знову він залишався  другим;  Віктор пильно подивився на Наталку,  а вона інтуїтивно стала поправляти зачіску і верхні ґудзики  бежевої кофточки напроти грудей,  які виглядали з глибокого  вирізу, видаючи себе з ніг до голови; вранішній полив корисний для кімнатних рослин, які оживають од живильної вологи; Віктор уже не раз бачив, як Наталка приїжджає  на роботу спозарання, і її чекає, немов ад'ютант на кораблі, довгий, як жердина, вахтер; Віктор, як правило, з презирством дивився на ту сцену, коли здоровий чолов'яга плентався за його коханою Наталкою з опущеною головою, як ніби бик ішов на бойню;  Наталка, очевидно, добряче викручувала його за роги, бо він ходив за нею по п'ятах, як євнух за першою жінкою гарему; Наталка ж міркувала просто: краще закусити з повного стола вранці, ніж перебиватися об’їдками ввечері; та тут, перед Віктором, який застав її зненацька у зношеному стані, вона ніяк не могла впоратись зі своїм  хвилюванням; вона навіть не встигла переодягтись і сиділа практично голою сідницею на стільці, наспіх і вчасно прикритим її літнім світлим платтям, яке просвітлювалось наскрізь; Наталка  не могла через те встати назустріч Віктору; від того її усю стало ніби трясти; її ноги ще судомило від  щойно шаленого сексу на столі, коли вона, підібгавши їх під себе, з насолодою штрикалась у пружну з гусеничний палець, статеву плоть молодого самця; їй хотілося скоріше випровадити Віктора з кабінету, щоб не бачити його прозірних очей, які, немов рентгеном, пронизували її наскрізь; в якусь мить вона, пославшись на зайнятість, розрядила ситуацію, перевівши мову на робочу казенщину; а Віктор, неквапливо обвівши поглядом розкуйовджену зачіску Наталки, її щойно  стерту помаду на губах, мовчки вийшов з кабінету; Наталка впала на стілець і так сиділа в заціпенінні з двадцять хвилин, доки  хтось з апаратних працівників не повернув її до реального життя.

          Кількість переходить в якість, коли якість оцінює жінка; коли голова чоловіка опускається до ніг жінки, яка  великодушно дозволяє йому чинити з нею усе, що він забажає, і вона, щаслива і розніжена,  насолоджується інтимом, який доводить її до оргазму, то жінка плаває на чоловіку, як на дельфіні у дельфінарії; при цьому вона  має неабияке почуття гумору, бо після кропіткої чоловічої роботи, як правило, ложить руку на лоб переможця і каже до коханця, що засинає коли її грудей: »Проспись, мій хлопчику…»; Наталка знала свій, особливий спосіб підтримання стимулу і тонусу чоловіків: щоб лезо не тупилось, його щоразу треба ховати в ефес, себто в піхву; її солодкий поцілунок позбавляв Наталку усіх проблем; тоді вона сиділа на чоловіку, немов в кабріолеті, і гойдалася в його обіймах, як ніби їхала з вітерцем з Парижу до Лондона, чи з Москви до Києва; Наталка розуміла, що її привабливість не згасне доти, доки вона зможе приваблювати чоловіків, як метеликів, на свій дотик любові; вона навчилась од Віктора черпати усю гаму пристрасті в чоловічих поцілунках, і це дозволяло їй спалювати лишні кілограми за кілька днів поспіль, хоч чоловіки годували її, як кажуть, на відбій – і коньяками, і ковбасами, і усім тим, чим чоловіки, як правило, зваблюють жінок у пору охоти; вона б давно отримала «Оскар» і була б зіркою Голівуду, якби не те кляте українське село, де одні материні корови і батьків гній; а ще п’яні, розчервонілі пики мужиків, які стукають у вікно звечора до ранку, щоб купити пляшку самогонки і похмелитись; Наталка згадувала, як вперше ще дівчам запалила колись старшого від себе хмільного парубка, який прийшов у якихось справах до батька і побачив її, п’ятнадцятирічну, в короткій юпочці з розпущеним русявим волоссям; вона тоді скоріше із щирим солодким здивуванням, чим острахом, вперше побачила, як чоловіче достоїнство розпирає штани того здоровила від її жіночого магнетизму; дивно, але їй тоді до млості захотілося приборкати того парубка, здоїти його, як доять корову, аби йому стало легше; тепер, згадуючи майже щоденні любовні пестощі Віктора, вона порівнювала їх з домаганням усяких нахаб, які перчили її так, що аж хилиталися лампочки на стелі; чорт побирай, але їй щоразу і хотілося віддатися таким нахабам сповна; Наталка зрозуміла сутність чоловіків, і ніяк не могла приборкати своєї клятої бабської сутності, коли щоразу більше надавала перевагу не ніжним ласкам і пестощам, а усіляким рвачам, похітливим самцям; вона відчувала непомірну насолоду від того, що чула над своїм вухом щоразу їх мукання, сопіння і гарчання в домаганні заволодіти нею, а вона доводила їх  до шаленства, аж доки в екстазі не розтирала наостанку їх плоть на своєму животі.

         Детонація звуків осені гасла в нестримному бажанні не мати ніякого опору на чоловічі домагання; це не була чергова акція виклику, ні чергове покаяння; для Наталки секс став таким же легітимним процесом, як  секс в тайських борделях, де все показується, а нічого не розказується, де все робиться і все береться, де всі рівні перед собою і перед жінкою, яка лягає на панель; Наталка відчувала свою популярність, хоча робила багато чого непопулярного; та так, одначе, планували своє інтимне життя більшість жінок, які приймали присягу державних службовців; їй було що демонструвати в любовних жіночих преференціях, як і заволодіти чоловічими фундаментальними потенціями у хвилини повного розслаблення; Наталка щоразу то піднімалася, то падала сама в собі, не те що в чоловічих очах; тепер вона була, як лінія на ескалаторі в метро; часом вона здавалась собі в любовних пестощах, як мішок соломою; тоді її завжди еластично красиві губи ставали, як лушпайки з картоплі, а ноги набухали об постійних дотиків, як дві буханки хліба од води; часом здавалося, що її ось-ось розірвуть на куски голодні руки чоловіків; вона згадувала срібний перстень з цирконієм, який подарував їй Віктор і дуже шкодувала, що передарувала його у хвилини відчаю своїй сестрі; він, мабуть, був таки її оберегом, як того бажав і хотів Віктор, а вона знехтувала цим; може, через те вона мала тепер так багато відкритих дверей, та так багато закритих друзів, а ще більше скритих ворогів серед жінок,  які не пропускали жодного моменту відбити в неї чергового кавалера; часом здавалося, що Наталка ніби знаходиться на Венеціанському фестивалі, коли за день дістає із шафи кабінету два-три наряди, у яких їй доводиться щоразу грати  роль імпозантної красуні, аби прихилити до себе світ чоловіків; своїм шармом вона позмагалася б з любою парижанкою в сукні з Мерилін Монро; Наталці не треба було робити ніяких декорацій рухів коло залицяльників, вона народилася бути щасливою, і мала живу, душевну віддачу наодинці з чоловіками; Віктор перший розчохлив її жіночу сутність, коли вони разом цілу зиму лежали на стрижених овечих шкурах на широкому дивані знятої квартири і були одним тілесним рулоном в пориві кохання; ніщо так не ранить, як втрата загубленого щастя; Наталка відчувала, що не знаходить себе у певних горизонтальних і вертикальних формах і потерпає від сексу не менше, ніж  кораблі в Бермудському трикутнику; вона все частіше відчувала біль у попереку; Віктор беріг її, і його плавні, ніжні рухи тіла була для неї  теплою анестезією після шаленого сексуально-хірургічного втручання осатанілих самців; тепер же ця дика навіженість чоловіків, які надивлялися в комп’ютері порнографічної кама-сутри, стала приголомшливою і віроломною для неї; надто часто цих віроломних коханців не можна було проковтнути; розбуркані і очманілі від похоті, вони куйовдили усе її нутро до шлунка, печінки і кишечника, і Наталчин мозок хитався, як вода на киселі, де плавало усе - і небо, і очі, і чоловічі похітливі слова; вона відчувала, що може так колись померти в тих чоловічих утисках, не знаходячи притулку для серця, і що її природна зацікавленість не може уже відкрити якусь нову чоловічу планету, утаємничену для неї; дорога ніби щоразу замикалась перед якоюсь неминучою прірвою; своїми вчинками ми випробовуємо свою долю; Наталка не навчилась прощати, як і не навчилась жити на манівцях, та це не приносило їй полегшення, а приносило щоразу масу розчарувань почуватися слабкою, хоч і  таємничою та загадковою для  багатьох чоловіків.

         Віктор міг віддати Наталці усього себе лише за один дотик до її тіла; це була природна чоловіча самопожертва до коханої людини, коли один грам щастя заміняє кілограм дорогоцінних каменів; і то була велика радість відкриття, коли душа дозріває любити і бути любимою; це тобі це не диня у целофані чи оголена любов феміністок на Хрещатику; Віктор знав багато українських дівчат, прокурених і обкурених, цнотливих і розв’язних, обов’язкових і ні, але жодна з них так не регулювала і так не виснажувала його душу, як Наталка; надходив її день народження, і Наталчині очі світилися, як осінні фіолетово-зелені вереси, яких займали останні медоносні бджоли; Віктор відчував кульмінацію стосунків з Наталкою, прораховував в думках усе  до нитки, а Наталчине тепло ніби проходило через його пальці, мов осінній подих вітру; наступали хвилини, коли здавалося, що кожен час стає програшним, а серце не виліковним; він розумів, що найближчі кілька днів відносини з Наталкою будуть життєво вирішальними; життєві ритми або мали збігатися з коханою, або позбавляти серце перспективи; якби  Наталка стала з Віктором перед вінцем після першої її появи, чи після першої, другої чи третьої дитини, уже існувала б давно щаслива сім’я; але ангели жили на небесах, а Вікторові діти лише у його мріях; хоч були уже поряд, він чув стукіт їх маленьких сердечок, і тепер це доставляло йому непомірну муку на землі; він перегортав сторінки пройденого літа і не міг знайти точки опори, яка б унормовувала його біль і вивела його з душевного заціпеніння; тому чіплявся за Наталчину, як останню надію для себе; той біль був владним і безпощадним, як удари грому, і задушевним, як ранкова молитва; світ для Віктора ставав ніби навиворіт або як старе добре кіно, де ходять молоді люди, повні радості життя і галактичних мрій, але раптом зникають, як ніби граються в хованки, і їх ніхто не шукає, не чує і не знаходить; ох, ці позашлюбні ігри землян, які розсікаються раптово мотиками долі!; українську жінку не вложиш на перину, як суперника в японському бушидо; вона пройде поверх тебе і твоїх кінцівок рук, мов каскадер по драбині, де немає ніякої страховки; тільки чоловічі волохаті груди, що займають концентрацію зверху, стають для тебе концентрацією знизу; для чоловіків очі жінок - сині-сині, а все інше - сідниця, яка повинна крутитись для них щодня, як лапастий млин на гідроелектростанції; Віктор не міг осягнути Наталчиного шаленства; воно насторожувало, та притягувало його до себе, як магніт;  Наталка брала чоловіків напролом, як ніби ластівка вибирає напрям вітру для польоту, щоб вхопити у вечірньому місячному світлі грайливого метелика; часом Наталка привертала надміру до себе увагу Віктора тим срібно-сірим костюмом, підперезаним в талії чорним лакованим поясом, який подарував їй Віктор; то був ніби її чорний пояс карате по сексу; вона надійно охороняла себе природною жіночою сутністю, щоразу залишаючи в запас індекс притягання чоловіків, яких жадала на кожен день; вона ніби очищалась чоловіками, і, очищаючись ними, була сама очищеним високоякісним українським продуктом, який можна було надійно брати в далеку дорогу і вільно жити з ним у будь-якому світі і будь-якій порі доби; Наталка була тепер знаною і бажаною; вона жила тепер з чоловіками від першого вогника сонця до останнього вогника місяця; лише коли той вогник засинав з нею на її маленьких горбочках грудей, вона вповні задовольнялася життям; її груди пахли, немов плоди персика, абрикоса і чебрецю, як ніби вона щойно побувала в райському саду, де Адам зірвав для неї заборонений плід яблука.  

           День народження для чиновника – це додатковий шанс отримати дивіденди для самореалізації; важливо, щоб тебе побачили ті, які тебе не бачили уже давно або ті, які на певний час про тебе забули; особливо це важливо в атмосфері загальної щоденної суєти, роздратування, образ і недоброзичливості, коли треба зняти душевний негатив, досягти душевного примирення; в такі хвилини Наталка десь стукалась з чоловіками одноразовими стаканчиками в якомусь тихому кабінеті ; на Україні такі зустрічі - це чиновницька хвороба, суцільне ритуальне дійство, коли на роботу зносять навіть  горщики з салом і картоплею, укутані в тканини чи цупкий папір для зберігання тепла по дорозі, шинки та ковбаси, малосольні огірочки з медом, підчеревину зі спеціями і масу інших закусок під наливки, горілку, вино і коньяк; і пахне тією продукцією ще зі входу в адміністративний будинок, як ніби в сільській хаті перед Паскою, коли все печеться і шквариться у печі; в «білому домі» стало традицією випивати першу чарку «Житомирського стандарту» за здоров’я присутніх, другу - за друзів, третю – за любов і жінок, четверту – за чоловіків, а п’яту – за батьків і дітей, а там, далі і далі, - за здійснення усіх бажань, і знову за любов і так до безкінечності, коли остання чарка не буде висушена до дна; а потім всі друзі і подружки розходяться по парах по кабінетах і ніжаться до півночі, знімаючи напругу від казенної роботи, що давила на серце протягом дня; Наталка, як і всяка небайдужа до чоловіків українська жінка, мала свій інтерес, і запускала свої чари на підпилих чоловіків у повному жіночому комплекті; в кінці застіль вона навіть часом  виконувала роль «наливайка» (так називають того за столом на Україні, хто наливає спиртне у чарки); вона щедро наливала хлопцям чарчина за чарчиною, щоб вони остаточно дозріли для виконання тієї чоловічої роботи, яка їх чекала без усіляких заперечень; Наталка не обділяла себе; хто ж себе обділить, коли в його руках усе? Наталка випивала кожну чарку тільки з поцілунком на брудершафт, і тільки з тими, чиї чоловічі губи здавалися для неї солодші і пристрасніші, ніж губи Віктора; Наталці усі підходили і по інтелекту, і по тілу, і по плоті, і по бажаннях; у неї було своє мистецтво спілкування з особами чоловічої статті; коли вони доходили, як кажуть, до кондиції, і чоловіки були готові до сповнення усіх її жіночих бажань, Наталка брала їх за чоловічу гідність, сповнену пристрасті, як річ у собі, і ставала владною до безкінечності; часом після напруженого дня вона посміхалася до себе, згадуючи чоловіків і прожитий день; « смішно, - думала вона, - щоб вона робила, якби у чоловіків був не один член, а чотири, як чотири дійки в корів, - щоб вона робила тоді? а, врешті, краще чотири чоловіки з одним членом, ніж один з чотирма; з цією думкою і засинала вона, скоцюрбившись в позу «ню» коло малої дочки Даринки, яка тихо посопувала у глибокому сні  на м’якому дивані.

          Віктор  добре орієнтувався в життєвому морі проблем, проте в його долі стався той прикрий і небезпечний момент, коли ніхто не міг уже допомогти йому, крім жінки, яку він  кохав; спершу він був дуже задоволений, що колись так щиро покохав Наталку, що жив тривалий час в дивовижному світі леготу її кохання; але час коригує долю людини, і тепер він пожинав гіркі плоди своїх колишніх плотських утіх; це були удари долі; з однієї сторони, він не міг ніяк змиритися з утратою своїх, убитих в Наталчиній утробі, дітей; з іншої сторони, він болюче потерпав від того, що Наталка пішла по чоловіках, по чоловічих руках, що він ставав для неї, як усі інші; він ніяк не міг зарадити тому, що Наталка, його красива і ніжна Наталка, стала глухою і сліпою до нього; Віктор відчував, що втрачає чоловічий гіпоталамус, як все частіше і частіше холоне щось у нього в ділянці печінки, коли він бачить понівечену від нічних оргій Наталку; часом йому хотілося скинути ту вагу із плечей, як  плодове дерево скидає останні плоди осені, щоб вчасно закласти бруньки на майбутній урожай; він використовував усі шляхи для повернення Наталки, проте розумів, що два рази не входять в одну й ту саму річку, яка замулилась у серці за літо і стерла останні сліди для його путівника; Віктор часом робив самосуд для своєї душі, коли ішов на чергову зустріч з Наталкою, зарання знаючи результат такої зустрічі;  коріння держиться на кроні, та крона може вивернути коріння; після багатьох безсонних очей Віктор зрозумів, що він мусить пройти цей гіркий шлях відсторонення Наталки, що він стає відступником в її очах; хіба праведників хтось бачить за життя? його довготерпіння  спасало його душу від руйнації, та не його самого; і хоч йому доставляло прикрість кожне спілкування з Наталкою, він не полишав думати про неї; Наталка ж була ображена на Віктора; це була образа за оголеність її почуттів, за оголеність її інтиму, її душі в очах сторонніх; і Віктор відчував цю свою провину; потаємність образ обох закоханих несла надію на  відкритість; та відкритість приносила осудження; « нас уже нема», «нічого не буде», «я уже не та, що була, я стала жорстокою» - ці та інші вислови Наталки били Віктора по обличчю, коли він в черговий раз стояв перед нею, даючи  волю для її емоцій; якось в якомусь нестерпному емоційному пориві Наталка сказала Віктору, що вона віддає подарований їй перстень, аби він подарував його коханій йому людині; «кохана людина для мене -  це ти, - відповів Віктор, - ти - моя кохана людина»; в такі хвилини Вікторове горло схвачували судоми настільки, що йому забивало подих; сидячи в кабінеті, він  осмислював кожен рух з Наталкою; останні перемовини з нею були незвичайно важкими, це була важка ноша, важкий хрест, який одначе треба було нести Віктору, аби не закостеніти, не загубитися в цьому світі без Наталки, яка ніби відкрито сміялася і глузувала з нього, замість того, щоб іти поряд плече в плече по одній дорозі кохання і любові, дружби і підтримки; бо тільки так треба було влаштовувати їх життя, бо тільки це давало світлу їх спільну проекцію на майбутнє, тільки це захищало їх від самознищення, тільки це давало змогу збити себе з пихи в сепараторі гордощів, що нівечили душі і серця од пошматованого кохання.

          Жінка, яка хоче сподобатися чоловікові, одягає те плаття, яке йому подобається; Наталка перенесла майже увесь домашній гардероб у свій кабінет; власне, він став для неї більше тепер рідним домом, аніж батьківський будинок у селі, де Наталка практично тільки ночувала у вихідні дні; часті частування під час різних  свят від релігійних до світських в компанії подруги-бухгалтерки з кавою і танцями закінчувались, як правило, опівночі в якомусь кафе, і Наталка або залишилась на ночівлю в подруги, або ночувала в когось із кавалерів; це міг бути будь-хто, хто міг посунутися на своєму ліжку – Наталка не любила надмірних жіночих церемоній; вона могла не стукати  навіть у двері, але їй завжди відкривали ще до того, як вона до них мала увійти;  і лише після всього, на вихідні, стоячи на колінах перед образами, вона  зазнавала неймовірного затишку для душі; вона відчула справжнє щастя тільки тоді, коли залишалася сама; щоденні чоловічі витяжки змучували її тіло і душу; з часу, коли у неї відбувся бурхливий роман з Віктором, в Наталці ніби збився динамічний календар дня і ночі; вона зізналася собі в тому, що все-таки любила Віктора, але кохання і секс – то різні речі, хоч і уподібненні одне до одного; у кожної жінки свій час кохати, іти до шлюбу, кохатися  і мати кохану людину; Наталка робила свій вибір завжди сама; вона знала, як подобатись чоловікам і як причаровувати їх; вона причаровувала чоловіків усім, що мала – від одягу до погляду - і шукала стабільність своєї душі в нестабільності стосунків чужих чоловіків зі своїми дружинами ; Наталка, здається, не мала родинного щастя, а дуже хотіла його, і по-жіночому заздрила успішним жінкам;  вона хотіла і мала бути вільною жінкою, як вільна птаха у вільному польоті, якій прийшов час літати, а потім спаруватися і звити своє гніздо.

            Хвороби приходять підступно,  так, як приходить холодна пора осені; коли людині втрачати уже нічого, вона втрачає, як правило, своє здоров’я; втрачає,  ведучи непомірний, нераціональний і сумбурний спосіб життя,  витрачаючи благодатну енергію на манівцях; розв'язка, як правило, приходить швидко, коли людина раптово позбавляється сублімації енергії; тоді у неї все валиться з рук і валиться здоров'я;  стає розгнузданою і неприборканою її душевна тривога; при кожному дотику, кожному поруху душа стає налякана, очікуючи загрозу збоку, щоразу прислухаючись усім тілом до оточення, як ніби в степу молодий дикий мустанг прислухається до тиші; тиша завжди підступніша, ніж гамір; Віктор гасив пожежу серця від Наталчиного мовчання усім, чим міг: чоловічими застіллями, від яких рано наступало гірке похмілля, від якого наступало повне спустошення, випадковими зустрічними жінками, що смакували ним, мов здобою, непробудними з ними днями і ночами; від недоспаних ночей і нічних кав з медом Віктор почав набирати вагу, і чим більшою ставала вага його тіла, ти меншою він відчував свою вагу, як особистості, як людини; він намагався якось підняти свій дух, узяв за правило робити фізкультурні пробіжки до парку, нічого не їсти вранці, і вже на роботі, перед обідом, коли десь глибоко смоктало під ребрами, з’їдав лише кілька яблук і груш зі свого саду, яких любив понад усе; так вдавалося йому тамувати душевний голод і підтримувати добру фізичну форму; останні зустрічі з Наталкою не приносили насолоди і втіхи – тільки гіркоту; біля нього поряд ходила жінка, яка вже не хотіла в більшості випадків бути його жінкою, і це доставляло йому прикре розчарування і душевний біль;   у такі хвилини Віктор відчував шалений приплив крові до обличчя, тиск розпирав його скроні, і він не раз ловив себе на думці, що колись може так впасти і втратити свідомість; тільки  якась незрозуміла внутрішня організація, якась потаємна рампа світла відновлювала ритми його життя, і він ставав на людях світлим, як тібетська золота пластина, що дихає невідомими іонами зцілення; відстань переживання скорочувалась до плоду його покаяння, який він бачив тільки в народженні дитини, яка б зцілила його серце і дала світлини його душі; якогось блаженного ранку, коли Віктор по-особливому відчував пульс життя, і йому захотілося радіти життю, він відчув, що з його серця ллється дивна молитва; вона була ніби його внутрішнім покаянням,  його покликанням, від якого щеміло серце; власне , молитов було ніби три: до святого Отця, до Пресвятої Богородиці і до ангелів небесних, святих та апостолів, але всі вони були ніби якоюсь триєдиною симфонією, яка наближала його  до Творця; він просив, благав небесного Вседержителя явити плід його покаяння в благородному лоні діви, якою була Наталка; він просив Господа простити усі його гріхи, які він вчинив в любові; Віктор відчув, що хоче вирвати з серця тугу, плач і смуток, лишити мудрість і смиренність, які б піднесли і збагатили його душу; він чув удари свого серця, немов струни кобзи, які летіли до Наталки, до його коханої жінки, щоб стрітися з нею поглядом, з веселкою її очей, щоб стали зеленою райдугою його неспокою; в такі хвилини він знову ставав в полоні молодих мрій, відчував цілющість і таємничість останньої сповіді своєї душі, якою стала для нього жінка, яку він любив, та яка стала недосяжною тепер; він не державсь за жіночу спідницю, він тримався за єство тієї жінки, яку любив, і полум’я її губ були його пасткою, його стражданням; це була завірюха його душі, і він ішов в її обійми, на білі килими снігів, бажаючи, щоб Всевишній засвідчив, що його намагання, його право любити вічне і святе; в цю холодну осінь йому залишали загадку і мрію лише журавлі, які летіли на південь; часом він здавався собі сивим і безсилим, як дотліваючий вечір в сутінках  сіро – ожинних хмар, та собор його душі щоразу випливав з осіннього туману і був тим щитом його непорушності, що  посміхався з кожного променя сонця, що оглядалось і ніби  йшло що  йому назустріч, посміхаючись до нього, як молоді батьки посміхаються до свого первенця, який щойно побачив білий світ.

           Літо відпалахкотіло, немов квітуча липа; стомлені і мляві пожовтілі каштани бовваніли серед селищного парку, немов підняті капелюхи похилих чоловіків; колючі, простуджені, обдерті цурпалки шипшини простягали свої гілки до перехожих, та всі перехожі обминали їх, щоб не поранити свої руки і не зачепити одяг об колючки; вранці люди йшли і йшли, спішили, не доганяючи власних своїх тіней, які, однак, змінювали  відображення людських облич в темних калюжках на чорному асфальті; Наталка відчула раптом, що її беззастережність все більше і більше завертає її душу в печать рабства, того поганьбленого відчуття, яке дає зрозуміти усю людську сутність у її протилежностях; сукупність ластів’яної спільноти символізують їх скупчення на дротах; Наталчина душа  шелестіла, як суха маківка, коли вона, виснажена польовими романами, поверталась увечері додому; « я сама по собі, я нічия», - кинула  вона в докір на залицяння Віктору; а чия вона? польові дороги обкурили її погляд і скасовували усі її літні ресурси; вона воліла того, що воліли від неї, та чоловіки ніколи не схвалювали жіночої незалежності; та їй хотілося бути саме такою; єдине світло, що тепер єднало Віктора і Наталку – це було світло дитячих Даринчиних очей; сила їх була вражаюча: вона ніби щоразу вводила Віктора  у світлий храм, і не треба було ніякого проектування майбутнього, щоб розуміти, що щастя тут, воно поряд, лише треба Наталці відчути світло у Вікторових очах; Наталка тяжіла до жіночої досконалості, але побоювання за чоловічу непевність змушували її стримувати своє прагнення до створення сім’ї;  якщо дух святий витав у вигляді голуба, то святий образ ангела завжди витає у образі дитини, яка одухотворяє людське обличчя, робить його особливо соборним; Віктор не знав більшого щастя, як щастя досконалості буди продовженим в своїй дитині; це був стан його душі, який постійно кликав його до самоствердження; якщо у світі все визначається корисливістю, то в дитячих очах можна прочитати хіба що тільки прилисток любові; природне воскресіння світу в очах дитини незбагненне; Віктор не міг пояснити, чому саме йому хотілося дитини від Наталки; чому божевільні молекули його тіла так тяжіли до тіла цієї жінки, яка вздовж і впоперек була тепер затаскана чоловіками?  чи це була та незбагненна йому жіноча природа, небесна близькість, якої він не міг і не мав права лишитись? Наталка манила щораз його,  вряди-годи відповідаючи на Вікторову прихильність; вона все частіше демонструвала йому свою жіночу волю, фліртуючи з чоловіками, проте це був скоріше виклик, ніж досягнення, демонстрація, аніж віра, бо потім тихенько плакала в куточку батьківської оселі од свого безсилля і виснаженості; життєва формула, що краще менше знати, а більше любити, ніж більше знати і не любити, не завжди виправдовувала її досягнення; а чи любила вона? в її мобільному телефоні з’явилася мелодія, яка кричала усім вголос, що Наталка полюбила; можливо, це і був єдиний спосіб, яким вона могла допомогти собі, і Віктор би щиро порадів, якби вона полюбила щиросердно; це означало б її збагачення, поворот від сексуальних рефлексій до любовної змістовності; але Віктор не вірив у це перевтілення вже навіть тому, що для того, щоб полюбити когось іншого, Наталці треба було б спершу полюбити себе; а вона ненавиділа себе за свою слабкість, за непомірність, нестримність, за безмірну хтивість  помститися Віктору і усім чоловікам, які її домагалися; помститися своїм тілом; поститися красою; вона не могла змиритись зі своєю долею, бо була незадоволена своїм становищем, яке вона сама формулювала, як  сексуальну варіативність; вона управляла чоловіками, як управляють човном з одним веслом, коли двоє людей йдуть у вільне плавання, розуміючи, що такий човен в будь-який час може знести на камені і катастрофи не минути; тому вона все більше поверталась подумки до Віктора, який би міг стати сенсом її життя, служити і робити їй добро; вона розуміла, що її в останній час нестерпний характер став результатом її неадекватної поведінки, яка часом шокувала і її саму; вона часто згадувала пляжний вечір і ніч на Пісковні, тихій заводі, оазі серед лісу, коли вона з підпилою ватагою чоловіків і захмелілих жінок влаштували оргію дикого пляжу; тоді у воді чоловіки хапали, хто кого зловить; рефлексії не мали стримування, а все формулювала вода і горілка; вона згадала вогнище, оголені тіла навколо нього, хустинку для поцілунків під музику, і почергове усамітнення двох обраних протилежностей, які зливалися на полу мікроавтобуса чи у глибині лісу; в той вечір, як і всі, вона хотіла всіх, а на другий день вона нікого не хотіла навіть бачити, забившись, як дитина, в куток кімнати, щоб не чути ніяких звуків, навіть голосу Даринки, донечки, яка стояла під її дверима в очікуванні материнської ласки; вона поміняла ласку до дитини на грубу хтивість до чоловіків, і це стало їй мерзенним аж до власної ненависті; вона хотіла жити краще, ніж проводити час в оголеній групівщині, та все відбувалося в компанії, як завжди: горілка в роті, а п…. в роботі; те скупчення хтивих тіл ставало  об’єктивною сутністю  невігластва до відчуття  потворності; вона, жінка, яка завжди несла красу і була вогнищем, а не попелищем, роздмухала жар для плотських утіх; Наталка розуміла, що вона мусить змінити цей свій світ, тоді вона зрушить сама себе з того пагубного місця, де стоїть, що вона мусить засвітити сонце в своїй душі на зміну холодному світлу місяця, яке вихолощувало і спустошувало її щоденно, як вихолощує холодна роса молоді трави; Наталка відчула в якусь мить, що вже не може боротися, що вона не перемагає чоловіків, а вони перемагають її, що її колишня чистота і благородство у відносинах з Віктором стали тепер ніби вимушеною формулою на чоловічі домагання; вона не відчувала райдужних чудес від сексуальної волі і ніби уже не любила ні душею, ні тілом, а тільки боролась сама з собою, де не було ніякої внутрішньої перемоги, тому що її грубо забирали чоловіки, як забирали в полон колись українських полонянок половці, турки і татари, і карали жінку за найменшу провину, за найменший порух її душі,  який був всередині в неї; вона відчула згубу від чоловічої плоті; щоб довести, що вона існує, вона повинна була пручатись, як щука, що попала на гачок; легковажність до чоловічій грубості, служіння чоловічим утіхам ставали невизначеною ненавистю в собі, як раптове стороннє штучне запліднення; добро ставало корисливим, а щастя безбережним, як ознака хронічної недосконалості, яка стояла під дверима і чатувала, доки вона, Наталка, не схибнеться, до тих пір, доки годинник часу не опустить маятника настільки, щоб щире бажання радості знайшло віру, надію і любов, які вона залишила у Вікторовому серці.

            Людей лікує добро; »Раз добром зігріте серце, вік не прохолоне…», - воістину не помилився геній; коли людина виснажена, коли недомагання є комплексом і потребує великої терпимості, людина тягнеться до добра, до тепла, як стебло до сонця; кожний посміх людської щирості дає іншій людині гормони щастя; це схоже на наркотик, тільки не в генезисі нервового звикання, а в світлі душевної ємкості, де ніякі сторонні запахи, ні погляди, ні звуки не замінять один-єдиний у світі - той , що ти вибрав; синтез гормонів тіла рафінує імунітет обігріву теплом, де добро є універсальним засобом, який організовує душевну конституцію людини напроти; інше - інтим по розрахунку; торгівля тіла завжди була і буде торгівлею душі, бо душа – це вічний генератор, це вічний супротив злу для підтримання належного стану здоров’я людини; можна ніяковіти від сорому, та вмирати від страху бути присоромленим; Віктор не втрачав власного сумління бути потенційно досконалим і закоханим чоловіком одночасно; патологія його стосунків з Наталкою була не в тому, що він не мав достатньо гармонійного сексу з нею - він у свій час мав його, а в тому, що він не мав з нею тієї близькості в даний час, в час, коли бажало його серце; повна довіра партнера не травмує серце; це ніби паралельний згусток якості щастя, і ця якість є здатністю до повнометражного функціонування; Наталка з легкістю переносила суд сторонніх поглядів за свою легковажність, та з важкістю приймала будь-які сторони душевної дезорганізації, коли світло ставало нерівномірним, коли не відчувалося насолоди навіть в індивідуальності; враження ставали просто терпимими і аж ніяк не особливими; Віктор же наперекір собі ставав напрочуд рівномірним; після довгих ночей, душевного виснаження він не заходив до Наталчиного кабінету кілька днів; і не тому, що шукав додатковий простір для душевного маневру; він без болю не міг навіть дивитися не те, що на Наталку, а навіть на світло-жовтий полірований стіл, який був тепер у Наталки завалений паперами, та раніше слугував обом для гармонійного інтиму; Віктор  відчував фрагменти якоїсь душевної дезорганізації, оголеності і фотографічної летальності  щоразу після відвідин цієї жінки, яка не вдосконалювала, а виснажувала його з часом; однак і Наталка не відчувала від того перемоги; легка перемога не вдосконалювала її, а тільки звала до нових жертв у своїх прагненнях; торуючи щоразу нову стежку до Наталки, Віктор намагався не повторюватись у минулих своїх пориваннях, його римовані почуття були мов нарізані хлібні скибки, мов ковтки свіжого повітря чи джерельної води, які деталізують миті першої природної весняної гармонії; він  згадав, як кілька років тому на виставці в Києві, вибираючи картину на пам’ять для Наталки, вибрав картину із зображенням квітки лотоса; тепер це зображення було візиткою ввічливості усіх, хто заходив до її кабінету; білий лотос прикрашав Наталку, коли вона сиділа за столом під квіткою, немов Роксолана коло трону у палаці Сулеймана; Наталка і сама була  ніби природним лотосом з русявими пелюстками розпущеного волосся, що красиво укладалися на її граціозних  плечах; вона була реальним художнім відображенням природи, і кожен, хто бачив її і спілкувався з нею, намагався довше затримати на ній погляд, оприлюднити і уособити її красу, аби вона не змарніла в пустотілій і рутинній казенщині апаратно-канцелярської роботи; вона не була ні ліричною мініатюрою, ні моделлю для цілісної палітурки; Наталка була скоріше піснею почуттів, які давали Віктору надію на завтра, якої ще не було, але яка вже чітко вимальовувалась в контурах Наталчиних губ.

          Природа має багато перевтілень, та вона не створила кращого перевтілення, як перевтілення жінки; це справжнє обличчя Венери  - ніби два тіла і дві душі в одному тілі і в одній душі; два зображення і два погляди, які важко розпізнати, а ще більше зрозуміти; шалена любов жінки буває в ідеалі тільки тоді, коли поряд коло неї є обраний нею чоловік; у жінки, на відміну від чоловіків, ніколи не буває діалогу з собою, вона гармонійна лише в діалозі з чоловіком; Віктор ніколи не бачив Наталку самотньою, збентеженою і розгубленою; один лише раз він бачив задуху її душевного стану, коли вона подавала заяву на розлучення з першим чоловіком; її істеричний сміх здавався затінком її золотого сміху, де водночас сльози на її щоках переливалися з ранковими променями сонця, а гаптована позолоченими бісерними нитками чорна сукня віддавала  світлими та чорними стрічками життя; Віктор пам’ятав, як після чергової Наталчиної мелодрами зацілував її оголені плечі із тим платтям до останніх крапельок роси і п'янів од щастя;  тепер в своїй королеві він нічого не бачив, крім  складок її густо нафарбованих матово-червоних губ, які були ніби пелюстками обпечених пекучим сонцем троянд; істина насолоди сповнює істину невідворотності, яку не може ніщо стримати; суд душі не здатний приборкати найвищі прояви радості; Віктор змалку вирізнявся непересічною пам’яттю, любов’ю до малювання і читання, поринав в атмосферу краси і бачив в жінці, у витончених рисах її обличчя щось величне і одухотворене; він пам’ятав свою любиму директоршу школи, жінку респектабельну, довершену в усьому і шляхетну, і в житті усяку жіночість вимірював завжди по ній; вона була красива тією красою, яку бачив  Рафаель, коли писав свою Моно Лізу; Віктор завжди імпонувало дивитися на світ через усміхнене обличчя жінки; тепер сидячи в кабінеті з олівцем в руках, він точно відтворював на папері риси Наталчиного обличчя в профіль, де її погляд був високим і стрімким, як політ ластівки, а замилування світлом прекрасного - як посміх неба після грози; в очах Наталки він не хотів бути ні на лаві запасних, ні на лаві підсудних; пізнавши душевну тяжбу за гріхи, він однак не зрікся спокуси прихилити знову серце Наталки до себе, проникнути в нього усім своїм єством і забутися од щастя; термін переживань був не вичерпаним, та нова пристрасть  щоразу приходила у почуття, вона не марніла з роками, і мала ще більший вимір, який мала раніше; вона була в коханому серці ніби ангельським жезлом, коли,  «душа младенчески чиста и страть по - детски простодушна»; коли Віктор приніс Наталці написаний ним її портрет, щоб подарувати на пам'ять, вона здивувалась не стільки його таланту самодіяльного художника, як таланту бачити її душу; навіть у хвилини гніву і розпачу від Наталчиних гулянь, Віктор показав Наталку  з одухотвореним обличчям, а не спотвореним од хмелю її красу; у Вікторовій душі бунтував конфлікт моралі і краси; з однієї сторони, він не вбачав душу Наталки потворною від того, що вона зрадила йому; а зрадила, скоріше, тому, що він перестав бути уважним до неї; зовнішня чарівність не завжди лікує хвору душу; лицемірна любов гірше ненависті: вона не стимулює прагнення кохати, а породжує ненависть; чарування любов’ю у сто карат болючіше від помсти ненавистю; зробити зі свого ворога свого друга важче, ніж зробити із друга ворога; Віктор у хвилини розпачу відкривав усі ворота свого серця для Наталки, та вона завжди приходила до нього несподівано і з тієї сторони, з якої він не виглядав її; це настільки спантеличувало його, що він подовгу не міг оговтатись від  таких несподіваних зустрічей з нею.

             Жаль і співчуття ніколи не бувають досконалими; малюнок людської голови – це не малюнок ніг; Віктор намагався випередити своє майбутнє, тоді як Наталка борсалась у власному тілі; коли людина  має життєвий вибір, вона поєднує дві пристрасті, одна з яких концентрує тіло, а друга синтезує душу; Віктор хотів створити своє майбутнє тепер, створивши у спільності з Наталкою, у спільній дитині, яка б стала найбільшим проявом любові і самоствердження, та Наталка ніяк не могла вийти зі стану душевного путчу, їй  треба було ще пройти шлях до щастя босоніж по стерні життя, щоб вочевидь і в повноті зрозуміти його; та Віктор став на тій її дорозі, як стовп, не даючи їй пройти і здійснити рух уперед; його любов до запаморочення, до зречення дратували її, і чаша Наталчиного терпіння увірвалася; при появі Віктора у неї зникав увесь пейзаж її душевного комфорту, де вже не було йому респектабельного місця; Наталка прагнула компенсації і гострих відчуттів, та щораз помилялась і наряджалась на небезпеки, приймаючи чоловічу досконалість за довершеність; тоді кольори її очей, які, як правило, світилися кольорами веселки, тьмяніли і темніли, демонструючи наближення передгроззя; ніхто в житті не може одночасно бути таким безжалісним і лагідним, як жінка; Віктор ненавидів обман і насильство в усіх їх проявах, а Наталка була безжалісна до чоловічого жебрацтва, до їх чоловічого собачого скавучання; вона іронізувала і насміхалась часто з Вікторових страждань і взагалі з усіх чоловіків,  які брали її нюхом і зором, вочевидь і навпомацки,   а потім навалювались на неї усім тілом, як напаковані повні мішки; Наталка знала  вагу і ціну тієї ваги; це вже згодом приборкані нею  чоловіки  йшли покірно за нею, як ішли євнухи за першою жінки гарему; вона достатньо в житті плакала від чоловіків, щоб так просто перестати сміятись над ними; вони все більше ставали для неї безликою одноманітною сірою масою, яка здатна лише розважатися з нею, та ще здатна до розмноження, але не допомогти їй у скрутні, важкі хвилини, коли кричить усе її тіло і відкрита душа; чистота і бруд змішалися в Наталчиному єстві; вона не могла бути кращою від інших, бо вона не знала тепер, хто вона є насправді взагалі; можливо, тому, що в дитинстві в неї не було радісного дитинства, світлого і радісного відчуття природи, а тільки суцільні недосипання і випаси домашньої птиці та корів; кругом неї  завжди були заборонні зони і життєві обмеження; вона не була жадна куска хліба, та ніколи не залишала його на столі, де б і з ким вона не обідала чи вечеряла; в неї завжди проявлявся ніби запрограмований з дитинства стиль, почерк життя, як незмінний побутовий канон самозбереження; вона тримала життєву марку, бо знала ціну хліба; і в своїй любові Наталка забирала все до кінця; вона однаково дивилася на випнуту ширінку і на випнуту кишеню в чоловіка; їй стали байдужими подробиці про чоловіків, їх муки, болі і страждання; вона планувала все так, як того хотіла, і ніхто не міг стати на її дорозі перешкодою, навіть Віктор; ще з раннього дівоцтва, коли вуличні хлопці насміхались з її маленьких грудей, обзиваючи «піпеткою», вона все одно через певний час підкреслювала їх, що вона перша зірка на вулиці, а не хтось інший;  тому ті кепкуни залюбки виконували навипередки будь-які її забаганки – від придбання цукерків в місцевому магазині до смачних полуниць з чужого саду, лиш би Наталка поцілувала їх у губи; і для неї це було просто, ніби пригубити до губ грушу чи яблуко; та в її очах завжди горів непереможний вогонь перемоги; чоловічі руки, мов стяги, падали їй прямо під ноги; тоді люба погода не була перешкодою для її стримування; і вона тасувала хлопців, мов колоду карт, достеменно вивчивши та знаючи графік їх пересування  і безпомилково вибираючи момент, щоб залишитися наодинці з котримсь із них, який був їй до вподоби; і байдуже, чи був він вільним чи невільним – все одно для неї; часом у пориві пристрастей од випитих кількох склянок вина вона втрачала пильність, і тоді їй  хотілося очманілого сексу – аж до самоспалення; тоді вона кохала чоловіків так, ніби брала в них інтерв’ю, взявши їх твердий «мікрофон» в руки; вона спокутувала насолоду і споювала своє тіло срібним чоловічим дощем; Наталка любила химерну гру, що відображала усі миттєвості природи, і комбінувала свій тонкий жіночий орнамент почуттів із похітливими чоловічими задоволеннями; манірно посміхаючись рожевими губами очманілому від  одкровення поклоннику, вона переможно іронізувала над ним зверху, допоки переможно не розпластувала його на траві чи дивані; до Віктора вона поверталась думками лише тоді, коли на другий день після п’яно-інтимних оргій їй ставало зле, коли вона потребувала захисту, як дитина, яка вскочила у халепу; це було, як правило, в суботу чи неділю після хмільного трудового тижня, коли Наталка відлежувалась на дивані, як тигриця в хащі після затятої охоти; часом не здатна навіть роздягнутись, вона так і лежала в костюмі в червоних тонах, мов понівечена скрипка, а її розкидані коралі, які підкреслювали постійну оригінальність і жіночу красу, викликали асоціації червоного прапора, покинутого кимось на півдорозі; але то було лише ілюзія двох днів, бо в понеділок вона воскресала знову, мов фенікс із попелу, і за годину до роботи вже була в обіймах нового філософа жіночого кохання;  Наталка створювала свою імперію інтиму за всю чоловічу наругу над нею під час і після заміжжя; її гарячо-холодна пристрасть не була її винятковістю, а тільки способом забрати в суспільства те, що їй належало по праву сильної жінки.

           Уроки навчають, але уроки й забирають; якогось дня Наталка сиділа в своєму кабінеті, спокійна і зосереджена, мов самка богомола, і слухала музику дощу за вікном; вона не любила цю осінню пору, не любила наругу непогоди над собою; дощ не раз в житті висікав її різками води по усьому тілу, а особливо болісно він бив по обличчю, коли Наталка була змушена щораз долати відстань в кілька кілометрів на велосипеді до роботи; та Наталка змушена була терпіти любу непогоду ; і тепер дощ був її супротивником, він чинив їй життєвий опір, звужував  її рамки для простору; дощ не був малюнком її життя; осінній дощ, підперезаний вітром. був настирливим та затяжним; сонце було у туманних плямах, і сутінки заглядали у вікно; з коридорних протягів тягнуло тютюном, вбиваючи запах матіол на красивій жовтій, щойно в’язаній Наталчиній кофтині; дощ позаганяв усіх працівників у кабінети, і тепер люди тасувалися, шукаючи  різний привід, як заповнити свій час у кінці робочого  дня; Наталка в подумах гадала, котрому з чоловіків сьогодні забезпечити політ Ікара, а головне – де; від бажання можливого блаженства її лоскотало десь внизу живота, і це  викликало неймовірне збудження та нестримне поривання приборкати пристрасть; вона взяла пачку мокрих салфеток і попрямувала в кінець коридору до туалету, щоб привести до порядку своє збуджене тіло; з вікна чітко проглядалися ряди вишикуваних автомобілів, і погляд Наталки застиг на одному із них; це був пасат одного із її приятелів з команди «акапулько» - так називали себе кілька затятих старих друзів "білого дому", які мало не щодень збиралися десь у тихому куточку на свіжу шкварку, свіжу чарку і свіжу бабу; автомобіль стояв носом від білого дому, що було неприродно і порушувало звичайний устрій припаркованих автомобілів; в якусь мить Наталку осяйнула думка, а чом би не використати таке паркування для інтиму; вона згадала слова з пісні: »А дощ змиває всі сліди…»; через якусь мить Наталка, поклавши пальця на губи, стояла уже коло господаря автомобіля в його просторому кабінеті і пильно вдивлялась у його усміхнені ловеласні очі; а ще через якусь мить салон автомобіля плавно похитувався, як човен на ранкових хвилях, од нового інтимного експерименту під музику Вівальді; дощ стукав в затемнені вікна авто, і криві лінії дощу стікали по овальних резинках дверцят, ніби бігли потічки по глибокому яру на осінніх лугах; і Наталку задовольняв такий новий прояв конформізму, коли лінії її ніг плавно і ритмічно торкалися даху автомобіля; життєві уроки Наталці не пройшли даром, і тепер вона збирала почуття з пекучого літа до глибокої осені, як дерево збирає сік, поживу для плоду, а квітка збирає росу у пору засухи; це ставало її новим жанром втілення її задоволень, новим експериментом життя, де не було уже ні Віктора, ні його дружби, ні любові,  а був лише інший, ніби паралельний світ її інтимного життя, який був світом її життя і перемог, а ніяк не утрат і розчарувань; Наталка виділила себе і свою душу в окрему формулу жіночого єства, де було її щастя, і вона не могла схибити, а уповні розкрити себе і симфонію свого серця; Віктор тепер був лише одним з її життєвих стимулів, а композитором і диригентом всього її життєвого оркестру  була вона сама, владна і впевнена в собі жінка, яка символічно відображала усю сутність жіночого мистецтва у цілісному світі жіночного блаженства.

            Секс заполонив кабінети "білого дому", як кажуть, до відказу; Віктор вперше відчув себе в цій художньо-сексуальній майстерні дрібних чиновників маленьким акварельним мазком для великої панорамної картини жіноцтва; тепер він коли чутливо відчув Наталчину зраду, і розосередило його; Наталка же не вдовольнялася перемогою над ним; вона не спочивала на лаврах успіху, а все далі й далі хотіла чоловічого проникнення в своє тіло, яке дурманило її душу; тепер вона не віддавала себе тільки Віктору і не тому, що  жаліла віддаватись йому, як віддавалась сотні раз; Віктор хоч і був для неї чоловічим еталоном, та вже залишався завершальним акордом її пісні молодості; та він усе ж домагався її і щораз порушив їй душевну рівновагу; вона сказала Віктору, що минуле треба забути, хоч насправді розуміла, що ні Віктор, ні вона не забудуть того блаженства між ними, що було раніше, ніколи; сьогодні те блаженство уже обернулося гріхом; останній Наталчин аборт перекреслював усі її плани на майбутнє; Наталка з Віктором залишали позаду ганебну сторінку свого життя; тепер Наталка ніжилась і леліялась в нових обіймах і нових відчуттях, як бджола в обіймах теплого весняного вітру; колись смиренна і покірна її душа ставала непокірною; нові бажання розливалася в душі теплою весняною повінню; недопалки життя неможливо прикрити словами; »хай не буде соромно говорити те, що не соромно думати» - говорили древні; Наталка не відмежовувалась від материнства і від дітей, навпаки, вона хотіла цього, бо знала, що лише уста немовляти сповіщають світ про велику таїну любові, і що ніщо більше  так не вирішує проблему людського вибору на землі, як дитина в утробі матері, чиє серце повне любові; це було природне прагнення жінки, і Наталка знала його, коли народжувала Даринку; і тепер, щоб втілити повну казку життя, їй треба було заглянути в очі новонародженої дитини; чоловіки, які валялися в ногах Наталки, мов плюшеві ведмедики, змушені були на якусь мить щезнути; залишався Віктор, який завжди приходив на останній гейм своїх прагнень; і це було єдиною надією, єдиною ниткою, яка зв’язувала Наталку  з цим чоловіком; саме тому Віктор прощав Наталці усе, що було, є і що мало ще бути між ними; саме тому він хотів любити її, любити і шанувати, як дорогу йому людину, а не тільки шарпати десь по кутках у хмільному сексі , як тепер шарпають усіх недорослих дівчат по закутках; Віктор був коло витоків її апогею жіноцтва, і тепер мусив  стати для нею опорою в її життєвому драматизму, повному зрад і відчаю, перелюбства і жіночих забав.

          Коли в "білому домі" розпочинався сезон жіночого полювання, навкруги життя бурлило, як вода у водоспаді; пахучі і вишукані жінки з понеділка ходили у коротких спідницях і світлих колготах кольору загорілого тіла, зваблюючи погляди мажорних чоловіків, які при виді жінок червоніли, як спілі яблука в осінньому саду; спеціалісти і секретарки, начальниці і їх заступниці були видимим знаком якості вишуканої жіночості; кожна з них мала свої секрети на території свого територіального впливу і ніколи не зраджувала собі в отриманні насолоди поспілкуватись із чужими і «свіжими» чоловіками; в пору охоти такі жінки приходили на роботу, як правило, за годину чи за півгодини до початку робочого дня, щоб гордо пронести по коридорах запах нових парфумів і приборкати до себе увагою статечного обранця, доки він не встигне вскочити у чужу «гречку»; це були перші літаючі ластівки ранкового сексу, до яких належала і Наталка; вона звикла рано вставати  і була дояркою не з якоїсь там Хацапетовки, а з самої Врублівки, де кращих темпераментніших жінок не було по всій окрузі, бо всі тамтешні  люди говорили, що в жилах тих жінок бушувала циганська кров, влита місцевим жителям од гастрольних циган, які колись запрошував на свої бали сам граф Ілінський; ранковий секс був і для Наталки  ранковою розминкою, узвичаєною гімнастикою для тіла та душі; проїжджаючи вранці крізь ранкові в росі поля, вона відчувала увесь аромат чудової поліської природи, де обнімалися квіти і трави, кущі і дерева; і вона щораз повторювала те сплетіння рук, губ і ніг, які було прямо пропорційне до її жіночим пориванням; Наталка робила ранковий огляд чоловіків, як перегляд свіжої преси; вона ніколи не драматизувала ситуації, тому що знала, що вже не буде самотньою; вона була завжди в кадрі і крок за кроком відкрито демонструвала свої жіночі переваги в знаках якості, прилипаючи до чоловіків, мов гаряча пельменя до ложки;  Наталка любила повний аншлаг вільного плавання, де жінка не втрачає свій шанс сісти у той човен, у який вона хоче, щоб запливти на глибину любовної ріки; Віктор щоразу споглядав це Наталчине перелицювання, як колишнє гарцювання вавілонських блудниць, а тепер тайських куртизанок; він не міг збагнути,  як можна було так швидко переступити Наталці через такі почуття, які вона мала з ним; ах, жіноча непостійність - їх життєва риса; поривання і пристрасть бурлили в Наталці, як молоде вино, а повні і оксамитові губи та її оголені коліна демонстрували Віктору щораз вічне домінування жіночого начала над чоловічим; «А куди я подінусь?» -  казала Наталка якось, виправдовуючись перед Віктором за свої раптові зникнення з поля його зору; Наталка, мов талановита художниця, демонструвала Віктору безліч манливих чутливих мініатюр, будь то місячна соната чи сонячна феєрія; часом вона йому здавалася такою, ніби сама невинність перебувала в його пальцях, і то був золотий час його нарциса,  його кохання; але то вже був також і кінець тому безбережжю, яке вийшло з берегів осінньої погожої днини.

           Мистецтво збуджувати, будити і оживляти – особливе мистецтво; краще цвісти, ніж в’янути; якщо життя є подвиг, то нехай дух ніколи не вмре в чоловічій плоті; усе життя, побудоване на боротьбі; чоловіки, як правило, присвячують жінці усе найкраще, що вони тільки можуть, а все виходить навпаки, все, як завжди; завойовування життєвого простору заради свого задоволення з жінкою – це завжди боротьба не тільки з жінкою, а й з самим собою, це вічні конфлікти за домінування; та безпека регламентує здатність існування в природі у довгостроковій перспективі, тому ніхто і ніколи не може бути сам по собі; Наталка вважала, що вона сама по собі, та насправді все вигляділо не так; вона стала на диво безпечнішою, ніж була раніше; відчуття провини перед Віктором стало для неї випробуванням на дотик; кривава, жахлива сцена утрати дітей ще з утроби привела  до розрухи і катастрофи її душі; здається, Наталка покалічила, понівечила і убила все живе всередині в собі настільки, що все навколо стало ніби чорним і безпросвітним, як пітьма; на одній лінії, на одній дорозі стали добро і зло, світло і темрява; все  ставало однаково безликим; Наталка намагалася якось увійти у звичайну течію життя, вона маневрувала, і її манера поведінки  часом викликала подив в оточуючих; Віктор не вірив своїм очам, коли бачив, як замкнута ще вчора Наталка після двох місяців плачу і психологічного душевного стресу, як ні в чому не бувало ефектно витанцьовувала в червоно - кривавому костюмі в підвальному кафе в компанії добре захмелілих чоловіків, переходячи з рук в руки, як перехідний прапор комбайнерів, які косять на жнивах; від поведінки Наталки віяло непомірною зухвалістю і навіть якимсь жіночим викличним екстремальним оскалом; відкритість залишалася надміру вульгарною, аж до виставляння напоказ оголених частин свого тіла, до чого Наталка ніколи не вдавалася раніше; "не треба ніколи питати в людей, по кому подзвін, бо  він може бути по тобі самому", - думав Віктор , дивлячись на ті сцени Наталки; Вікторова кохана жінка сьогодні умивала свою душу в гулянці і хмелю; Наталка навіть не червоніла і не мінялася в обличчі, як це було зазвичай раніше,  при появі Віктора, тепер, щоб не бачити його проникливі очі, вона повернулася до нього спиною і продовжувала хвилясті викрутаси у танці, як ні в чому не бувало, ніби Віктор був для неї байдужий; при такому її виді Віктору часто хотілося іти геть від Наталки; часом Віктор і робив це; його душа ніяк не могла перебороти ту страшну недавню душевну трагедію, яка сталася із втратою його дитини, його дівчинки, яку він так хотів і бажав; а тут Наталка, танці, сміх і поцілунки;  Наталка шматувала, терзала і ґвалтувала не тільки його душу, але і усе життя з Віктором; здавалося, ніби ні її життя, ні Вікторове уже не мало для неї ніякого сенсу; кинувши якось Віктору в докір, що вона через нього стала пропащою, Наталка ще більше роз’ятрила у нього душевну рану; Наталка шукала ніби спасіння в гуляннях, та вони не могли стати для неї ні її оправданнями, ні очищенням перед Віктором; життя давало їй вибір, та вона забувала про нього і не приймала його; на свою прикрість вона ставала все більше сексуальним путівником "білого дому", звівши увесь спектр свого життя  до інтимного задоволення і розгнузданої похоті, позбавивши своє і Вікторове життя дійсного змісту і радощів; почуття доводились до екстазу, хоч насправді увесь путь життя здавався вузьким і сірим; Наталка, яка колись так щиро відповіла Віктору на любов, позбавила тепер себе і його сну і спокою;  краса ставала причиною загибелі святих ангельських дитячих душ; не розділене кохання стало драматичним і згубним; Віктор  шукав мудрості, щоб витягнути Наталку із тієї шахівниці, він посилав їй попри усілякі відторгнення поклики з імпульсами гуманності, любові і милосердя, аби світло її душі подолало тьму і оживило в серці Наталки велике прагнення стати тією жінкою, якою вона колись була для Віктора; він хотів бачити Наталку щасливою матір’ю його дівчинки з такими ж великими красивими очима, як у Наталки, щоб у них світилася смарагдова весна і волошкове поле; здійснення того бажання було  найбільшим проявом вознесіння Вікторової душі, яка тепер не знала спокою; дивлячись, як Наталка демонструє вихиляси у п'яному товаристві підвального кафе, у якому чотири роки тому він ще захищав її від знавіснілого  ревнивого чоловіка, що гамселив і кидав її на сніг, Віктор  відчував, що втрачає усякі надії і сподівання  на Наталчине повернення, на те повернення, яке відкривало б йому дорогу до щастя з жінкою, яку він кохав і любив над усе на світі.

           Не кожен здатний на велике кохання; не кожному життя посилає щастя кохати; для Віктора любов була не тільки життєвим орієнтиром, проте і Божим знаменням, Божим знаком; з дитинства він боготворив любов до людини; він обожнював уважних, чуйних і доброзичливих людей; для нього не було ніколи чогось потворного у зовнішності людині, якою б вона не була – хіба що  не сприймав гримасу зла на обличчі; все інше, аж до морщин на старечому лиці, несли йому світло людської величі і любові, мудрості і краси, символізувало канонічність людської природи; врода жінок дивовижно пробуджувала і змінювала в ньому усю конституцію душі; наближаючи та впускаючи Віктора до себе, Наталка ніби впускала його в храм своєї любові і ласки, возвеличуючи душу близького чоловіка; а Віктор в ній черпав натхнення для життя, для щастя; любов ставала його хворобою, що не минала з часом, з роками, а все більше проймала серце, і Віктору подобалось хворіти  тією любов’ю щоденно і повсякчас; кому судилося любити, той ніколи не забуде солодкої гами почуттів, яка облагороджує серце і душу; любов дає такі чесноти, якими не може знехтувати душа; любов владна, та не любить власності; любов досконала, та не любить демонстрації, любов щедра, та не любить марнотратства, любов сильна, та не допускає наругу над собою; Віктор слухав Наталчину риторику серця і не чув там ніякої іншої діалектики, як діалектики кохання, хоч її кохання ставало дедалі більш діалектичним і безбережним; біль також має свій колір, та той колір не завжди можна було побачити Наталці і Віктору; скоріше – відчути; любов же надихала, давала мотивацію до життя, і життя не втрачало тієї мотивації навіть тоді, коли серце починало ненавидіти; важливо у прагненні досягати свого щастя, не втратити надії і прагнення любити і бути любимим і не доводити життя до розпачу та марнотратства; саме тому Віктор не міг лишити Наталку напризволяще навіть в ситуації, коли вона відверталась од нього; він знав, що Наталка може схибнутись у житті, і тоді саме він, Віктор, може стати для неї надійною опорою і підтримкою,  бо вона була для нього усім - людиною, яка стала однією з найдорожчих щедрот, яку послало йому небо.

           Наталка шукала захисту від самої себе; вона не досягала мети бути благородним ідеалом чоловічого товариства і тепер була безсила щось змінити на краще; її вільні уподобання  ніби тепер глузували над нею іронічними посмішками і сторонніми шепотами; навіть наївний, щирий і добросердечний Віктор, чию підтримку вона завжди відчувала, з ревнощів не хотів допомагати їй; вона втрачала віру, а неприйнятність, нетерпимість і жорстокість ставали все більше яснішими і виразнішими;  було необачно і загрозливо черпати з них сили для інтимної пристрасті; Наталка відчула, що з нею просто бавляться, що вона стає живою лялькою, виконуючи численні чоловічі забаганки; кількість не ставала якістю і не могла бути нею; Наталка стала зневажати одноманітність; сумніви правильності у своїх вчинках засіялися сумнівами у її любові; у хвилини розгубленості вона поверталась до Вікторового покривала, де ще не стерлися малюнки їх спільних уподобань; зблідла і схудла, проте з непринадним посміхом на вустах, вона вимушено ніби притулялася до першого чоловічого плеча, аби загубитися і забутися в чоловічих обіймах; вона не хотіла жодного  хрестоматійного жереба, тим більше жеребця, який би заставляв спустошувати її душу і нівечити її тіло; вона інтуїтивно спілкуватися з чоловіками за якимсь тонкими правилами, але все більше відчувала усю  марність своїх жіночих старань бути відчутою, почутою і зрозумілою; часом вона красувалася у красивій біжутерії, немов вітраж нових зразків насіння минулорічного врожаю, а потім увечері падала на диван, мов зім'яте простирадло; Наталка все більше відчувала, що не може повернутися до тієї дійсності, яка давала їй колись радість життя;  знову і знову із сповзаючим оціпенінням, потішаючись лише на новій чоловічій індивідуальності, Наталка не могла належним чином слідкувати за собою і  тепер з кожним  новим кроком і порухом відчувала душевне хвилювання, неймовірне бухкання свого серця від перевтоми; вона розуміла, що їй може не стати сили  зберегти себе, залишаючись  собою, залишаючись жінкою з нерафінованими почуттями, яких так мало буває на світі і яких так бракує у житті; їй життя щоразу підносило нові і нові сюрпризи, а вона так і не знаходила свого місця, яке хотіла мати, та не мала, прагнучи чогось довершенішого в житті.

            Бути самовпевненим означає бути невдоволеним собою; життя – це борг перед Божим перстом; навіть якщо воно уже загасило ліхтарик душі і йде наосліп та навмання до завершення, в душі завжди жевріє вогник віри і надії на спасіння; себе судити важко, особливо коли не достає розуму вийти самостійно на іншу, спасенну дорогу, з якої щораз збиваєшся; Наталка завжди блефувала, коли відчувала життєву скруту; природний артистизм надавав їй усі можливості для перевтілень, і вона  тягнулась до людей, крутилась і сміялась в компаніях, не відчуваючи ззовні ніби ніякого зовнішнього впливу і внутрішнього дискомфорту, та не могла досягти рівноваги і злагодженості в своїх діях, які хотілося її душі; на одній з останніх вечірок з нагоди дня народження своєї старшої подруги вона не пропускала жодного танцю з чоловіками; її нова, кольору срібла, сукня іскрилася, як мерехтливий політ зорі, яка падає, але обдає усіх неймовірним білим світлом без полум’я; зі сторони це, здавалось, була жвава, награна показовість, але Наталка знала собі ціну; вона старалась бути довершеною в усьому, довершеною на початку і в кінці, своїх діянь, хоч кінець, як завше, ніколи не був таким, як був початок; звідусіль на Наталку дивились живі, пристрасні очі поклонників-чоловіків, як очі летючих кажанів, які знають ціну здобичі, особливо вночі, і прискіпливо вичікують, щоб не пропустити миті польоту і схопити здобич; і в тих прискіпливих поглядах Наталка відчувала якусь внутрішню беззахисність; у захмелілих і самовдоволених чоловічих обличчях вона знаходила нових приятелів, та не знаходила друзів і товаришів; вона на якусь мить ніби приручала або відлучала  чоловіків, і вони ставали для неї покірними, та не вірними; у хвилини відчаю вона спостерігала, як  вчорашні її кавалери метушилися в галасливому і метушливому племені молодих жінок, як бугаї в стаді молодих корів, і могли її, Наталку, уже не побачити, хоч вона була зовсім поряд  і ще вчора розділяла з ними своє нічне ложе; тоді вона, розчервоніла від сорому і образи, робила такі вихиляси в танцях, від яких ціпеніли її кривдники, пороззявлявши роти; від того були в захваті усі сторонні прихильники, і Наталка раділа, що втерла носа своїм шмаркатим суперницям зі своїми вчорашніми кавалерами; вона була неповторна навіть тоді, коли повторювалась, і все більше і більше чоловіків хотіли бачити її своєю і відчувати її; її життя ішло вперед і доставляло нові захоплення, які мали оригінальність, та все ж вони не були такими виразними, як відносини з Віктором; і це засмучувало, а часом і дратувало Наталку, приносило їй внутрішній протест і  неспокій, хоч, як правило, вона жодним мускулом, жодним жестом свого тіла не показувала цього, навпаки, демонструвала усім зібраність і гармонію, яку не міг осягнути ніхто, крім Віктора, якого, на жаль, не було поряд, щоб підкреслити Наталчину індивідуальність та неповторність.

           Коли чоловік дистанціює від коханої жінки, він мимоволі шукає деталі її зовнішності, манеру поведінки, голосу, міміки, жестів в інших жінках – усе, що нагадувало б йому рідні риси і дотики; Наталка була для Віктора тим лотосом, який  прикрашав не лише зовнішній ландшафт його смаків і уподобань, проте насамперед - внутрішніх покликів і переконань; вона вражала його неповторністю і вишуканістю;  наприклад, Наталка мало користувалась макіяжем; її пластичне русяве волосся завжди еластично природно розсипалося по  плечах  і віддавало тим блиском здоров’я та природної гармонії, яку мають молоді дівчата ще у пору юності; фіолетові сережки та перстень із смарагдом підкреслювали її жіночу оригінальність; Наталка ніби була помилувана живою жіночою природою, що завжди вирізняється у простоті та гармонії, прозрінні і стиглості; срібло, золото, коштовні камені додатково підкреслювали її особистість; коли Віктор не бачив Наталку довго, він настирливо шукав бодай якусь Наталчину деталь в інших жінках, та ніколи не знаходив її; тому він спішив завжди туди, де вистукували непереможні каблучки  Наталчиної ходи, хоч Наталка після відчутної душевної драми заставляла його щораз перебиватись на свободі чужої жіночої фамільярності; вона поступово ставала римою Вікторового незакінченого кохання, алегорією його кульмінаційних стосунків до жінки, яку кохаєш, та яка ставить хрест на твоїй чоловічій алегорії; Віктор упевнювався все більше, що зовнішня краса Наталки засліплює його від внутрішнього її таємничого світу; часом він ловив себе на думці, що Наталчина розпуста не є  аморальною, і тоді він починав дивитися на неї очима чоловіка, який завбачливо допустив усякі її жіночі вільності; Наталка творила мистецтво вседозволеності, і її насолода ставала  благом і сенсом  ненормованого життя; разом з тим, осуджуючи в душі Віктора за його часткову вину за свої душевні страждання, Наталка часто відповідала Віктору алгоритмом його ж прорахунків, від яких віяло хоч і теплом, та помірним осудом; Віктор надто далеко відпустив Наталку, щоб повернути її такою, якою вона була на старті відносин з ним; часом Віктор співчував собі більше, ніж Наталці, чуючи, як меркне його душа, як він стає потворним двійником свого сумління; тут було недалеко до власної западні і самознищення; але в хвилини відчаю Віктор відкидав усяку владу над Наталкою, бо достеменно знав, що влада – це самотність, яку не подолати ніколи  одному, а тільки разом з людиною, яка розділяє твоє прагнення і бажання бути поряд; а тією жінкою, яку він бажав і любив над усе на світі, була Наталка.

            Життя навчило Віктора падати і вставати; ще з дитинства він відчував такий жереб долі у хвилини труднощів; та хай де і як би він не падав, він падав обов’язково на руки, мов кішка на лапи; якось зимового надвечір'я, йдучи до Наталки по засніженій слизькій дорозі, він, ковзаючись по ній, ніби по тонкому льоду, гепнувся з усієї сили донизу; в руках Віктор тримав два пакети, в одному з яких було шампанське, а в другому торт для Наталки; і хоч Віктор  з усього розмаху гепнувся у морозну твердь, боляче вдарившись попереком у замерзлі вибоїни, та усе ж вдержав на витягнутих руках обидва подарунки для Наталки; якусь мить він так і лежав кілька хвилин у снігу: з витягнутими руками вверх, та радісний уже від того, що зберіг святкову для Наталки поклажу; уже коли при зустрічі з Наталкою, роздягаючись на веранді Наталчиного обійстя, Віктор розповідав Наталці про свою пригоду,  Наталчині очі грайливо переливались у посмішці, мов тоноване зелене скло, насмішкувато оглядаючи Віктора, мов ведмедя-шатуна, що обкатався у снігу; лежачи коло гарячої Наталки і насолоджуючись її грудьми, Віктор чомусь згадав англійське прислів’я: ”Кохаєш мене, люби й мою собаку»; в той вечір він осатанів од Наталчиного глузування,  несамовито і нестримно, мов трирічний бик, вганяв усім тілом свою плоть у Наталчину піхву, а вона тремтіла, мов осиковий листок, і судорожно мерехтіла перед Віктором , як вечірня зірка в захмареному небі; все зливалося у матове суцільне молоко, якому не було ні кінця, ні краю; молодість завжди дає фору старості, але ніщо так не цінить молодість, як старість; Наталка визрівала на зрілих чоловічих дотиках, як пейзажне мистецтво на витончених маститих пензликах; навіть коли Віктор вставав і падав,  Наталчині поцілунки ніколи не покидали  обвивати його тіло,  яке в одну вмить сповнювалось такою пристрастю, якої Віктор ще не знав досі; він хапав губами повітря, розпашілу жіночу пристрасть, немов ісландський мох, переживаючи  довготривалу спеку; щоб цвісти своїм незбагненним цвітом у природі, треба займати в ній гідно своє місце;  Наталка, мов намагнічена орбіта, притягувала Віктора до себе, і Віктор ставав її метафоричною любов'ю на екваторі її жіночої орбіти; мов барабан рулетки зі ставкою на виграш, не відаючи, що програш щоразу чатує на нього парадоксальним  обмеженнями, Віктор  завжди ішов на ризик, часто наражаючись на природну небезпеку - Наталчину нестриманість; проте він не стримував себе; не стримував навіть тоді, коли Наталчині очі літали між ними двома, мов японська акупунктура, імітуючи свою зверхність і висоту; Віктор означив собі, що його падіння коло Наталки було завжди варте висоти: він хотів і бажав, щоб його плоть проросла в Наталці, в його коханій жінці, як зерно в лущеній стерні, щоб народження дитини, квітка його любові, розквітла і стала цвітом його і Наталчиного життя; жінок треба любити, як своїх дітей, тільки тоді вони будуть захищені чоловічими обіймами і жіночими надіями; Наталка не могла зрозуміти, чому з іншими чоловіками вона не вагітніла, а з Віктором вагітніла од першого з ним дотику; вона не розуміла достеменно гармонії тої шаленої до інтриги природи, коли відбувається якесь зовнішнє уподобання двох людей за поглядом і запахом, а внутрішнє - за чуттям до протилежної статті, коли мільйони чоловічих сперматозоїдів настирливо долають шлях до жіночої яйцеклітини, і тільки одного-єдиного сперматозоїда впускає до себе  жіноче єство, щоб злитися з ним у пристрасті, настирливим тим живчиком у найміцнішому і найглибшому  поцілунку, який дає воскресіння новому життю; такий сенс буття ставав для Наталки непідвладним для означення ні відстані, ні часу, але був підвладним великій магії любові, яка завжди була у її людському серці, та яку вона ніколи не виказувала перед чоловіками; Наталка спокутувала в душі великий гріх за своє гріхопадіння, за аборти, за убиті плоди своєї любові, і вона знала про це; їм обом з Віктором в душі хотілося покаяння, проте вони не знали, як його отримати і від кого; тому те покаяння щораз кликало їх одне до одного, та часто спотикалося на Наталчині вигули, які були на піку її сексуальності та жіночої безмірності; те непорозуміння, що Наталка не йде йому назустріч, гнітило Віктора, залишало йому безнадію і сором, розгубленість і відчуження; вони порушували спокій у його душі, і життя ставало нестерпним; часом він з журою в серці дивився в моніторі комп'ютера на кліпи з етапами розвитку людського плоду, починаючи від зачаття, і йому було видно, як на двадцять другий день у плоді, схожому до макової зернинки, починається битися людське серце, як на четвертому тижні вагітності з чотирьох пелюсток плоті утворюється обличчя, а на дев’ятому тижні плід починає рухатись самостійно, а його маленьке серце б’ється у сто сімдесят п’ять ударів на хвилину, аби підтримати життя в тілі; після цього Віктор довго не міг заснути, намагаючись забутися, та все було марно; Боже, як же він міг допустити те вбивство, те божевілля, коли настирливо благав Наталку не вбивати їх дітей!? як він міг допустити не дати побачити світла своїм дітям? Віктор намагався щораз відвернутися від ударів гіркоти і розпачу, яка гнітила його серце; зберігаючи  десь глибоко в серці Наталчину ласку і ніжність, він щоразу зустрічав холод в її очах; і тому Віктору хотілося чимшвидше вирвати Наталку з холодних почуттів, проте усе меркло після чергового Наталчиного гуляння в підвальному кафе; Віктор розумів її розпач, тому не докоряв Наталку, тільки з болем дивився на другий день на її втомлене обличчя; як неможливо поєднати  радість  і біль, так неможливо було поєднати  взаємовідносини Віктора і Наталки до і після аборту; усе, здається, рушилось без ладу, і тільки вибір і звернення до Бога давало надію і лад душі в прагненні мати те, що називається людським щастям.

            Щастя – це заселення душі реалізованими мріями; любові і довірі не треба показовості у вимірі щастя; теплота ніколи не стає химерністю почуттів; Віктор настільки довго і настирливо чекав від Наталки посилання до інтимності, що втратив місткість щастя; він відчував, що тепер шукає в Наталці якесь особливе терпіння; на відміну від раднішого зближення, якась нещирість до власного «я» і водночас безбережність нуртували тепер його душу; відсутність внутрішньої чистоти деформували його погляд на завжди світлу Наталку як еталон довершеності і абсолютності жінки; він не хотів бачити і не розумів Наталчиного перевтілення, але воно існувало і щораз нагадувало Віктору про себе; з душі проступало нівелювався на мотив зближення, і це жахало Віктора, жахало настільки, що викликало нездорові асоціації не володіти більше жінкою, яку він досі кохав; часом вона здавалась йому посмітюхою і помийницею на чужих чоловічих руках; гіркий спротив і огида від того бруду нищівно з’їдала його серце; він часом довго не міг оговтатись від нового Наталчиного перевтілення, не міг збагнути, до чого вона прагне, до яких відчуттів і до якої любові; Віктор залишався в невідомості, в самоті і з розбитим серцем; і коли навіть Наталка згодом усе ж приходила до Віктора, усе ж поверталась до нього, вона здавалась йому ніби чужим відображенням, чужим перевтіленням свого минулого; він згадував, як в пору їх апогею пристрасті обнімав її, і як вона пригорталась до нього усім своїм серцем, усією своєю сутністю жіночого тіла, усією сутністю жіночого єства, коли стрічала чи проводжала на порозі, коли частувала його на кухні і пестила в ліжку; почуття мають найглибшу пам’ять, і їх неможливо просто забути; не можна одночасно кохати і руйнувати, народжувати і вбивати; спрага любити виснажлива, та справа ненавидіти і зневажати нестерпна; якось Віктор проходив повз позолочений осіннім сонцем храм, коло якого не раз колись чекав Наталку, і  відчув, що високість його помислів, немов церковних шпилів, не змарніла в його серці, в його душі, що прагнення його ідеалу життя такі ж високі, як шпилі церковних дзвонів, що подавали свій голос навкруги; що його пристрасть не змеркла, а дні радості ще чекають на нього; задихаючись од моральних сумнівів і сумлінь, він все більше відчував милосердя  до Наталчиного крутійства, до втрачених ідеалів минулого і до свого щастя з жінкою, яку щиро кохав і тепер не розумів; Наталка ніби проходила переродження з лялечки в метелика, і це була природна її сутність жінки; вона, ніби Венера, мала два обличчя, які в різний час і в різних ситуаціях відображала його; часом її погляд теплішав до виразної Вікторової прихильності, і тоді  навіть її вбрання і прикраси здавалися більш святковими і вираженими - чи то нове плаття, чи ефектне яскраве кольє, чи новий перстень на пальці; Віктор все більше відчував, що здатний пробачити Наталку як людину, та не здатний пробачити її, як жінку, тим паче – кохану жінку; її тепер розв’язність калічила його життя,  бентежила і з’їдала душу; Наталка появлялася то тут, то там, в одсвіті нового шику і блиску, близького до абсолютності, і Віктор втрачав терпіння, відчуваючи свою слабкість; по суті він в душі молився цій химерній жінці, молився вільному її розмаю. а вона була його обманутою казкою, хибним живим малюнком,  яких уже не можна було відчути по-іншому, а лише так, як підказувало Вікторові його серце.

            Ніщо марно не проходить від бідності; вона з часом викликає жадобу і невмолимий апетит; на жаль, людина лише частинка тієї сили, яка карає, а потім просить прощення за свої жадібні гріхи; природа може брати мінімум  енергії від того, хто в гармонії з нею; в іншому випадку вона потужно поглинає людину в пучину невідомості, позбавляє її нормального сну і дихання  і займає її час тугою і стражданнями; Віктор жив, як безперебійний бій будильника, якого накручували до краю, щоб назавтра він довше рухався; тільки на відміну від годинника Віктор не ішов про кругу, він ішов напролом до Наталки, наражаючись на інтимні небезпеки з нею, втрачаючи усяке терпіння і спокій; вранці, по дорозі до роботи, Віктор, як правило, мріяв про одне, а обставини згодом разюче змінювались і давали йому інше, як правило, боляче шмагали по обличчю;  і коли земля, здавалось, горіла у Віктора під ногами, коли він бачив, як  від Наталки щойно виходить черговий розчервонілий кавалер, витираючи на ходу патьоки поту з лоба, все мішалося одразу у Вікторовій голові, як в бетономішалці;  гнів, образа, ненависть, біль і презирство заповнювали його душу дощенту, готові вибухнути, як порохова бочка; коли кінчається щастя для двох, починаються  маневри для трьох; швидкість обертання думок стає прямо пропорційною обертанню жіночих сідниць; Наталка проявляла крайню необережність, роблячи виклик Віктору, але, здавалось, вона часто робила це навмисно, аби на дошкуляти Віктору; їй, здавалося, було байдуже до його сентиментів і переживань;  на клітинному рівні вона доставляла йому небувалої душевної болі і вносила суттєву дезорганізацію в його робочий день; часом Віктор ніби втрачав діапазон рухів свого тіла, яке , здавалось, заклякало і ставало нерухомим від обтяжливих дум; тижнями він перебував в стані Наталчиної енергетичної залежності, яка змінювала температуру його почуттів до невпізнанності; але через певний час Наталка потім приходила до нього сама, і сам її прихід був тим прощенням і вибаченням, який не потребував ніяких слів для Віктора; в такі хвилини близькі люди розуміли одне одного з одного погляду і з одного дотику, і наступало прощення, одне з тих великих і найбільших прощень на світі, яке переходить у нестримний поцілунок і гарячі обійми закоханих  людей.

             „Боже, яке ж ти красиве, пташеня! Скільки в тобі ніжності і грації! Я шаленію від тебе!”- Віктор в роздумах відкинув голову на стілець і згадав вчорашній день, проведений з Наталкою; йому здавалось, що вчора він вичистив душу до абсолютної чистоти од всякого бруду і всякої багнюки; це була ніби світла палітра любові при свічках; Наталка світилася перед ним в червоному платті, мов стигла малина, яку ось-ось мають зірвати у пору стиглості; фужери в інтимній напівтемряві Наталчиної  кімнати наповнювались стандартною житомирською горілкою, і все пливло в чоловічих, і жіночих обіймах; жінки часто, як і чоловіки безпечні та позбавлені тієї захисної функції випадкового включення, коли зосередження переходить в захоплення; Віктор з Наталкою  крутилися коло стола і на столі, мов комарі у танці в теплу пору майської ночі; це був  той застільний коктейль, який п’ють раз, запоєм і одночасно; тепер Віктор, сидячи в м’якому кріслі, відчував щастя; воно змивало гіркоту тих його спогадів, коли якось за черговим святковим столом за участю Наталки сиділо тринадцять Наталчиних хлопців і серед них був Віктор; це була ніби інтимна вечеря за участю Наталчиних коханців; Наталка, вся вишукана у привабливому вбранні, сіяла в центрі стола; по ліву її руку крутив вусами і посміхався  до неї її елегантний кавалер, колишній районний архітектор; його кабінет архітектури був нібито завбачливо архітектурно спланований  для роботи і для відпочинку, тому що складався з двох кімнат, одна з яких – «каптьорка», ревно служила усім, хто того потребував, для застілля і для інтиму для двох осіб;  долучалася до цієї кімнати не раз і Наталка – це була її тиха заводь для інтиму; далі, біля архітектора, пив мінеральну воду, замість горілки, меткий головний спеціаліст з охорони праці управління агропромислового розвитку; його очі постійно перебігали то на Наталку, то на її кавалерів; поряд з ним напідпитку затягував українську пісню начальник інспекції державно-технічного нагляду, якому підспівував начальник районної станції захисту рослин; це були особливі ударники Наталчиних уподобань, які тихенько, по черзі, возили Наталку на скутері до розлогих верб облюбованого ними ставка в любу погоду і пору року, як тільки Наталка робила їм бодай маленький жест прихильності; далі сидів сам начальник управління, маленький, та верткий і хвацький «живчик», який встигав за день підвезти Наталку до роботи, а в обідню пору чи на вечерю  провести час з ще однією персоною з числа її подруг; сьогодні він просто взяв Наталку прямо на очах в усіх її кавалерів, демонструючи свою зверхність перед ними; він просто запросив Наталку в службовий автомобіль з тонованим склом, який стояв неподалік біля підвального кафе, і тут же взяв її, хмільну і розпашілу, як стюардесу  - прямо з літака; тепер він з посмішкою спостерігав, як до Наталки клеївся його шеф, молодий заступник голови адміністрації, з яким Наталка в останній час облюбувала  цупкий суконний матрац в його „бусику”; коли треба було їй конче поніжитись з чоловіком, навіть в дощову погоду, вона просто заходила до цього заступа, як вона називала його на стороні, і він вправно виконував усі її забаганки; часом здавалося, що він, дещо прим’ятий від вчорашнього хмелю, так лащився до Наталки, як нібито дитина просить у матері материнської цицьки; він тільки вчора стояв перед Наталкою на колінах, а вона стояла перед ним в усій своїй поставі, стояла над  переможцем, який ковзав перед нею на колінах, як черв’як; Наталка знала, що в цього «жонатика» тільки вчора народилася дитинка, дівчинка, яку він давно чекав, а тепер він, похітливий  самець, не міг справитись із своєю нестримною похіттю; тепер він опускав масивного горбатого свого носа в тарілки, розбитий морально не стільки тим, що Наталка забрала з його душі домашнє тепло, як тим, що він видавався смішним перед усіма; усі присутні з посмішкою спостерігали за ним; здавалось, що Наталка як ніби навмисно мстила жонатим чоловікам за їх розпутство; і Віктору в якусь мить стало було жаль цього жалюгідного потомка запорізьких козаків, який почав там з Наталкою, де Віктор закінчив; жаль, що такий козак опускав свого буйного козацького чуба до Наталчиних поганьблених ніг, які кожного дня лежали на плечах нового кавалера; Віктор сидів посередині стола, неподалік Наталки, а з іншої сторони – напроти нього підпирав стіну Наталчин молодий  коханець, начальник насіннєвої станції, який був ніби не в своїй тарілці за столом за  два лікті до Наталки; він, мабуть, згадував, як рівно рік тому за цим же столом він сидів з Наталкою поряд, лікоть в лікоть, а вона, лігши на його плече, непомітно для всіх залазила своїми чутливими пальцями в його ширінку, від чого він шаленів, як лев, коли відчуває африканську пташку на своїй спині; і він згрібав її в обійми тут при всіх, як згрібають восени дубове листя для кіпців, коли воно не держиться купи, а його щоразу пхають у міх, щоб побільше напхати; тепер він сидів, як похнюплений і розбитий рогоносець, і випивав залпом чарку за чаркою , які по черзі йому наповнювали і щораз підливали, щоб він швидше сп’янів, бо його ревні суперники були старші від нього і бачили в ньому неабиякого суперника; далі сидів повний, як колобок, начальник станції захисту рослин, який , здавалось, не закривав рота від балачок; йому після взятого в рот шматка ковбаси прицмокував губами голова профкому агропромислового розвитку, лисуватий та улесливий чоловік, який був у Наталчиних фаворитах, бо вправно щодня сервірував до її обіду стола, за що йому Наталка щедро віддавалася в обідню пору; Віктор  вирізнявся з того столу тим, що всі відносились до нього, як до першого з Наталчиних кавалерів; він  був у цій когорті в ролі, мов   старша і перша жінка в гаремі турецького султана; різниця була тільки в тому, що він не підбирав кавалерів для Наталки – вона їх вибирала сама - на щоденний смак; Віктор, захмелілий од спиртного,  не міг означити, що переважало тепер в його душі - гордість від того чоловічого визнання чи  ганьба  од свого падіння; покачуючись в кріслі, він з сумом констатував, як багато, марно і безнадійно він провів часу в Наталчиних обіймах, як безнадійно віддавався їй усім своїм серцем; та    золотий пилок пудри з-під Наталчиних зелених очей знову і знову кликав Віктора до Наталчиних очей, які широко відкрито  дивилися на Віктора, прохаючи ніби в нього не засуджувати її, Наталку, за ту прикрість, яку вона йому щоразу завдавала своєю безбережною поведінкою.

          Віктор, якби злився, то бачив би перед собою ціль; у нього вже не було ані злості, ані нетерпимості до Наталчиних витівок: розчарування породжували байдужість, а непорозуміння – невизначеність ситуації; Наталчині дотики, мов болючі акупунктури, ускладнювали його стосунки з навколишнім світом, зменшували круг його спілкування та інтересів; час ставав часом темно-синім, немов був у пролежнях та кривавих синцях; Віктор навмисно і свідомо уникав гучних компаній з присутністю Наталки, та все ж прагнення побачити її пересилювало його самолюбство; нові Наталчині знайомства переростали у любовні трилери; вона схудла і вже не була така епатажна, свіжа і ексклюзивна, яку її знав раніше Віктор;  він бачив, як Наталка за всяку ціну старалася бути незалежною від будь-якої чоловічої статі, та дедалі більше вступала в залежність від чоловіків; і чим більше вона занурювалась в чоловіче товариство, тим більше виділялася в ньому, мов червоний стяг в колоні демонстрантів; вона  пускалася на всі тяжкі, на всякі ефемерні флірти, які тільки могла придумати, але лиш було більше фліртувань на шквал незакінченої дівочості, проте Наталка надто швидко перейшла навіть з ранньої жіночості у жіночу зрілість; та то не був зрілий її життєвий вибір; безтурботна і усміхнена, вона вибігала по кілька раз поспіль  з якогось вечірнього кафе, розмовляючи з черговим абонентом, та щоразу і все більше поверталася стиснута, як пружина під час компресії; лише музика розніжувала її рухами і танцями; це був її ритмічний душевний драйв; як правило, стаючи  щоразу центровою жінкою в танці, вона знала, де мусить бути її місце, щоб не загубитися в суцільній круговерті чоловічих обіймів; в такі хвилини Віктор завжди відчував Наталчину руку, і відчував так, що той дотик миттєво притягував його до неї, як магніт; це ставалося без ніяких умовностей, а тільки через невимірне душевне прагнення в даний час поряд, бути разом; Віктор згадав, як на одній із вечірок він наблизився до танцюючої Наталки настільки близько, що потягнувся до неї усім тілом; і вона, хоч і була  у вишуканому товаристві, не змогла, не витримала тієї близькості: просто впала в його обійми на виду у всіх; впала, як поранена лебідка падає на воду, щоб спастись од загибелі; Віктор кружляв з Наталкою у гармонійному вальсі, повторював слідом за співаком, який гучно вимовляв слово в пісні ”Наталі-і-і...”, а вона, його юна і струнка Наталі, торкалась його пружних грудей своїми маленькими чутливими сосочками, дивлячись йому прямо у вічі своїми зеленими, широко відкритими очима, в яких буяв увесь навколишній світ, і шепотіла:” Це ти так спеціально, щоб усі бачили?”; її бажання видавали її гарячі пальці, її гаряче дихання і гарячі дотики грудей були невблаганними, та вона уже цього хотіла сама – своєю душею, серцем і усім тілом; але це була  лише мить танцю, з якого Наталка потім якось легко вивільнялась, як і заходила в танець; це була геніальна, абсолютна жінка до креативності, коли треба було включити або притупити свою внутрішню організацію, щоб бачити або не бачити того, хто був поряд коло неї; вона була вільна в своєму польоті, кидаючи  одних  чоловіків і займаючи других, як буває у природі серед птахів та звірів у пору майської охоти; вона не засиджувалась у своєму куточку природної краси, а була в усіх на виду; і Віктор теж, хоч і виснажений її безцеремонністю, рятувався її ласкою і її красою, хай навіть миттєвою і фрагментарною, але такою, яка наповнювала його життя насолодою і потрібністю жити; жити хоча б заради тої миті кохання, яка давала хвилювання і щастя.

           Слово може стати тілом, якщо це слово тепле і здатне вкривати теплом кохану людину; тепле слово володіє особливим, чутливим теплом; і, навпаки, влучна, слащава, а насправді гірка фраза, подібно до манірної  фамільярності, може сплавити мозок, задавити думки і почуття, порушити спокій і душевну організацію, викликати гнів і гнати людину до безодні; в такі хвилини ніщо не може дати так людині компенсації до стриманості, як дотик до жіночого тіла; якщо чоловік відчуває в тому потребу, то це стає потребою його не тільки душевної, проте і життєвої організації; Віктор відчував брак життя без Наталки в штучному стримуванні своєї людської природи і це неодмінно призводило  до його душевних страждань; Наталка часом демонструвала Віктору енергію, що накопила за всі роки своїх поневірянь після першого невдалого заміжжя; колись смиренна, а тепер блискуча і впевнена у собі жінка, хай навіть і акторка, вона грала свою роль сакральної діви за своїми правилами, і не стільки пишалася своєю красою, красою свого тіла, але і вмінням приборкати будь-якого чоловіка і його плоть в любих життєвих ситуаціях; особливо любила, як чоловіки падали до її ніг; на відміну від попередніх чутливих і закритих стосунків з Віктором, їй тепер було байдуже за свою репутацію; і навіть не прощений гріх не лякав її настільки, щоб вона стала відмовлятись  від солодкого задоволення  відчувати тремтливі конвульсії чоловічого тіла  між своїми ногами; вона всякий раз шукала гарний час для завершення усіх своїх справ і такий же гарний час  для задоволень між ними; бували  дні, коли вона втрачала контроль над собою; тоді вона брала будь-який контрольний документ і йшла у будь-який відділ чи управління, а насправді до того чоловіка, який їй був у цей час потрібний для задоволення і здійснення усіх її бажань, і приборкувала його; в такі хвилини вона була блискавична, як блискавка, і літала по коридорах, як ластівка, демонструючи новий шикарний костюм на витончений манер і свою витончену фігуру; вона була нестерпна до ймовірності, не прогнозована до невизначених стосунків; в неї не було чоловіків, що не можуть або не вміють щось робити, тим більше любити; вона підвищувала вміст чоловічої сексуальної реактивності одним лише дотиком до них своїх холодних пальців, які залізали в труси, як лаконічні рослинки пролізають крізь асфальт; вона заливала чоловіка гарячою хвилею вогню в одну мить, і він млів коло її грудей, як український борщ мліє довго в печі, доки не звариться і не вистоїться до завершеності; Наталці було потрібне те, що вона хоча і що з нічим не можна сплутати; її не можна було сплутати з жодною із жінок;  часом здавалось, що вона може померти від надлишку почуттів, що розпирають її серце; доля була визначена для неї вільно літати, та не вільно падати; доля не давала для неї фіксованої ізоляції або розмаїтого безбережжя; вона дарувала і забирала, починала і завершувала в неї все, що вона хотіла; єдина прикрість була для неї – це стосунки з Віктором, якого в глибині душі вона глибоко і проникливо любила; Наталка поспішала жити і насолоджуватись життям, проте часто її поспішність ставала скороспішною в її інтимній реанімації любити і віддаватися почуттям сповна; вона втрачала щось від кожної випадковості, а ще більше втрачала, як  випадкові зустрічі з чоловіками ставали щоразу її закономірністю, яку не можна було поставити в гідний ряд її життєвої організації.

           Інтимні стосунки Віктора і Наталки були на піку загострення; Наталка збуджувала  у Вікторовій душі почуття  образи за незакінчений роман і незакінчене стремління заволодіння нею; в якусь мить Віктор відчув, що його сексуальне бажання до Наталки  перетворилося на похіть, якій не можна було знайти пояснення; це перешкоджало  знайти йому душевну рівновагу, душевну організацію і призводила до постійного безсоння; Наталка здавалась йому ніжною, романтичною і зворушливою навіть тоді, коли  вона фальшивила і поводилась, як остання шлюха;  вона була прекрасна в своєму кокетстві, і в своєму жіночому обмані, демонструючи  свою  витонченість і самобутність; вона ніби мстила Віктору за його нерішучість і безвольність поборотися за неї; Віктор закипав од  ревнощів, а це одночасно веселило і дратувало Наталку; вона все більше і більше манила  Віктора, ніби Мавка, звала за собою, підводячи його до провалля невизначеності; їй часом можна було ліпити з Віктора будь-яку форму своїх бажань, ніби коника із пластиліну, настільки він ставав піддатливим і безвільним; часом у Віктору просинався якийсь супротив, і він шаленів, долаючи звабу Наталчиних очей; а Наталка  ніби запатентована самою генетичною природою жінки бути завжди на виду, манила і зваблювала, кохалася  і насолоджувалася життям; це ставало для неї щоденним  чудодійним стимулом не тільки до статевого потягу, але й до самоствердження; певний час після бурхливих збурень Наталка не відмовляла Віктору в інтимі, хоча йшла до Віктора довше, ніж його тінь сонця до вечора; і він належно оцінював це, обходився з нею так, як ніби нічого прикрого між ними не було; ще живою була та палка пристрасть і внутрішня мотивація, яка не давала заснути обом  серцям ні день, ні вночі; Наталка не відчувала себе щасливою так, якою вона відчувала себе з Віктором у хвилини блаженства; згадка про страшні аборти тяжко поранила її серце, перевернула душу, та вона не каялася і знову й знову тягнулася усім своїм єством до Віктора; в той же час вона  насолоджувалась моментами пристрасних  стосунків і з іншими чоловіками, яких відчувала на відстані простягнутої руки; і від  того відчувала радість життя;  кожен прожитий такий день був для неї  пам’ятним і виразним, хоч кожного разу ( і Наталка клялася собі в тому) вона намагалась закінчити ті любовні перегони; Наталка ловила себе на думці, що починає ставати  з відповіддю перед своєю совістю, як перед Богом про своє гріхопадіння; секс все більше і більше не ставав для неї компенсацією за її втрати; душевні  страждання, як туман, все більше оповивали її тіло і душу, і вона настирливо шукала виходу знайти двері свободи, аби звільнитись від своєї залежності, у яку вона була втягнута усім життям.

           Скільки жінок полюбляють троянди! а скільки жінок не має можливості їх купити! природа жінки і троянди схожа; Віктор знаходив пояснення Наталчиній радості, коли він дарував їй ці квіти; Наталка світилася, немов сузір’я Діви, що зливається у переливах радості із сузір’ям Оріона; Наталка любила квіти, а точніше – усамітнення з квітами; їй було конче необхідне спілкування з природою у години смутку; гуляння в компаніях  не давало їй того комфорту, якого вона хотіла; гамірне товариство розпилювало її концентрацію і душу; погляд на товариство розвівався, як весняний пилок од квітучої  ліщини;  почуття нівелювалися і притуплялися алкогольним туманом; квіти ж, що приносив Віктор, навпаки, завжди віддавали свіжістю, якоюсь незбагненною радістю Наталчиного нового відкриття, пахли ранком, і тими особливими парфумами бажань, які не можна було сплутати з ніякими іншими, коли в серці струменять яскраві бажання любити; це надавало особливий благовіст Наталчиному бажанню; жінка на видноті, яка завжди була вишуканою, неповторною у своїй  красі, любила навколо себе квіти; вона була не позбавлена того драйву красивості, що є рецептом закоханості, і квіти доповнювали її той щільний образ жінки, як небо доповнюють зорі, як море доповнюють хвилі, як щастя доповнює любов; Наталка була особливо чутлива на перевершення, коли стильно комбінувала свій образ жінки з кольоровою гаммою квіток, які щільно облягали її плечі, волосся і усе тіло; та  гамма кольорів була жива і не витребувана часом, і була тим довершенням, яке сублімує людська природа у пору зрілості людських бажань.

            Випробовування ситістю набагато складніше, ніж випробовування голодом; Наталка відчувала, що компанійські гуляння , які щовечора плавно переходили в якийсь сумбурний секс, все більше викликають в неї якийсь внутрішній супротив, чутливий шалений опір, хоч, зазвичай, вона ефектно спалювала за кожен вечір зайву енергію і зайву вагу, що дозволяло їй бути у хорошій формі; пластичний живіт, тонка талія, стрункі,  витончені стегна – все це додавало їй того необхідного шарму, від якого так шаленіли чоловіки; проте цей сексуальний щоденний тренажер добряче підсадив Наталчин хребет, від чого в неї постійно нила спина і відчувався дискомфорт внизу живота; їй  все частіше доводилось засинати „калачиком” увечері після виснажливого тижня, щоб якось себе позбавити від неприємних судом, які сковували усе її тіло; у такі хвилини Наталка  починала  задумуватись  над своїм здоров’ям; їй хотіла часом повернутися до тих гармонійних стосунків, які вона мала з Віктором, коли вона була при молодому тілі і цнотливій красі, і усе життя її було життєвим леготом од святості почуттів; та вже зовсім скоро Наталка уже не могла зладнати зі своєю слабкістю  захоплюватись наступними і наступними чоловіками і приборкувати їх своїм пронизливим поглядом, як приборкують тореадори бичків на кориді червоним полотнищем; це щораз збуджувало її серце сильними струменем емоцій; її тіло чекало нових енергетичних імпульсів, наркотичних шалених задоволень вбирати в себе силу чоловіків запахів, відчуваючи їхні конвульсії на собі; вона не могла уже зупинитися і часто втрачала контроль над собою;  позбавитись того шляху – означало зменшити свій простір для ситості; а її апетит приходив якраз під час шаленого оргазму, під час апогею екстремального сексу, яких вона була уже не владна була позбутися ; тепер Віктор шукав її, та не знаходив, а коли вона приходила до нього, вихолощена до сірої нитки,  він прощав її, як прощають дітей за дитячі витівки і пустощі, а вона якось посміхалась так до нього, ніби вибачалась перед ним, так, як ніби сонячний ранок посміхається людям після нічного безпробудного дощу.

             Віктора, після півроку марних поневірянь без Наталки, неначе вдарили в живіт ножем і вибили душу; коли він узнавав про черговий Наталчин флірт з котримось із своїх  приятелів, йому було ще більше зле від тієї подвійної зради; в такі хвилини йому не подобалось навіть легке Наталчине кокетство: в усьому він вбачав прихований Наталчин обман, якому надавав змістового значення; Наталка ж , навпаки, намагалася показуватися смиренною і смирною перед ним жінкою, розчулюючи Віктора жестами ввічливості при зустрічі; вона натякала Віктору, як зазвичай, на свою прихильність до нього, і вміло та манірно розділяла з ним довгий лакований стіл його  канцелярського кабінету; і він любив її, навіть більше самого себе, навіть після усього, що він знав про неї; ні, він не продавав душу Дияволу, він вірив в Бога і надіявся на його підтримку в його любові, щоб втримати свою життєву рівновагу; з цією жінкою він відчував гармонію життя, свою гармонію Всесвіту; Наталка підігравала Віктору у його бажаннях, коли їй це було конче потрібно; вона вдало вписувалась у роль акторки, і це пасувало їй; не дивно, що жінки виконують найкращі в людському театрі; проте рано чи пізно Наталчин обман ставав явним; якоїсь миті Віктор хмурнів од того, що йому ставало щораз огидно цілувати щойно вим’яте кимось Наталчине тіло, яке часом віддавало свіжими іще чужими чоловічими дотиками; він уже не раз уловлював цей чужорідний йому запах на Наталчиних грудях, від чого миттєво падала донизу уся його сутність;  все в житті має свій запах: квіти, дерева і трави; а запах кохання – особливий запах; найкраще пахне незаймана жінка, і тому, що вона незаймана взагалі, а тому, що вона не змішує запахи кохання; її запах неможливо забути, як запах перших весняних квітів, що розпустилися; і, навпаки,  жінка, яка постійно зраджує своєму коханню, пахне, як в'ялена квітка в букеті, вона має чужі,  чужорідні, невластиві їй запахи для сприймання; то жінки чують похітливих чоловіків на кілометр, а чоловіки лише в безпосередній близькості з жінкою; Віктору не підходила формула, що любов буває без правил або її немає взагалі; відчуття радості він черпав тільки від любові; його розлука з Наталкою не була позбавлена лише простого смутку, це була набагато більша утрата, ніж він міг уявити для себе; він любив її, пишався нею, він плекав в душі їх спільне щастя, і тепер не знаходив відповіді у неспокої, що вона належить іншим чоловікам , і він втрачає її; у його спогадах було ніби вулканічне виверження пам’яті, де скрізь і всюди перед ним була тільки вона – Наталка.

            Вітер розвіював листя, ніби танцював осіннє танго з пожовтілими березами; вереснева осінь світилася білими полинами і свіжо виораними полями, що лисніли, мов чорний шовк, який розстелили між стрункими рядами посадок; Віктор слухав осінню мелодію вітру, що завивала крізь прочинене вікно автомобіля, слухав гамір дівчат в салоні під "шансон" і згадував минулорічну осінь, коли вони з Наталкою зупинялись тут, посередині посадки, і в обіймах і поцілунках фотографувалися серед беріз; тепер він наперекір долі і наперекір собі вперше привіз сюди шумну компанію, щоб попрощатися з літом; він не хотів в самотності прощатися з цим березовим гаєм, де йому було знайоме кожне дерево, де розлого виднілося в обіймах двох стовбурів його з Наталкою „дерево кохання”; Віктор згадав, як минуло року хтось зробив навесні підпал сухої мички, і все вигоріло навкруги; але навіть тоді вони з Наталкою не зраджували цього райського куточка на землі і щоразу приїздили сюди удвох; вони пережили те чорне травневе згарище, на якому виросли потім суцільні анемони, а влітку посадка зарясніла  грибами, і вони ходили з фотоапаратом, знімаючи те відродження природи після згарища і раділи життю, народженню нового світу природи; цей райський незайманий куточок дарував їм радість спілкування і якесь незбагненне відкриття відчувати життя заново; тепер Віктор зраджував не лише собі, зраджував не лише своїй душі, він зрадив своїй коханій і своєму коханню, яких ніби уже й не було, а була тільки якась пустота, яка не мала ніяких ні фарб, ні відтінків, ні покликів; він згадав, як нещодавно  повернувся від Наталки в надії на зустріч, як потім годину простояв під темно-зеленими ялинами неподалік од її оселі, дивлячись в одну точку  вікна  її будинку;  тоді була свята неділя, душа Віктора світилась, як вишня, від бажання зустрічі з коханою; йому хотілось побути у цей день з нею, з Наталкою і її донькою Даринкою; хотілось проїхатись з вітерцем по місцях незабутніх зустрічей; в багажнику його автомобіля лежали замочені в шурпі шашлики, збоку духмяніло морозиво, виноград і солодощі для Даринки, а у внутрішній кишені був презент для Наталки; Віктор любив робити їй презенти; йому хотілось примирення з нею, без ніяких пояснень і умовностей; хотілося тільки тепла, звичайного людського тепла від спілкування з жінкою, яку він кохав; та вона була немилосердна до нього навіть у цей день; після короткої мелодії з Наталчиного мобільного телефону Віктор  раптом почув її якийсь хриплий, гортанний, якийсь ніби пропитий і прокурений голос: „ Я сама по собі, я не твоя, я нічия, дай мені спокій...”; від того голосу у Вікторовій голові  раптово усе потьмарилось, завертілося, як вихор, - ніби сталося  виверження вулкану; смертоносна лавина судом боляче здавила горло; потік крові розлився по обличчю; він якусь мить сидів в тупому оціпенінні, а потім щосили рвонув на повних газах  і тільки на поодиноких вибоїнах чув , як тривожно гамселить його серце, ніби це було не серце, а важкий козацький бубон з натягнутої овечої шкіри; а тепер у його салоні автомобіля гомоніли, сміючись, дівчата, а Віктор ніби не чув їх, тільки дивився вперед, на польову дорогу, яка до болю була знайома йому двома світлими коліями, ніби простеленими білими  рушниками до польової посадки.

            Очищення душі починається з очищення тіла; коли людина допускає біля себе велике неорганічне скупчення осіб з негативною енергетикою, в єстві яких запеклися  жадоба, заздрість і злість, вона сама через деякий час піддається їх впливу за законом сполучення енергії; поєднання двох тіл, які не досягають гармонії почуттів, а зближуються лише для забави, для втіхи – це все одно, що поєднання двох різних запахів з флаконів духів; не  „знюхані” закохані відчувають енергетичний голод та енергетичне відсторонення; Віктор не був усамітнений жіночою увагою, він щораз відчував пильні погляди жінок, які хотіли бути з ним, але він уже не хотів додаткового болю; він знав, що вони не дадуть йому  нічого взамін, а тільки  витягнуть з нього останню живину - все, що лишилось в нього від Наталки, а залишать лише один холод; кожен лицар в душі має свою Ізольду, і ніхто не здатен змінити той образ; тим образом для Віктора була Наталка, його Наталка; то було втілення його любові, а іншого він не хотів; коханці – це ніби особлива каста жерців, яка заповнює своє тіло почуттями і пристрастями; хто має ще таку сердечну прихильність, як вони – закохані? споживацький секс руйнує ауру любові, і тріскає, як горіх в пору проростання; від перепаду почуттів рветься порцеляна судин, коли вони сповнюються то холодною та раптово гарячою хвилею почуттів; крижані льодини душевних переживань та зривів розривають найміцніші стінки душевного організму; Віктор серцем відчував, що Наталка є його остання пісня кохання, остання сповідь  його почуттів до її величності Жінки, тому він не волів, щоб від неї віддавало втомою; коли він торкався Наталчиних губ, то нічого не хотів міняти у стосунках, окрім болючих помилок; коли почуття згасають, як попіл, у випадкових обіймах жіночої пристрасті, коли жіночу душу заповнює повінь, і вона розливається, як ріка, по якій шльопають босоніж випадкові займанці, то таку ріку не всім перейти убрід, бо там ще є  водорості та гірчак, зарості і плавні; треба змінити свідомість; а змінити свідомість – це змінити видимий образ свого мислення; змінити партнера  – це не змінити платівку свого життя, це змінити танго життя, яке здатне раптом перейти у поривчастий джаз; не завжди подібна музика дається тілу по силі, коли вона вибиває останній дух з пересохлих жіночих губ; Віктор бачив, як все частіше почали схилятися Наталчині плечі від перевтоми, як ніби хтось постійно накладає на них непосильну ношу; і ця ноша чомусь передавалася щораз йому - Віктору; і він ніс її ніби разом з Наталкою, де б і з ким вона не була; Віктор відчував, що  це була його доля, його Голгофа, яку не можна було обминути, а тільки пройти її гідно, як належить чоловікові, який зробив свій свідомий життєвий вибір.

            Чим більше в людини матеріальних благ, тим більше бажання у неї їх потратити; так і з плоттю: чим більше гормонів в крові, тим більше бажань і припливів до самореалізації і самовираження; те бажання не дає спокійно жити, а  нуртує душу і зве діяти; бажання стають цілями, а цілі – ознаками життя; «рух сексуальної енергії чоловіка прямо пропорційний руху його сперматозоїдів», - казали древні; Віктор при виді Наталки постійно відчував виразне буяння і пристрасть оволодіти нею; його течія в жилах ніколи  не міліла до цієї жінки; сексуальний потяг до Наталки пронизував Віктору душу, і кожне її наближення  ставало для нього випробуванням; Наталка все частіше височіла в коридорах, мов готичний штиль, а часом стояла напроти дверей в приймальну, як убрана  новорічна ялинка – аби тільки її побачили;  хронічні серцеїди і серцелюби звивався коло неї, як вужі коло теплої водойми у літню спеку; Наталка тепер менше одягала джинси в обтяжку, тому що вони дедалі більше видавати її бокові клуби, ознаки яких засвідчували подолання нею тридцятилітнього рубежу життя; але не тільки це було причиною її одежного перевтілення: Наталка була лінивою до щоденних переодягань, а обідня перерва, як правило, була надміру коротким "вікном", щоб тратити її на переодягання; Віктор згадував, як, бувало, Наталка навіть не роздягалася, коли вони лишалися удвох для інтиму в обідню перерву; він обнімав її в любий час і в любій одежі, аби лиш вона була поряд; і завжди Наталка впадала в драйв, відкидаючи голову у душевному стогоні, аж поки її русяве волосся не залишалося тихо лежати на Вікторових грудях; тоді Наталка судорожно застигала у Вікторових губах; у такому заціпенінні вона довго сиділа в обнімку з Віктором,  а потім, оговтавшись і стрепенувшись, якось манірно розтирала у тонких пальцях намистинки недавнього екстазу, і, граючи посмішкою, винувато дивилась на Віктора; вона ніколи не соромилась його, і завжди відкрито демонструвала йому своє лібідо і красиві оголені стрункі ноги; часом на природі  вона з’являлась перед Віктором  у наготі, як ніби щойно вийшла із-за пагорбів вечірнього обрію; такою відкритістю Наталка брала Віктора за живе, і він щоразу шаленів, рішуче притягуючи і притягуючи її до себе без відпочинку, не відчуваючи від того ніякої втоми; коли  узвар кохання досягав апогею, Наталка мерехтіла перед Віктором своїми зеленими очима, як анахронічна зоря, б’ючись  у Вікторових обіймах, ніби птаха, що  хоче злетіти у небо; їй не доставало повітря, і вона хапала його, як риба, закидаючи голову до неба; її природно-чисте, блискуче русяве волосся розсипалося по Вікторових плечах і торкалося найпотаємніших струн його душі; Віктор настільки любив в такі хвилини Наталчине тіла, що ладен був йти за нього в огонь і воду, сповнюючи усі її  бажання; Наталка ж щораз вигулькувала із любовного флірту, мов самка дельфіна, що любить вільне плавання, і тоді Віктор не відчував еліксиру щастя від Наталчиної яскравості, хоч щоразу повертався до її інтимного лона; в цьому було якесь ніби святотатство жінки, яку він кохав, щире і лаконічне бажання чоловіка бути коло коханої, яка стала його сутністю; він щораз ніби губився в загадковості Наталки , яка з’являлася то тут, то там по темних і вузьких коридорах осені, і не міг означити місце, де йому бути з Наталкою, коли  доторкатися до неї і спити свіжий вранішній нектар з її губ, які звали і кликали його віддатися їм дощенту.

            Перестають посміхатися ті, що страждають; Віктор перестав радіти життю з того часу, коли стався розрив відносин з Наталкою; припливи щастя відійшли од його берега любові; відчуття втрати позбавило його радості, а щоденна думка про те, що поряд, за кілька метрів від нього, є його Наталка, яка зреклася його, не давала йому спокою;  він не міг домогтися її, і це дошкуляло не тільки його самолюбство, проте й завдавало непомірного щоденного болю; Вікторі не хотів осмислювати міри своєї вини за  стерті відносини з Наталкою, як і не міг подолати у собі відрази за її зраду у хвилини їх спільного щастя; Наталка тепер видавалась йому уже не кокетливою веселкою, а вихором в юпці, і Віктор не міг пробачити їй розтоптані і поганьблені його почуття; він нестерпно і люто приймав будь-яку спокусу, яка приходила йому зі сторони, бо щораз відчував в ній таку ж згубу, хибу і вигін, який ганьбив його душу дотепер од Наталки; здавалося, Віктор в усьому вбачав зраду; часом йому настільки хотілося вдихнути свіже повітря, що він задихався;  всюди йому вдавався запах Наталчиного тіла з ароматом бузку, і він втрачав від того голову і розум та летів з розхристаною душею на будь-яку зустріч, аби побачити її і позбутись того болючого відчуття, що порушувало його душевний спокій; десь в підсвідомості він розумів, що з часом цей невгамовний чоловічий терпець урветься, притупляться почуття і минуть ці несамовиті перегони, що світло в душів все одно переможе темряву, бо навіть в темряві сумлінь любов залишиться тим промінцем, до якого треба йти; але то були лише приступи Вікторової слабості, а не сили, притупи розпуки, а не щастя, яке щодень все більше покидало його; його душевна молитва Наталці давала йому умиротворення, але не полегшення; його почуття гойдалися, як гардини, які колихнув порив вітру через прочинене вікно; Віктор став, як сивий перламутр, і пастельно-холодним, як сніг; люди втомлювали його своєю нерішучістю і нещирістю навколо, своєю розв’язністю домінувала у їх посмішках, яка була суміжна з природною вакханалією, з пориваннями влізти в чужу душу, намаганням створити там дисгармонію,  содом і гоморру разом узяті, аби лише вижити самому на попелищі чужої гордості.

 Холод, який сковує людину, спочатку зосереджує і сконцентровує її, а потім розслабляє настільки, що людина втрачає контроль над собою; щось подібне Віктор відчув вперше, коли прихований Наталчин обман став явним, як осіння паморозь; Віктор бродив опівночі алеями парку і не відчував холодного осіннього туману, що залізав йому під сорочку; тіло не відчувало ніяких дотиків, а серце не сприймало навколишньої дійсності; мозок різали запитання: чому це сталось і сталось саме з ним – закоханим і коханим чоловіком? життя немов призупинилось і заціпеніло; це вже потім наступила затяжна лихоманка, а душа почорніла, як базальт; усе боліло і ломило, легеням бракувало кисню для дихання, стогін серця не давав заснути; депресія гойдала стелю і небо, а погляд ставав білим, мов закиданий снігом яр; це був великий вир і великий вирок почуттів, де ніщо в душі не залишилось: ні дивовижних звуків, ні музики, ні кольорів, де свідомість капала, як крапельниця у вену після зараження жовтухою, а байдужість знищувала в душі особистість і чатувала щораз на Віктора, як сова чатує в ніч на покійника на голому нічному дереві; Віктор відчув любов на межі фізичного болю; Наталчин удар у спину  спочатку спаралізував його, потім посилив його надмірну чутливість та гарячковість у вчинках і з часом долучився до якогось небаченого досі  душевного спротиву, внутрішньої боротьби за свою любов аж до фізичного знищення; десь глибоко в серці лишалися осколки  життєвої комфортабельності; але уже не було калейдоскопа Наталчиної  незайманості, було лише  дике бажання подивитися в Наталчині очі, аби  отримати відповідь на запитання: за що? це був ніби знеможений голос минувшини, який мигав життєвими ситуаціями, як сигнальними вогнями, до найменших подробиць, як зодіакальна маячня, як гола пристань холодного пляжу; водевіль почуттів звивався, мов розрубаний лопатою черв’як, надувався, як мильна бульбашка, аби піднятися в повітря і летіти, щоб лопнути десь у безвісті; весь світ, здається, посірів в очах, і став становити для Віктора смертельну небезпеку; це вже був не пошук істини і правил життя, а добровільна втеча від реальності, коли тебе обставляють червоними прапорцями, як на затятій охоті під дулами п’ятизарядних карабінів; консервована брехня гірше оголеної правди; вона доставляє смуток і розпуку, які не змиваються із серця роками; спочатку у Віктора зріло намагання покінчити з усім, діяти рішуче і швидко аж до самознищення; але то була б його слабкість; по суті він зрікся би своєї любові, що назавжди похоронила б його бажання досягти істини любові; врешті, це не було б покаяння за усі душевні гріхи, що гризли його душу; закохані завжди ідуть на ланцюгу своїх емоцій, які особливі в надмірних почуттях; та Віктор нічого не міг вдіяти з собою, щоб сховатись від Наталчиних очей, які  то сміялися, то глузували над ним, то відвертались від нього, і це додавало втрати його усім надіям на майбутнє.

          Де висока ціна, там низька плата; Віктор знав ціну Наталці, цій невгамовній жінці із зелено-карими очима, яка вміла любити, та не платила тепер йому любов’ю за любов; Віктору була надто дорогою плата за ненадійність коханої людини; скоріше, це була надто велика відплата йому за власну безпечність і самовпевненість, яку він допустив у відносинах з жінкою, яку кохав; був час, коли Наталка захищала  його почуття надійністю, ловила кожне його слово в телефоні,  достукувалася до його серця і до його голосу душі; а Віктор тим часом мовчав, як ніби Наталки не існувало, як ніби йому було байдуже її дзвінки; і вона не змогла пробачити йому тієї холодності, не змогла пробачити поневірянь над нею; вона перевіряла Віктора на міцність і в якусь мить відчула, що вся міцність їхніх відносин з Віктором у ній самій; спочатку це дуже засмучувало її, потім наступила гіркота, отруєна ревнощами, потім був суд власних сумлінь і обманний флірт за Вікторів обман; а згодом наступила шалена навігація її самотності, і з’явився у якусь мить паралельний світ її свіжих  відчуттів, від чого Наталці ставало хороше, заносило зі сторони в сторону; приходив новий поклик до щастя, і Віктору уже неможливо було його зупинити; Наталка ніби на ходу вистрибнути з його потягу, і він втратив усе, що мав;  це був вирок для нього; Віктор спочатку шаленів від того, як загнузданий кінь, та навіть самий норовистий арабський скакун любить грудочку цукру, коли йому його подають на такій ніжній долоньці, яку мала Наталка; вона щораз поверталась до нього, і тоді утрачене щастя ставало знову привабливим для нього; душа, яка була пустелею, знаходила на якусь мить оазу в Наталчиних очах; коханням отруюються тоді, коли не відчувають його солодощів; коли у великий келих почуттів нема що налляти, а з  малого келиха нема що випити, життя стає яскраво-вираженим та німотним, мов часові круги на зрізаному дереві; взагалі, сутність людських помилок має багато порожнеч, порожніх клітин в людському тілі, і коли їх заповнити нічим, то доводиться вкриватися чужим холодним поцілунком, аби не спопеліти на попіл, аби не оскаженіти від скажених кругів кохання, які забирають почуття вільності і почуття свободи; Наталка відчувала, що після Віктора вона ніби стала новим, модифікованим організмом, який хоч і не давав більше потомства, та обпікав  душу, мов окропом; часом Наталка плакала нишком гіркими сльозами розпуки  за свою неузгодженість з Віктором, проте не знаходила в душі ні суду, ні каяття за скоєне, а тільки якийсь тупий і ниючий біль усередині; вона зловила себе на думці, що все більше і яскравіше відчувала Вікторову близькість, що далі віддалялась від нього; вона уже не сприймала свого добровільного рабства в його обіймах, якого зазнала раніше, хоч насправді тепер залишалась рабинею інших чоловіків та інших стосунків, які певною мірою заповнювали її реальний світ; Віктор потерпав від того, у душі він став, мов зріджений газ у балоні, та це не допомагало йому врівноважити себе, а навпаки, виснажувало його при кожній зустрічі з Наталкою; з ризиком для себе і перевагою для Наталки Віктор вимірював не раз відстань від Наталчиного кабінету до інших кабінетів, де лунав Наталчин заразний сміх; він розумів, що йому не буде  пощади від того, не буде шансів бути прощеним, що ніхто йому не допоможе залагодити непорозуміння з коханою людиною, якщо цього не зробить він сам, що ніякі коливання атмосферного тиску не змінять його почуття до коханої людини, до його Наталки, яка переживала таку ж утрату у серці, як і Віктор, та тільки сповнювала ту утрату на стороні іншими відносинами та іншими дотиками, які уже не належали Віктору.

           З усіма великими чоловіками в житті поряд знаходяться не менш великі їх супутниці; і це скоріше правило, ніж виключення; золота осінь не тим золота, що вона приносить золото зовнішніх барв, а тим, що вона висвітлює золото чи срібло людської душі; це світло граничить хіба-що зі світлом олтаря, з посмішкою Джоконди, з кольором неба і весняними проталинами землі; таке світло неможливо ні виміряти, ні осягти, як Всесвіт, як зоряний шлях; воно вічне, бо є потягом душі до живої сутності; таке світло Віктор знаходив в очах Наталки в пору, коли вона світилася од щастя і знаходила прилисток біля його сильних, мускулистих  рук і надійних плечей, од яких у пломінкій гарячковості бухкало її серце; коли метелики Наталчиних губ розправляли крила і летіли на полум’я Вікторових губ, здавалося, все навкруг замовкало; Віктор пам’ятав перший кип’яток своєї нестриманості до Наталчиних дотиків, пам’ятав те гарячкове, емоційне зосередження на її необережності, пам’ятав відключення їх від зовнішнього світу, і йому ставало не по собі од нової ймовірності у відносинах з Наталкою; щастя стало раптом ніби миготливою аритмією, яка погіршувала приплив крові до серця, зникала больова чутливість, холод проникав в усі ділянки тіла, і кошмарний смуток зачиняв усі вікна перед оточуючими людьми, які здавалися ворогами; романтичні чоловіки здатні на самопожертву, а практичні , як правило, шукають жертву для своїх задоволень; але диво з див: саме практичних чоловіків і люблять більше жінки , які  непохитні в своїх рішеннях, як і непохитні в своїх діях; больовий синдром відсторонення і втрати не давав змоги Віктору одкрити дорогу своїм новим почуттям, вони  спалахували, мов піротехнічні вогні, копіювали пройдене життя, та не змогли не завдати тотального погрому минулому; Віктор не зоглядівся, як поряд з Наталкою визріла нова генерація  чоловіків, щомиті здатних на виверження вулканічної лави почуттів до неї; Наталка стала  для нього кульмінацією відношення до жінки, як до краси цього світу, до  любові, як вершини людського блаженства, яка здатна зігріти душу і серце та змушує відчути чутливі гами усіх кольорів і звуків, дотиків і незбагненої сублімації людської гармонії; ніякий медовий тайський масаж не зможе ніколи замінити природного прагнення жінки займатися собою з чоловіком, який милий її серцю, який відкриває їй доступ до нового світу почуттів, щоб вона могла осягнути усю його велич і струм; такого чоловіка жінка ладна тримати коло себе, як річ у собі, якій потрібен  щоденний любовний подих для  дихання на повні груди, для польоту енергії, співу тіла і безбережності  думки; ніяка філіппінська акупунктура  не замінить чоловікові дотику коханої жінки, яка, мов ранкова роса, освіжає і захищає його од палючих поглядів інших жінок, які здатні на усяке приборкання чоловіка заради особистої приналежності, який  не має виміру, коли бажає того жінка.

            Любов не виліковується; вона виліковується лише іншою, сильнішою любов’ю, та відлуння попереднього почуття максимально концентрується на деталях другої і наступної поглинаючої у безвість любові;  якщо ж раптом її не стає, в душі пече, як ніби хто залляв туди концентрований розчин морської солі; ранок не може подолати застуду, а очі непроглядний туман; і так триватиме доти, доки спалах нової зірки не засліпить усю чорноту і темінь, і наступить нове просвітлення, ніби друге народження, яке заставить жити тебе уже за іншими правилами життя; у Віктора піднімалась температура, його обдавало то жаром, то морозом після того, як  життєві негаразди, розчарування і збайдужіння накликали тривогу в його серці; випадкові зустрічі не проганяли нудьгу, замкнутість і недовіра ґвалтували думки, заважали реальності і викликали страшне протистояння; Віктор уже не міг бути незалежним; відданість принципам, тяжіння до світлого і чистого не могли поруйнувати його ясне і одночасно глухе устремління перейматися своєю любов’ю; він понад усе намагався врятувати свою і Наталчину душі від малодушності та  ув’язнення, які готували вирок їхньому майбутньому; анатомія тіла відвертала анахронічну окупацію дійсності, при якій Віктор ставав безмовним свідком оголеної і понівеченої Наталчиної краси; немов не було кращого життя і кращого устремління, ніж  одноразове смакування чоловічої прихильності  на двадцяти квадратних метрах  холодного кабінету; чи був то  інтер’єр любові, який давав душевний затишок, умиротворення і благоговіння в майбутньому? звичайно, ні; він був, скоріше, експериментальним майданчиком безбережної свободи, екстремальною інженерією проміжних людських стосунків, які просувалися вперед, мов по канатній гірській дорозі, де завжди була загроза  відчути під собою провалля, навіть тоді , коли поряд була надійна страховка, дружнє і надійне плече.

             Секс важко компенсувати якимось сильнішим інстинктом у житті – хіба що їжею; якщо немає дотиків, а на те є потреба у душі і тіла, то ніщо не може втримати людського бажання бути коло коханої людини; це природний унікум людської залежності, в основі якої лежить ефект полярності та парності; інтерес до інтимних стосунків не втрачається ніколи, якщо навіть людина фізіологічно неспроможна самовиразитись в повноцінному сексі; розпад шлюбів – це ознака сексуальної кон’юнктурності; спальний інтерес людина проносить через усе своє життя, що є характерним проявом людської залежності; та секс не завжди є виявом кохання; Віктор відчував всю Наталчину безапеляційність в сексуальній затребуваності; видно було, що почуття її згасали, а жіночість марніла; Наталка домагалась од партнерів досягнення своїх цілей, отримуючи не стільки фізіологічне задоволення, як матеріальну вигоду; вона відчувала, що в останній час не знаходила чогось цікавого для себе в чоловіках; це нівелювало її самооцінку; вона стала майже однотипною в сприйнятті чоловічих залицянь; їх поважне і уважне ставлення  до неї часто не розчулювало її, і вона відчувала в тому якусь фотографічну усталену фальш, відчувала відсутність концентрації, тоді як круг її друзів-чоловіків розширювався, і вони недвозначно давали їй зрозуміти, що хочуть від неї; Наталка стала губитися од якоїсь внутрішньої застуди, хронічної кульгавості у своїх почуттях; короткочасний відпочинок розчинявся в домашній суєті, побутових проблемах; думки, мов якась пекельна суміш, фонтаном розсікали мозок: а що очікує її далі? її колишня нестримна любов до Віктора, мов запашний дурман з білосніжними ароматними квітами, затягувала в якесь чорне провалля, а серце замість гарячого потоку крові дедалі більше заповнювали якісь печерні холодні кристали, що створювали незрозумілі болі за грудиною вдень і вночі; Наталка стала втрачати внутрішню форму, і це позначалося на її зовнішній організації; часом їй здавалося, що вона стає ніби плакучою вербою, а її частини тіла слугують  для прикрас чоловікам, мов іграшки для ялинки на Новий рік; вона стала бути самою в собі, мов закупорена капсула з ядерним паливом, якій суджено або зірватись і понівечити тих, хто її образив, або самій згоріти з усіма, порушуючи гармонію Всесвіту; якийсь шашіль їв постійно її від того, що вона не по-людськи повелась з Віктором; нагадування про Віктора постійно надавало неприємного відчуття унизу живота, під ребром; вона ніби не могла уже себе захистити нічим іншим, як дистанціюватися од Віктора, якому боляче було дивитись на її трансформацію; зоряні проспекти щастя танули, мов сніги, і вона часто залишалась наодинці з собою; та пекельна одинокість була кращою, ніж її роздвоєність; Наталка держала в руках чоловіків, мов оберемок використаних квітів, та це не втішало її, бо рано чи пізно судилося викинути ті квіти на смітник; така перспектива  тривожила і лякала її; Віктор, єдиний Віктор, любив її по-справжньому, і вона це знала; знала до відчаю, до морозу в душі; та вона не могла передбачити в перспективі тих подій, які ще чекали на неї попереду.

            Цілий тиждень Віктор не зустрічався з Наталкою; він не хотів ні бачитись, ні говорити з нею, хоч це і було самообманом;  в п’ятницю, в кінці робочого дня, він зустрівся з нею у вхідних дверях в "білий дім"; вона була одягнута  в червоне демісезонне пальто, яке чомусь Віктору асоціювалося з червоним комуністичним прапором; такого віку комсомолки колись слугували для партійних вождів; Наталка, проходячи повз Віктора, якось ніби ніяково кинула на  ходу Віктору привітання, не дивлячись йому в очі, і  гарячково попрямувала до автомобіля, що стояв неподалік; це було нове авто нового молодого районного начальника; мелодія двох сердець набувала виразу бермудського трикутника, в якому Наталка входила у щоденне сексуальне життя, як у непроглядний морський туман; пекельна матриця зганьбленої любові перевантажувала чорною кров’ю  серце Віктора, який хотів любити, та не знаходив уже своєї любові в Наталці; час ніби зримо інфікував між ними вірус ганебної хвороби, яка поглинала кожну клітиночку їх взаємовідносин; спротив і розпач, уразливість і утома, смуток і біль – усе змінювали обставини не на користь їхнього колишнього кохання; Віктор, як міг, намагався змінити їх сам – так підказувало йому його серце; він послідовно і настирливо намагався досягти душевної організації, та життя, як гірська лавина поглинала усе квітуче зело його любові; у виклику долі Віктор хотів знайти те добре у відносинах з Наталкою, що могло змінити хоч краплю життя на краще; плодом Вікторової любові користувалися тепер інші чоловіки, часто невігласи та інтригани злої долі; в такі хвилини йому хотілося користуватися своєю ненавистю в серці, та любов не дозволяла йому застосувати ту ненависть; лише в любові Віктор бачив повноту свого життя; він хотів, щоб саме любов, а не образа, не гнів і не ненависть стали його життєвою перемогою; тільки любов до Наталки могла бути тим фундаментом, на якому Віктор міг побудувати своє майбутнє, і тому він терпляче зносив усі болі і образи, страждання і гіркоти від Наталчиного відступництва, од її відкритої демонстрації її зверхності над ним; крик його душі не приносив йому полегшення, і Віктор шукав винагороду у всепрощенні, яке давала йому віра, надія в Наталку і її любов.

             Коли вітер порушує тишу, це дає відпочинок для серця, що шумить в унісон вітру; Віктор часто просинався вночі, і коли увесь світ спав, він відчував дивне чистилище ночі; шум вітру за вікном навіював дивне відчуття руху життя, хотілося проникати крізь темряву, розвіювати душевний егоїзм і незагоєні рани і тривоги життя; хотілося гастрономічних солодощів життя, неповторних циклічних повторень щастя; місяць посилав сигнал для гормонального тла, частішали пульс і дихання, внутрішній годинник часу  розподіляв потік життя з арифметичною точністю і прогресією до ерогенних зон відчуття, які приносили розпал емоцій; хотілося імпульсивних вчинків та витрат шолудивої енергії; зірки гналися в вікна, метелики світла літали по стіні, сідали Віктору на плечі і груди, та він не міг їх упіймати в пальці; перемога обходиться дорого, та поразка обходиться ще дорожче; найімовірніше, тяма приходить тоді, коли швидкість падіння переходить у швидкість спасіння, коли бракує кисню і є нестача часу, коли хвилини скорочуються, як скорочуються м’язи на ешафоті, коли молекули тіла червоніють, мов стиглий гранат, і думка вибивається уверх, мов стрілка часнику або зелена маківка – аби жити; в душі спікається квадрат, а потім коло, і ти знаєш, що тобі треба надзвичайна концентрація у новому вимірі, який вимірюється секундами твого життя; хто тобі підспівує, чи чортеня на вухо чи ангел в Євстахієву трубу - від того ти або гинеш, або виживаєш; коли весняне селище розлягалося перед Віктором, немов молода наречена на т у білій фаті, то уже не можна було обминути того видовища ні своїм зором, ні своїм нюхом, ні дотиком, бо там було і є тепер твоє життя, бо там твоя кохана жінка, яка, може, вже ніколи не буде твоєю, але вона уже давно генетично твоя, бо хтось знайшов її там, де ти загубив; пристрасть ще не раз покриється інеєм, перш ніж ти відчуєш нові барви Всесвіту; Віктору часом до нестями хотілося обняти Наталку мовчки і без слів, коли усе здавалося зрозумілим і відкритим, як двері у церкву, коли людина хоче туди зайти; він знав, як засинає Наталка в його обіймах, і це розмивало фарби втраченої дійсності; він уявив, як тепер вона лежить, обнявши доньку, і їй здається, що її обнімає він, Віктор; це були ніби втрачені ілюзії на Наталчине повернення, проте вони були ще живі, бо жевріли від тих згустків тепла у Вікторовому серці, які називалися любов’ю. 

             Людський мозок має зримий біологічний годинник; певні процеси протікають в ньому через певні проміжки часу з циклічною повторюваністю, і людина ловить себе на думці, що вона уже десь ніби була у визначеному місці, що ніби повторюється з магнетичною циклічністю; такі події раптом стають перед тобою у повен зріст; якась внутрішня організація  доставляє клітинам твого тіла внутрішнє пильнування, яке засліплює тебе своєю запрограмованістю і циклічним хронометром; Віктору, коли вперше він побачив Наталку, здалось, що він уже бачив десь це «чапленя» ( так він  назвав подумки вперше Наталку) з русявим волоссям, яке стояло перед ним в усій своїй красі - ніби для молитви перед причастям; вона так посміхалося, як посміхаються щасливі діти, як сонце посміхається навесні до перших квітів; вона пройняла Віктора своєю первозданністю і стала існувати для нього, як годинник для часу, що не стає; такий час стає вічною субстанцією навіть тоді, коли він стоїть; та прикро, що такий час ніколи не повертається назад; Віктор  жалкував, що його гордість перегорнула сторінки часу з Наталкою, а нетерпимість і нестриманість розбили серце; Наталчина мовчки ніби паразитувала на його душевній організації; він задихався від холоду та чужих манер, що  йшли від неї; раніше Наталка пахла йому лісовими квітами, вона була  його лісовою Мавкою, а тепер чужі запахи вітром вдиралися в його душу і дійсність тьмяніла в його очах; чужий аромат чоловічих парфумів змінював його відчуття до болючої чутливості; він мучився, мов тропічне дерево на підвіконнику, якому бракувало простору, світла, тепла, і вологості, і навіть вранішнього простору кімнати; він хотів вартісного дня, як сходу і заходу сонця, та тільки не міг уже осягнути, де починається посміх на Наталчиному обличчі, а де закінчується, і чи є десь стабільний порятунок для серця; йому хотілося починати ранок з Наталчиних губ і очей, а світло уже заломлювалося там, де починалося, і світилося там, де не було Віктора; воно  тільки брало його в обійми увечері, щоб зігріти хоч трішки його холодне  тіло, яке не поглинуло всепоглинаюче життя.

            Віктор боровся з депресією, і щоб подолати зневіру у серці, тягнувся до краси з особливою генетичною теплотою; він відчув весною якесь особливе ставлення до себе живої природи: собаки, кішки, птахи ходили і літали за ним зграями, де б він не перебував і що б не робив; якось, ідучи на роботу, він зустрівся з дивним явищем: жовтогарячі метелики мов застелили в феєрії йому небо і землю, сідаючи до рук і плечей, та створюючи неймовірний феєрверк  колоритного животворного танцю; те ж саме повторилось іншого дня, коли Віктор був уже за кермом автомобіля, виїхавши з гаража: сотня горлиць, диких голубів раптово закружляли перед його автомобілем в неймовірному леті; птахи торкалися крильми скла авто і немов вальсували в небі; і один, і другий випадок зустрічі з такою феєріє природи потряс Віктора; природа ніби рятувала Вікторову  душу і витягувала її з болота відчаю; в якусь мить Віктор зрозумів, що йому слід усе ж пробачити і відпустити Наталку;  в душі зменшувалась напруга, теплі почуття  заполонили його відчуття; марафонська дистанція, яка була до Наталки, зменшувалась; Наталчині очі і їх тепло ніби виринали перед ним з кожним весняним днем; Віктор став настирливо шукати нову площину для зцілення хворого серця; раніше він був здатний вимолювати зцілення своїх почуттів у Наталки на колінах, терплячи її забаганки, лиш би не руйнувалось його щастя і його любов; і завжди було якесь занепокоєння і тривога за Наталку; тепер з кожним днем збільшувалась рівновага, з’являвся погляд зі сторони і навіть якась прихована романтичність, яка приносила йому щастя од гранульованого нещастя; часом в розпал емоцій та імпульсивних душевних стихій Віктор безцеремонно вривався до Наталки в кабінет, торкався її рук і цілував її волосся, а вона здивовано дивилась на нього, як на пришельця, що не зважає на усталені правила і земні канони звичайної людської поведінки; воістину чудеса творить любов! в такі хвилини Наталка відчувала, що вона йде в житті ніби проти годинникової стрілки, не знаючи, що її очікує завтра, якою буде наступна мить її життя; дивно, але це не опускало її вниз, а навпаки, піднімало її в очах Віктора; тоді запах Вікторових парфумів залишався на її бюстгальтері і блузці, а Вікторів останній поцілунок лоскотав її уяву  до шаленства; лише достеменно відчуваючи це, Наталка могла по-справжньому відчути милий їй сон в обіймах милої і чутливої доньки Даринки.

              Вранці Наталка відчувала утому: якийсь внутрішній голос кликав її до Віктора; зазвичай вона приїздила на роботу раніше за всіх, приймаючи вигідну пропозицію для себе від заповзятливого чергового залицяльника, яким кинув на неї оком; приймаючи його вранці, Наталка не тільки знімала душевні навантаження на цілий день і гарно налаштовувалась на роботу, проте і мала чудовий матеріальний зиск за рахунок принесених їй подарунків і сумки до стола; проте цього разу все було по-іншому: вона відчула , що її постійні точки опори захитались; навіть неговіркий  і врівноважений молодий її коханець, якого вона намагалась приборкати з третьої спроби, відкрито фальшував з нею, і вона не відчувала щирої його прихильності; це лоскотало її самолюбство; Наталка відчула якусь незрозумілу важкість у своєму тілі; їй бракувало того емоційного піднесення, яке постійно було в неї раніше з Віктором; вона намагалася відкинути від себе усякі похмурі думки та негативні емоції, та це був час, до якого треба було прислухатись, як до свого серця; треба було зупинитись і поміняти чи оновити свої плани на майбутнє; Наталка стала свідомо уникати будь-яких напружень в стосунках  на роботі і вдома, а свої наміри завжди тримала при собі і не ділилась з ними ні з ким, навіть з ближніми людьми; вперше  десь глибоко в душі вона відчувала розчарування від особистого життя; пропозиції не покривали її вибору, а вибір не приносив того задоволення, якого вона очікувала; вона відчула, що її губи перестали бути тими лаковими кусочками, до яких тягнулися в любу засуху чоловіки; а саме болюче було те, що вона перестала бути світлим янголом для Віктора, який уже не хотів дивитися   на неї, як на божество, а дедалі більше сумним до відчаю поглядом ковзав по її  плечах; тріумф її зради став її поразкою; в зраді нема умовностей, які тотожні велінню жіночого серця; овації приходять і проходять, залишається тиша; лиш вона ставить останню крапку в публічності, якою б сприятливою вона не була для щоденної уваги, для щоденного сексу і сенсу життя.

              Любов збагачує настільки, наскільки й забирає; кожна непослідовність людських вчинків посилює гарячковість і невпевненість; Наталка заспокоювала себе тим, що не була ні перед ким у боргу, проте забираючи від прирученого Віктора усе  найкраще, що він мав, вона не давала нічого йому взамін; а природа ніколи не допускає вакууму там, де він не може бути; коли було добре іншим, погано було для Віктора; він уже не хотів бути регулювальником  на Наталчиних перехрестях; він сам йшов на червоне світло, не відаючи  того, що його жде попереду; в хвилини найбільшого відчаю Віктор якось напився до безтями у підвальному кафе, тому самому, де , як правило, проводила час Наталка з своїми новими друзями;  Віктор пив горілку, як воду, ковтаючи з нею усі образи і болі, які завдала йому Наталка; розслаблений, він танцював до нестями з усякими жінками, потискав їх руки і бачив тільки різні жіночі очі, масу широко відкритих очей, які кружляли навколо нього і з ним у шаленому танці; він був ніби волхв навколо жертовного вогню, язики якого заставляли душу горіти і очищати тіло; воскресіння мусило наступити,очевидно, тут, в цьому шаленому танці; та Віктор увесь час спостерігав за Наталкою; краєм ока він побачив, як Наталка впивалася  захмелілими губами у дебелого захмелілого красеня після пляжного; Наталка шукала стержень життя, який повинен був стати для неї опорою, тіло  її співало, а душа хотіла літати; конфлікт її життя вичерпувався тут і цієї ночі; вона не любила чоловіків, як приручених цуценят, це забирало в неї натхнення та пригнічувало ініціативу; вона уміло вибудовувала нову доктрину взаємовідносин з чоловіками; навіть після самого шаленого сексу вона поводилась так, ніби у неї нічого не було; та видимість не зраджувала Віктора, бо жінки, як і чоловіки, завжди  повертаються туди, де їм було добре, де вони відчули ласку і тепло; бо така є людська природа любити, перемагати і поступатись, бо ніхто в світі не є таким довершеним, як людина, яка хоче прихилитися до іншої людини своїм серцем у пору кохання.

             Осінь йшла до завершення; лід сковував калюжі і сковував Вікторове серце; рапсодія осіннього вітру не приносила йому полегшення, а , навпаки, монотонно гуділа в серці, навіюючи смуток; під впливом зовнішніх людських подразників, Віктор став втрачати больову чутливість; режим внутрішнього пильнування переходив в режим байдужості і пристосування; в душі прокидався незрозумілий егоїзм відмежування від Наталки; він вже не шукав, як раніше, благоговійного заступництва  своєму серцю у фізичному навантаженні, а, навпаки, завантажував його аж до болю, лиш би не бачити Наталчиних очей і не чути її голосу, щоб не страждати; проте Наталка, ніби відчуваючи Вікторів настрій, навпаки, щораз нагадувала про себе і подзвонювала йому; він часом дивувався, що навіть не впізнавав її голосу, таким зміненим він йому здавався; було видно, що Наталка просилась на зустріч; вона не казала про це Віктору прямо, проте знаходила всякий привід для цього; і сьогодні вона зайшла, як завжди, після звичного стуку в двері; Віктор міг би розрізнити цей стук із тисячі інших подібних; її хода була впевнена, та очі видавали той жаль, який був зрозумілий тільки їм обом – Віктору та Наталці, як близьким людям; Наталка не ховала погляд, як це робила  при останній їхній зустрічі; в її погляді не було ні лукавості, ні кокетства, ні жіночого флірту; це була зосереджена, хоч впевнена у собі, жінка, злегка знівельована часом і обставинами; вона щось говорила Віктору, щось жестикулювала перед його очима, а він подумки був з нею там, де вперше вони зустрілись і зімкнули руки; напроти стояли дві людини, які пили нещодавно все з однієї чаші, а тепер не знали, як їм бути, як повестися, щоб не образити один одного; Віктор в якусь мить стрепенувся і здивувався потім, що навіть не зробив ніякої  спроби обняти і поцілувати цю жінку, яку обнімав і цілував тисячі разів; ні бодай жестом, ні бодай галантною манерою він не торкнувся її, хоч було видно, що вона чекає цього; якийсь внутрішній голос протестував і обмежував Віктора у діях; проте і Наталка, і Віктор відчули під час зустрічі, що вони хочуть зустрічатися, що вони думають один про одного; їм обом бракувало того внутрішнього тепла, надійності і опори, що були у них раніше, проте вони хотіли його; вони знали, як це зробити, як подолати ту смугу відчуженості, що була між ними, ніби прикордонна смуга, по обидва кордони життя.

              Кажуть, що долі поєднуються на небесах; людська харизма прихильності має грандіозний успіх у простоті відносин, коли між людьми не створюються штучні перепони, коли вони не потерпають від перетворень і перевтілень, коли душу займає доброзичливість і радість; це і є тим суворим відбором зовнішніх манер, фантазій і тим внутрішнім повелінням, що називається любов’ю; коли ж печаль лягає на крила бажань, а твоя жінка десь лежить, як розламана під закуску для коньяку шоколадка, і в душі твоїй непроглядна темнота, то ти не знаєш, чи є десь сила іншої краси, яка б компенсувала твою утрату; твоя пам’ять  стає, як дублена шкіра, а кожен ранок, мов сірий грифель, малює твої сірі кроки; Віктор не міг компенсувати Наталчину втрату сексом на стороні; це виглядало для нього скривленим поняттям, якоюсь внутрішньою безсоромністю і утратою моралі; для нього було блюзнірством щиро кохати жінку, коли вона водить на стороні щовечора сороміцькі чоловічі хороводи і без ніяких контрацепцій проектує виноград чоловічих ерекцій на своєму животі; він ніколи не дивився на Наталку, як на арку з розставленими ногами, під якою можна пройтись, байдуже споглядаючи на те, чи вона твердо і впевнено стоїть чи ні; очевидно, частинки чоловічого мозку вилітають з кожним скупленням з жінкою, бо Наталчина душа не була така потріпана, як Вікторова; вона часом кружляла по коридорах, як лошиця по іподрому, а Віктор ходив навколо неї, як перезрілий тренер, який тільки привертає на певний час увагу підопічної до себе; остання зустріч з Наталкою перевернула його чутливість, і він плутався сам в собі, ніби позичений; його переповнювали безмежні хвилювання і терпкі сердечні сумління; він відчував, що не буде йому найближчим часом  в потягу до щастя ні купе, ні плацкарту, ні навіть місця в загальному вагоні; а коли Наталка якось обмовилась Віктору, що у неї вже нема ні душі, ні серця, він відчув, що задихається, що йому бракує повітря, що він безсилий щось  вимовити, як ніби на нього наділи протигаз; кохана жінка ламалась, як троянда; Вікторова душа була випрана і зіжмакана; коли втрата уже є явною і неминучою, коли життя уже не має міри, а пусті і холодні очі  замітають тебе осіннім листям, як останній опеньок на холодній листопадовій землі, то ти відчуваєш ніби марність своїх почуттів, марність життя, і тільки згусток любові десь глибоко у серці ще тримає тебе на світі, не дає зганьбити твою любов, що чистіша від сльози на закритому для тебе небі.

               Вранці Наталка майнула перед Віктором у джемпері бежевого кольору, вийшовши з приймальної шефа; вона ніби спеціально створювала для Віктора ефект подразнення, викликаючи в нього опіки душі і очей од своєї поведінки; після вчорашньої гулянки вона ночувала в цього  ловеласа, а тепер зробила до нього ранковий візит ввічливості; дружина була далеко, а поруч була така яскрава Наталка з такими манливими, мозаїчними зеленими очима! як встояти перед ними? тому новий кавалер намагався ідеально гармоніювати до Наталки; Наталка ж вправно робила все сама, лише вранці тихо виходила з його квартири; виходила таким же чином, як ввечері заходила до неї;  тепер, на роботі, вона вибирала зручну для себе позицію, щоб менше відчувати неприємний ниючий біль, який був унизу живота, і глибоко намагалася вдихнути повітря; однак це не допомагало, більше того, їй вартувало великих зусиль видихнути вчорашні гуляння через колючі чутливі спазми, які стискали усе підребер’я; і тільки ранкова свіжість надавала їй певної сили.

               Закінчувалася осінь для золотих метеликів, і починався період перетворення їх у лялечки; з кожним днем Наталка викачувала з себе усе, на що було здатне її тіло; Віктор, що віддав Наталці усе найкраще, не міг змиритися з тим; його щирість, відкритість і відвертість були тепер надто чутливими і уразливими, а чуйність і доброзичливість  втрачали відчуття взаємності; він не хотів спілкуватись з Наталкою на її мові, вона додавала йому болю, болючих моральних дотиків, що переходили у фізичні; ті притягання здавалися присосками чорних п’явок в каламутному ставку незрозумілих взаємовідносин;  навіть в каламутній воді щупальця гідри відчувають і знаходять свою жертву; генетичну поклик крові має глибшу пам'ять, ніж поклик любові; Віктор хотів систематизувати усі життєві ситуації і обставини з Наталкою, а ті обставини клубилися в білому домі, як  гаддя напередодні свята Чесного Хреста; „...ніби перед кінцем світу ”, - якось подумав Віктор, коли споглядав те чоловіче і жіноче шаленство; якось він, бувши на нараді з питань техногенної безпеки, окинув зором зібрання і означив собі, що поряд з ним знаходилось  близько десятка Наталчиних кавалерів; ця мила дівчинка, яка нещодавно вмивала слізьми його плечі від сімейної драми і засинала у нього на грудях, як метелик на квітці,  тепер дозволила забруднити себе і його у плотських нечистотах, дозволила осквернити їхню любов; Віктор приголомшливо дивився на хмільну посмішку Наталки і жахався завтрашнього дня, який , здавалось, ніс йому одне божевілля; кожна мить розривала надії на повернення; треба було поступатися  навіть не принципами, а тим світлом, яке вимагало жорсткого і вимогливого ставлення до самого себе; ніхто так не був посвячений у таємницю Вікторових і Наталчиних стосунків, як вони самі, хоч дозорна правда витала навкруги і викликала невдоволення в усіх, хто був біля них поряд; це створювало додаткове напруження; треба було побачити своє відображення не в калюжі чи в уламку розбитого дзеркала, а в очах друг друга, щоб унеможливити презирство, яка закрадалося в душах; узаконити нові стосунки було непросто: Віктор і Наталка уже відрізнялися в уподобаннях; Наталка тяжіла тепер до глибокого емоційного задоволення і щоденної втіхи, а Віктор думав про дівчинку з такими ж світлими очима, як в Наталки.

             З чого починається зрада? мабуть, з переступання унормованої межі порядності; а, може, з самотності, чи, навпаки, демонстрації власної постаті? зрадник лютіший за ворога: ворог дивиться завжди в лице, а зрадник чатує на відкриту спину; життя не передбачене і продукує різні життєві обставини, але рано чи пізно обставини являють людську нещирість; облеслива правда з часом набирає форму лицемірства, за межею якого наступає відступництво і зрада; Наталка  велике ніколи не поділяла на мале; образ її життя  нагадував сходження на єгипетські піраміди; грандіозні контрасти бачились на відстані; боковий зір Наталка оцінювала вже потім, коли торкалася  руками балюстради  якогось фешенебельного, вишуканого будинку, де проживав черговий кавалер; шостим чуттям вона миттєво оцінювала ситуацію, залишаючись одна з чоловіком чи з чоловіками, які були, як правило, виразні, як довершені гравюри; лише чуючи про небезпеку, вона інстинктивно пірнала  в кущі; це вже потім сповідалась перед образом Божої матері темними вечорами, тамуючи тривожне клекотіння в своїх грудях; галузки пожмаканої одежі ще довго нагадували їй про пильність, а голос пам’яті - про життя, якого вже не було; на світлому небі не можна вгледіти жодної зірки, коли шукаєш зірку на землі; раніше Наталка підкреслювала Віктору свою чистоту, демонструючи відданість, а тепер вона була жінкою на переймах, і це глибоко засмучувало її; означення того, що вона чинить так, як підказують їй обставини, заставляло Наталку витися плющем між чоловіками, які приймали її спочатку, як чистий лист, а проводжали, мов складений удвоє на матраці конверт.

            Хто мовчить, той не заперечує; хто не говорить, той думає; уже тиждень Наталка мовчала, мов риба; її очі були, мов музика із зелених проталин весняного лугу; Віктору відлягло на серці,  і він дививсь на Наталку, як на калину, яка після зими має по-новому зацвісти; Господи, чи ж можна очиститись у воді без води, чи ж можна заволодіти жінкою без її любові? ніколи не треба лишатись там, де тебе гонять, а треба йти до тих, хто тебе зве і приймає; якщо людина щедра, то одягне тебе навіть своєю тінню; Віктор ніби згорав у своєму внутрішньому душевному вогні; від щоденної емоційної напруги йому хотілося  щораз бути в русі, в путі, аби нові картини, нові відображення  змінили зміст його душевної свободи; в якусь мить йому захотілось нових знайомств, але він не поспішав з вибором; скоріше, він боявся удруге обпектися своїм почуттям; і чи ж можна повернутись в лоно краси без краси в серці? ніби художник, він писав в своїх думках і мріях безліч картин свого життя, проте  насправді писав одну-єдину картину, яку давно означив; і цією картиною була Наталка; та Наталка, яку він вперше зустрів; її фото було у нього на столі під склом, і він щоразу дивився в Наталчині очі, які були  без фальші і зваблювали його душу; нинішня Наталка уже втратила ту образність, яку мала раніше; яскраві спомини  про найкращі дні, проведені з Наталкою, були солодкі, мов солодкі крихти із розрізаної паски на столі, тільки ними не можна було уже наїстися, бо вони були вичерпаними; тільки часу дано було усе змінити і розставити все по своїх місцях; мовби зграї білих лебедів, металися надії у Вікторовій голові; люди - раби пристрастей, а значить, і своєї та чужої волі; коли  позбавляють тебе вільності польоту, ти уже не птах, а приручене створіння, яке не здатне літати; Віктору у відносинах з Наталкою хотілося іншого виміру у новому просторі і новому часі, але час фокусував на Наталці нову реальність, а на Віктору - сфокусоване її відображення, що було,  ніби десятки разів переломлене світло, яке можна бачити і відчувати, та яким уже неможливо було нагрітися.

      Синій туман жертовно сіявся на сито сонця; жевріло небо, наряджаючи ранок в новий світлий день; колоритні звуки церковних передзвонів бриніли струнами у Вікторовому серці, що легітно тепліло в рунах ошатних зелених верб; ”Христос воскрес!” –  промовляли тихо уста Віктора, який відчував якесь особливе душевне хвилювання – аж до воскресіння душі, а душа легітно здіймалась у небо,  і небо сріблилась в переливах сонячних хвиль; вони були схожі до  мозаїки зеленоокого цвіту Наталчиних очей;

 „ писати листи, на які не отримаєш відповіді, нема сенсу”, - чулося Віктору ніби через крик журавлів, що повертали на південь, не бажаючи замерзнути в обіймах наступаючих холодів; мов грифелем м’якого олівця чи гострим полум’ям парафінової свічі вимальовувалася пам’ять, затиснута скріпкою сумлінь; чи можна повернути вічність чи миттєвості вічності? як жарені яйця, що знижують тиск, блокуючи ангутензін – гормон, що викликає звуження судин, так Віктор намагався блокувати свої сакральні спогади про Наталку і її магнетичне лібідо; що він міг заперечити цій жінці, яка не сім раз відміряла, а один раз пробувала, а сім раз пробувала, а один раз відміряла; невинність втрачають не від першої сукупності з чоловіком, а від сукупності з чоловіками; Дарвін помилявся, що людина пішла від мавпи: перед тим, як узнати умовні і безумовні рефлекси, йому треба було пізнати українську жінку, українську Наталку, а вже потім завести щоденник своїх рефлекторних спостережень; фанатична гостинність української  жінки – ознака не тільки її цивілізованості, але й еквівалент її природних інстинктів; «дівчинко, - подумки не раз звертався Віктор до Наталки, -  якщо не допомагаєш світлом, не створюй темряви»; недарма волхви запалювали жертовні вогні для очищення душ; жінці треба вилежатись, а чоловікові вистоятись, щоб досягнути гармонії; газета, яку читав Віктор, миготіла у його руках, мішаючи зосередитись; „продаються дві високорослі кобили та дві високоудійні корови ”, - оголошення в газеті ніби сміялося над Віктором, душа якого десь забилася в куток, мов маленьке зайченя в останньому покосі на косовиці; як розкидана ртуть, що кульками качається по підлозі, бігали  безупинну Вікторові думки; давай, братику, давай, земля пересихає, пора щось робити; пережив літо, переживеш і зиму; тіло, яке було раніше інструментом насолоди, тепер енергетично висякало всередині, як останні краплинки дощу; хвороба – це застій, братику, треба міняти спосіб життя; якщо хочеш повноцінно жити, живи і насолоджуйся життям; а якщо ціллю твого життя стає одна лише одна жінка, то знайди спосіб заволодіти нею і прихилити її до себе; способів для   досягнення цілей багато, головне, щоб ти відчував усю ліквідність весни і літа, зими і осені, які однаково приведуть тебе до того нестримного почуття, яке  називається коханням і любов’ю.

         Любов до Бога починається з любові до себе; міняючи свої думки, ми міняємо самі себе; чоловіча і жіноча сила об’єднує, їх слабість – роз’єднує; неможливо втратити те, що тобі не належить; якщо ти друг, то будь ним, якщо ти ворог - скажи про це, якщо ти ні одне, ні друге – ти ніщо; Віктору не доставало снаги приборкати безмір Наталки; чи можна знайти точку опори в безкінечності? навіть в пориві шаленого потягу до жінки, яка стала тобі сутністю буття; Віктор відчував фальш людської нераціональності, коли регламентувалися почуття, як сторінки часопису; стан статевих органів не завжди відображає кількість і якість сексуальної енергії, а життєвої – і поготів; людино, чи ж завжди ти високоякісний продукт, коли тобою проводять жеребкування, як ніби ставлять ставки на іподромі перед забігом на перегонах? плід наснажує тіло, а цвіт виснажує; Віктор надто возвеличив і гіперболізував свою пристрасть, яка стала його життєвою інтонацією і шаленством; менопаузи не давали життя в повноті; гострі чуття , як правило, завжди переходять у гострий біль; кому ж ти віддалася, дівчинко, трясця твоїй матері!? шабля блискуча і кована, але піхва уже поцикльована; Віктор згадав  посадку над Случчю в молодій дубині і свою першу любов з молодою Наталкою; тепер там була  застигла стежка оранжевої осені; тепер все зупинилося; одинокий супутник йде завжди довше, ніж йдуть двоє; якщо хочеш бути зверху, будь завжди знизу; життя стає мов поділене на лоти, коли тебе починають продавати по частинах, спочатку уникаючи поглядом, потім не вірячи твоїм почуттям і твоїм рукам; а потім відсторонюють твоє тіло, а там і душу; лише один поклик, мов маяк серед пучини, зависав у Вікторовій голові – це надія на повернення Наталки; та думка була, ніби блукаюче судно в потоці морських хвиль;  куди вона зайде, в яку пришвартується пристань; хто чекає на тебе, коли нема альтернативи твоїй любові? мудрість Софокла була – не в погляді орла, а в умінні орла знайти собі поживу; коли мозок кипить, мов кальцинована сода або зріджений азот, то твоя душа стає мов базальтова вата; всі вулиці твої стають привокзальними, а очі застигають, мов клей, на пінопласті; Віктор ставав ціною виробника в очах жінки, яка роздягалася, з ким хотіла; і при цьому вона могла бути вільною, мов горлиця, або зжатою і спресованою, немов  тротуарна плитка; полімерний лом не стає відліком для щастя; все, що реалізується оптом і вроздріб, то вже не любов, а відходи камінної брущатки; але коли любов не має альтернативи, то лишається любов до Бога; а любов до Бога починається з любові до себе.

        Жінці, яка поважає себе, потрібно завжди бути на видноті привабливості, чарівності і неповторності; лише тоді вона стає незайманою, а значить, любимою і коханою жінкою; пам’ять про Наталку, ніжну і вишукану жінку своєї мрії, щораз ховалася за відведеними вбік Наталчиними очима; це заважало Віктору зосередитись; шлак відчуттів був не в тому, що Віктор переставав любити повноцінно ту жінку, яку кохав, а в тому, що вона поступово ставала ніби витвором життя, де втрачаються усякі еталони і стандарти жіночої неповторності, а, значить, і довершеності; раніше Наталка ніколи не підводила своїх губ та очей косметикою; її обличчя завжди було прозорим, світлим і чистим, як сама природа; тепер вона, мов навмисно, вип’ячувала свої жіночі чарунки і на прикрість ставала розв’язною в очах Віктора; дедалі більше вона здавалася йому довершеною дорослою лялькою з малюнку графіті, де розпливаються риси і вгадуються лінії в залежності  від асоціації відображень; ніби вертикально-фрезерний станок, вона в одну мить знаходила і виточувала в чоловіках потрібні дії для жіночої оздоби, і тільки колись зелено-світлі очі зраджували їй , бо вже здавались мармурово-сірими і непривабливими, як осикові листки.

          Гострими жалами летів вітер, хвилі хмар здіймалися в морі небесної безвісті, коли Віктор йшов на зустріч з Наталкою; її дзвінок був ніби ознакою буденності, проте Віктор розумів, що Наталка хоче зустрічі; таке бувало не раз, коли, здавалось, усе вже було втрачене і розірване, як остання павутина бабиного літа; Наталка щораз поверталось раптовим дзвінком чи раптовим побаченням, і той поклик Віктор міг розрізнити з-поміж тисячі облич і тисячі очей; почуття ніколи не дерев’яніють, якщо вони залізобетонні; Віктор спізнювався і доганяв час; Наталка виривалась вперед і поверталась; атлетичні постаті змінювались мініатюрними домінантами Наталчиної повільності в стосунках; як осколки світлих дзеркал, світилася осінь, сірі ламінації хмар тонували краєвид, з якого повинна була вийти вона - його життєва драма; осене, чи ж ти не пам’ятаєш весни? серце Віктора ніби включало протитуманні фари; кондиціонером щастя віяло від ошатних віт ялин, і смолистий аромат налаштовував на приємність зустрічі; Господи, яким ключем можна відкрити ворота до раю? тільки любов’ю; і Віктор щоразу повертався до тих воріт, де йому було хороше і затишно; в якусь мить Віктор осікся думками: перед ним стояла Наталка; вона підняла очі, і Віктор зрозумів усе; в кожної душі є особлива сигналізація  сприйняття, особлива музика серця; в Наталчиних очах Віктор побачив невимовну жіночу тугу; часом мовчання каже більше, ніж гранульована мова; для визначення стану людини не треба неонової підсвіти; Наталка прийшла попрохати його влаштувати  Даринку в перший клас, та насправді шукала у Вікторових очах те, що  хотіла його бачити : чи не розлюбив він її, чи пробачив, чи не відвернувся  від неї?  Наталчині слова, мов осколки, різали Вікторів слух; вони були незвичні для Віктора своєю інтонацією; та все ж очікування зустрічі було виправданим, бо надавало приємності їм обом; спалах почуття спочатку залив рум’янцем щоки Віктора, потім щоки Наталки; Наталці треба було докласти немалих зусиль, щоб втамувати себе од нестримного бажання впасти у Вікторові обійми і забутися від іншого світу, який заманював її на спокуси; Віктору ж важливо було довіряти власному серцю та інтуїції і мати переконання, що та людина, яку він хотів, людина поруч з ним; щастя знаходиться завжди дуже близько коло твого серця, треба тільки вчасно розгледіти його; тільки водяний бик обирає самотність в нетрях болотних очеретів і то не в пору шлюбних зазіхань; невидимість має особливе забарвлення; як і все, любов шукає поживи, інакше засохне і зникне; якось їдучи автомобілем по Житомиру, Віктор зупинився  біля готелю: по тротуару  ходили вишколені жінки; ходили не боязко, потайно і обережно, минаючи людей, а відкрито демонструючи перехожим  частини свого тіла; вони вільно продавалися, як продаються дорогі марки чорно-глянцевих автомобілів; вони й стояли так – поруч з тими авто; а Віктору було сумно від того, що жінки, самі що не є прекрасні чарунки природи, так нівелюють людську красу; вони швидко стають самостійними, коли їм бракує надійності, та незалежними вони не стають ніколи, навіть за спиною чоловіків; людство завжди шукало розумний компроміс, коли змінювались умови  прихильності тих, хто їм симпатизує; розкидати каміння легше, ніж їх збирати; слабкий не той, хто хворий, а той, хто не намагається одужати; Наталка і Віктор відчували себе ніби  протертим сиром з родзинками через сито життя, з якого треба було спекти бабку на весілля; в котрий раз почуття володіти серцями і готові були порушити той хтивий блиск, що пригнічував намагання  розставити в цьому світі все на свої місця; та людська хвороба гордості стягувала душу і Віктора, і Наталки, мов бродіння стягує живіт; хвороби королів – це хвороби звичайних людей, та, як правило,  від деформації відповідальності за суспільство; хвороби простих людей – це хвороби байдужості до своєї долі; на прощання Наталка простягнула руку Віктору, і він відчув в її пальцях той знайомий, давній і дорогий йому дотик, яким торкаються не до ювілею і не задля подяки, а задля утвердження, що все на світі має своє місце і своє призначення, де немає інших площин, як площини щастя і любові, і де немає місця сутінкам, де світло ллється до очей і парує, як парне молоко у відрі; і хочеться жити та насолоджуватись життям, а не прозябати в суцільній невизначеності його доріг.

           Солодка кава гірка; солодке кохання теж не буває без гіркоти; Віктор знав цей присмак не від сторонніх людей: довгими безсонними ночами він вгамовував свою стогнучу від болю душу промінням холодного срібного місяця, і ніхто не міг допомогти йому: ні друзі, ні знайомі, ні приятелі; енергетика Наталки стала часткою його єства настільки, що він відчував її на відстані, де б і з ким вона не була; почуття втрати  рідної і близької людини холодило печінку і різало серце; рідко ми обираємо тих, хто обирає нас; Наталка стала Віктору вибором його почуття, а Віктор був Наталці еталоном її ліквідності; то чому ж одвернулась од нього? симпатії людей ніби змагаються між собою: вони то прихиляються і сходяться, то розчаровуються і розходяться; Віктор в душі не вважав почуття Наталки фальшивкою, хоч ззовні було видно, що засуджував її за слабкість; слабкість - не сила, проте ще не зрада; зрада – залишити поле і не повернутись до нього; Наталка ж щораз поверталась до Віктора, як повертається весна після зими до всього живого; поверталась, як ластівка  з вирію, що торкалась його своїм світлим і швидким крилом; можливо, це був ефект перевтілення, коли з гусениці вилітає метелик,  та так була влаштована жінка і її природа, коли очі бачать, вуха чують, ноги ходять, серце б’ється, а душа радіє; як майбутнього не буває без минулого, так щастя не буває без боротьби і тернів на шляху, так і любові нема без любові у вистражданому серці.

             Людей вбиває не тільки зрада, скільки наруга над душею; спасає лише довготерпіння; Віктору хотілося змінити час і управляти ним, та час проходив крізь його пальці, як весняний вітер; там, де роздуми стоять, час не рухається; день ятрить серце, і сни не гоять його; Віктору хотілося заснути в леготі ніжних любощів з Наталкою і не просинатись, та все це тепер було лише його мрією; Наталчина неувага була гірше дитячого сирітства, і Віктор перевертав увесь зміст своїх сподівань, як подрібнену розторопшу, аби пересіяти грубі крихти цільної здоби і знайти любов; та запитання лізли в душу, як лисячий гавкіт; час відходив, щоб не повертатись, і треба було навчитись жити з  мовчанням; красиві думки не носяться довго; Наталка зрадила його, і неважливо, з ким і де це відбувалось, головне – що це відбулось; напуваючи гріхом тіло, чи можна очистити душу? Вікторова пристрасть, що перейшла в ніжне почуття, кликала серце до ствердження, до осяяння життя, яке могло  бути в повноті тільки з Наталкою; Віктор хотів од неї дитину, яка б стала вершиною його любові; Наталчина чарівність сягала вище її ніг, та реанімувати її любов було важко, а почасти і неможливо; той, хто обожнював її, тому не судилося бути з нею; всяке тіло підпорядковане законам притягання, а страждання – пробний камінь обраних; воно дається на долю багатьох душ, та пройти його шлях може не кожен; невідомість буття – це хаос; Наталка управляла, та не царствувала; для того, щоб піднятись на гору, треба було ступити на її підніжжя; коли наступає мовчання  двох закоханих, фатум огортає серця і душі; тусклі фіранки обману Наталчиних очей закрили Віктору вхід до земного раю; він збирав її осколки любові, немов колоски по стерні, і вчився жити заново в обіймах її обману; якщо ти щедрий, то одягни на стражденного тінь, що йде за тобою; усі хвороби починаються від застою енергії, яку постійно треба звільняти, бо вона не терпить глухих і темних кутків; усяке Наталчине стороннє скуплення з чоловіками було її волевиявленням; згустки щоденного болю будили Вікторову душу; предикативність ранку ставала неясною; якби щастя було, як колос, воно б зашептало вголос; якби ластівка мала долоню, вона б торкнулася Вікторового плеча; але Наталка мовчала, і те мовчання натягувалося , як струна, яка ось-ось мала лопнути у Вікторовому серці.

            Те, що допомагає нам жити, живе в нас самих; яскраві образи сперечаються в нашій душі і віддзеркалюють пережите; помилки вчать нас; Віктор не винив нікого в тому, що його відносини з Наталкою зазнали змін, що його присутність в її серці  була, як відображення минулого; нервове перенапруження  часом викидало з нього болючі і чорні згустки слів - мов чорний крем для взуття із тюбика; Віктор спікав себе, мов яблуко у духовці; але взята ним обітниця  піклуватися про Наталку за будь-яких обставин була уже правилом, якщо не виміром, його життя і ставала доленосною; Наталка в пошуках зимової квартири обходила обійстя одиноких чоловіків, де можна було обігрітися взимку; обережна і прозірна, вона виокремлювала у вечірніх кафе тих чоловіків, які, мов кета- фоти в автомобілях, світилися самотньо за вечірніми столиками; із запопадливою винахідливістю вона допомагала підпитим чоловікам знайти шлях до їх осель; за вечір і ніч Наталка давала їм толк, а вранці в наготі, як ні в чому не бувало, подавала сніданок оторопілому  самітнику прямо в ліжко; це спрацьовувало, і через день-другий Наталка уже була своєю в цій оселі; так було і в день її народження, в той вересневий світлий день, коли вона прийняла подарунок і квіти від Віктора, щиро і пристрасно поцілувала його в губи, та потім якось винувато відсторонила його за суцільними привітаннями чоловіків, які стояли в черзі до її кабінету; в той день вона якось непомітно зникла з Вікторового зору;  серце віщувало Віктору щось недобре, і коли по закінченні робочого дня Наталка не позвала Віктора до святкового столу, який парував вишуканими блюдами в альтанці колишнього графського парку, нерви у нього здали; кілька годин поспіль він ходив нічними алеями, аби розвіяти біль і образу на Наталку, а потім напився до безтями, зливши душу старому приятелеві за двома пляшками горілки; та це не допомагало; додому він йшов через  парк; поряд був веселий і шумний гамір Наталчиного гуляння; десь поряд, на відстань простягнутої руки, була Наталка; та Наталці були далеко до Вікторових почувань; в гомоні танцю вона тихо відсторонилась від захмелілої компанії і майже  годину перебувала з новим кавалером у його помешканні, що було неподалік; а вже уранці вона  проснулась  в чужій, та уже своїй хаті; поряд хропів вчорашній коханець, а тепер уже обраний нею чоловік; «доля», - подумала вона, чепурячи на кухні  сніданок з кави; і коли Віктор побачив її через два дні, мов розмитий візерунок на стертому  коричневому глечику скіфів, на ній уже виднілася печать чужої йому жінки;  з того часу Віктор не хотів зустрічатися з нею, а тільки маяками просвердлював свою пам’ять, аби сконцентруватися бодай на якомусь світлому відрізку світлого життя; а Наталка  відчула, що новий вихор увійшов в її тіло; вона відчула зиск від того, що вона може стати господинею того великого будинку, в якому щойно переспала; вона відчула, що цей дім може стати прилистком для неї і для її доньки; і хай би в цю мить у неї було тисячі покликів і виборів, тисяча суперників і суперниць, вона знала, що уже не поступиться своїм цим означеним місцем ні з ким; вона була ладна на все, аби приборкати цього дебелого чоловіка, мужика, щоб тільки мати від нього життєву упевненість і життєвий комфорт;  це був не тільки її тверезий розрахунок, проте і шосте чуття жінки сховатися за сильними чоловічими плечима; Наталка  переходила на нову площадку нового життєвого старту, і тепер їй треба було лише надійний привід закріпити своє місце під сонцем; а таким місцем могла стати тільки дитина; і Наталка рішилась; рішилась  поперек спазмів у своєму горлі зрадити навік Віктора, рішилась попри людські пересуди і перегляди; вона ніби продавала себе, продавала душу дияволу, який , здавалося, не змикав з неї очей, аби все ближче і ближче приборкати її до себе, щоб впитися в її губи і не відпустити; вона зрікалась Вікторових обіймів, зрікалась усього, що так возвеличило і понівечило її життя.

           Віктор встав уранці, коли вже білі проліски хмар засвітили небо; світла зав’язь виростала в його душі, як нова сюжетна канва нового дня; філософія життя – в філософії цінностей; зоря гасне не на площині неба, а в серці; любов не любить пристосуванства, моральної хиткості і духовної спустошеності; романтика і відповідальність – усе переплітається в ній одночасно; як пройти вогняне коло невдач, коли мало сутності, а багато втрат, коли літопис життя – в літописі щастя; Вікторова душа в ореолі любові не йшла на компроміс з совістю; бурлеск збурених почуттів розпирав йому серце; Наталка раптом стала йому, мов віршована епістола; Господи, яка довершена любов у взаємопроникненні і яка немічна  у самотності! гуманістичний пафос віддачі і самопожертви – це вічний мотив любові до довершеності; роботящі, добрі і талановиті українці не вміють і не можуть любити по-іншому; відчуття вторинності не для українських хлопців і  українських дівчат;  Роксолана була не тільки першою в гаремі турецького султана, проте ще й першою в його серці; українки кохають, як мавки, а приборкують, як відьми; і як в тому не втопитися і не потонути, відають тільки ті чоловіки, які знаходяться поряд з ними; коли жінка закриває тебе собою від невдач, як простирадлом, аби ти пройшов крізь неї і вижив, то будь пильним, брате; чи була для Віктора в світі альтернатива Наталки? так, була, але тільки не сьогодні, коли фасад його життя вирізнявся в хрещатих орнаментах Наталчиної сорочки і в прозірних вікнах її очей; в житті є шлях, якого неможливо минути, але який обов’язкового треба пройти; і таким шляхом, таким відрізком життя для Віктора була Наталка

            Щастя – домінанта крихка, та соборна; як дати лад душі в зоряну ніч? в Наталці, хоч їй було уже за тридцять, Віктор бачив щось бентежно-юне, небесно-осяйне і скоромне, схоже до пишності першого лісового букета; вона була жінкою, яка не годилась на манівці; від неї пахло жіноцтвом і материнством, як пахнуть квіти від народженої дитини; вона стала зоряним інтегралом в пору Вікторових радощів і розчарувань, щастя і невдач; якщо хочеш мати мрію, полюби жінку, якщо хочеш мати щастя – дорожи жінкою; хоч у людині нема морального абсолюту і не було його ні в Наталці, ні у Вікторі, та душа прагнула довершеності; Наталка щось шукала і знаходила, Віктор же не знаходив і втрачав; сіль роз’їдає рану, проте і очищає її; люди не доводяться ніким одне одному, коли зустрічаються вперше, проте почуття їх найсильніші і зберігаються на усе життя; коли ж закохані розлучаються, то стають або друзями, або ворогами на все життя; звідки такий апокаліпсис безбережжя? мабуть, в сутності виживання; рій теж покидає назавжди свою домівку у пору накопичення  бджіл; з утраченим сумлінням Віктор перебирав усі сторінки Наталчиної легковажності, яка завдала йому стільки болю і розчарувань, та не знаходив там нічого для щастя; бо справжнє щастя – це коли щастя на двох, аби тільки почуття не було розтерте, як макуха, яку скидають на годівлю рибам; чи можна тримати внутрішню організацію в собі, коли образ коханої людини розпливається в очах?  Віктор шукав у мозку усі комплектуючі  для свого щастя, а пам’ять ресивером зварювала усе докупи – і сучасне, і минуле, і не визначене майбутнє, і тільки Наталчині вишукані аксесуари світилися бісиками в його очах, як риб’яча луска, і він не хотів покидати їх, як не  хочуть туристи покидати теплий пляж у пору відпустки; він хотів стояти на захисті жінки, яка схибнулася; але то був лише намір, якому або судилося жити в  Наталчиних обіймах, або вмерти  в холоді власної самотності.

            Чуйністю і прихильністю віяло від Наталки при черговій зустрічі з Віктором; зелено-рум’яні вазони її кабінету зливалися з кольором її очей і випромінювали якесь особливе тепле світло; коли здійснюються людські бажання і душа благоговіє в затишку  комфорту, людині хочеться жити і світитися усім навкруги;  легка Вікторова сивина одсвічувалася від Наталчиного вікна і, здавалось, була суворим відображенням його пережитого почуття; і хоч Віктор намагався посміхнутися Наталці, на його обличчі відклалися відбитки душевного смутку; «де вона, та істина, що не зречеться тебе?» – ніби говорила уся його постава; як світло, що ми черпаємо від доброти, так радість від щастя; його чоловіча душа була надміру чутлива до душевного зламу; генетика Наталки – бути в обіймах чоловіка - була зрозуміла для нього, та сам генезис людського існування кликав його до ствердження; як звернути з дороги і не втратити її? коли відсутні кольори, змінюються  запахи; Наталка дивилася Віктору у вічі, і він більше не бачив у них довготерпіння; бачив лиш очі вільної жінки, яка воліла сьогодні жити і бути щасливою з тим чоловіком, якого вона хотіла.

              Шум осені за вікном нагадував Вікторові віддалений водоспад; вихором носилися думки, мов хвилі безкінечного моря; Віктор просив Бога, щоб він не забрав в нього сили пережити драматичний літопис свого життя; він відособлював Наталчину індивідуальність на фоні тієї групівщини, яка оскалювала свої кутні навколо його коханої жінки; приховати любов неможливо, як неможливо приховати презирство; Наталка розмивала не стільки свої моральні чесноти, скільки нещадно нищила гаму Вікторових почуттів; химерні пристрасті з випивкою на брудершафт, марнослів’я і наївна повторюваність спотворюють душу;  не так співає скрипка, флейта і віолончель, якщо не підспівує їм тромбон; Віктор випив львівської кави, і філіжанка того гіркого напою здалася йому такою ж солодкою, як Наталчині губи; двері в Наталчин кабінет стояли відчинені, випромінюючи ботаніку  кімнатних рослин; на стільці висіла Наталчина золотисто-салатова шаль, яку Віктор привіз їй минулої весни з Карпат; по знайомому стуку каблучків він почув, як господиня спускається з четвертого поверху на третій; „нічого не змінилося в її поведінці ”,- подумав Віктор ,- люди не міняють своїх звичок”; Наталці треба було покохатися зранку так же, як курці випити води; зарум’янена, мов розжарений кахель, вона спочатку спантеличилась при появі Віктора, потім вмить оговталась, кинувши щось непотрібне в своє оправдання перед Віктором, і опустилася на стілець; її рухи здавалися смішними; вона не знала, де подіти руки, тому щораз механічно поправляла кофтину напроти випуклих грудей; змита поцілунками щойно помада  ще червоніла в кутках її губ, і це видавало її з ніг до голови; охриплим голосом Наталка намагалася переключити Віктора на якусь проблему в роботі, розказуючи йому про звернення громадян, а він дивився на неї, рідну і чужу одночасно жінку, як відокремлену прикладку свого життя, як ефемерне і химерне диво в спідниці, і йому здавалось, що то не Наталка киває йому головою, а змарніла жоржина киває йому серед змерзлого саду; серце його калатало, як дзвони на дзвіниці під час пасхальної літургії; Віктор тихо вийшов за двері, які закрилися за ним, як дужки у вставному реченні, і йому здавалось, що він не йде, а марширує на одному місці ватними ногами по коридору, де ще лишилися запахи Наталчиних парфумів.

           Куполом схилявся до землі вечір, а синє небо перекочувалось з дозрілих горобинах та калинах; до червоного диска сонця на заході долучалися зграї осінніх птахів; мінявся колір природи – мінялося життя; мінялися Віктор з Наталкою; оранжеве сонце було не тільки лінією денного горизонту, проте і оранжевою лінією їхнього життя; маленьке містечко біліло, мов накрохмалена сорочка, але Віктор не знаходив у ньому святкових рис; змарнів ранок, марнів і вечір; початок завжди визначає кінець; начало уособлює чоловік, а підкреслює жінка; одинокі парканчики та одноповерхові будинки були схожі на далекі маніяки та вогні серед лісу; тепло в душі жевріло, але спадало, мов пожовкле кленове листя на обрамлену стежками осінню землю; світ посміхався до Віктора, проте він не відчував його святковості, як не відчувають повені обділені піски в пору засухи, як гори не відчувають стрімкого бескиддя в пору тектонічного спокою; острів його життя плив у вічність з Наталкою, мов маревом в осінньому небі, а чорна вира в душі була, мов латка асфальту, вирвана живцем  масивними сталевими гусеницями гусеничних тракторів; життя, здавалось, не піддавалась ніякому ремонту; залежність прив’язувала Віктора до обставин, мов коняку до припона; осінній Вітер дихав Віктору в обличчя, а він стояв і дивився на захід, ніби на заході хотів побачити ту людину, що залишилась на сході.

             Позитивні емоції додають настрій, негативні ж, навпаки, пригнічують його; щоденний сплеск емоцій став Віктору болючим ударом по його душевній організації; розлад відносин з Наталкою був настільки руйнівної сили, що не давав можливості Віктору вповні володіти собою; сталося ніби  коротке замикання в електриці його тіла; дні без Наталки втравлювали душу; Віктор не хотів і не міг віддати себе на поталу чужої волі; одночасно він не хотів подавляти волі Наталки, яка прагнула свободи; вона мусила випити ту чашу свободи, як усвідомленої необхідності, яку хотіла, бо так продукували обставини її життя; це був не просто її порив до нової якості життя, це був її усвідомлений вибір вижити у цьому розбурханому до краю світі; перешкоджати їй у цьому Віктор не хотів і не мав морального права, бо ставав би заручником її долі; любов – як обжинки у жнива: або є врожай, або його нема; коли починає колоситись овес, його тяжкі колоски хиляться до землі; так і в любові: коли приходить пора, закохані прихиляються один до одного, або просто падають у пориві пристрастей в гарячі обійми; нема прописаних рецептів любові, нема щастя без болі; біла лілія зацвітає і появляється знову і знову в темно-бурій торф’яній воді, бо так хоче природа; Віктор був упевнений, що рано чи пізно Наталка з’явиться знову коло нього, як біла лілія, щоб освітити подальше його життя.

              Якість життя визначає його кількість; емоційне перенапруження, нервовий стрес, депресія викликають загальну слабість, байдужість до всього; гнітючий настрій, розсіяність, безсоння, безкінечні нічні години роздумів, коли не можна зімкнути очей - Віктору був знайомий той стан, власне, в останній час він став для нього суцільним життєвим мороком; мозок займали думки про Наталку, і це повторювалось із дня в день, із ночі в ніч; Віктор старався переключитись і змінити ситуацію, але нічого не допомагало: ні завантаження роботою, ні спорт, ні спирт, ні випадкові зустрічі на стороні; він любив, а вилікуватись від любові можна було тільки любов’ю, причому тією, яку хотіло його серце; Наталка блукала у його світі, як Мавка, що не мала своєї долі; та долю неможливо було ні обманути, ні обминути; вона стала, як  трава-заманиха, як органічний згусток енергії в гармонії вічності, де все має своє місце і час, і де все означене вищими силами природи, що продукують ту енергію; то була усталена модель життя, і нехай було десятки способів його планування, проте основне – союз, гармонія чоловіка і жінки – був визначальним; любов, яка є проникливою, ніколи не буває надмірною; без неї Наталка не могла прожити й дня, а Віктор втрачав без неї сон і спокій; він торкався до Наталки, як до абсолютної істини свої чутливості, як до божественного начала жіночого єства; "Господи, чи не ти створив людину по образу твоєму? чи не ти створив жінку в поміч чоловікові? то де ж вона, та поміч, плоть із плоті, коли ти дав мені її, Боже?" - ці думки роїлися у Вікторовій голові; Віктор згадав,  як вони в любові єдналися з Наталкою; о, тисяча чортів, вона тоді безумно любила його! любила, як довершена, красива самка, що вибрала його з – поміж інших, щоб він оволодів нею; такі емоційні сплески затуманювали Віктору мозок; він не міг зрозуміти жінки, яка то ходить по руках і відсторонюється від нього, то раптом прилипає до нього, як осінній прилисток до жовтогарячої землі; така невизначеність приводила його до божевілля; а гарячі почуття і любов кликали в обійми жовтогарячої осені.

           " Любове, прилистку земний мій, чи є в тобі початок і кінець? Ти кличеш і кличеш мене в теплі свої обійми, як пригортає матір своє новонароджене дитя; ти чаруєш і вабиш своєю світоносною свічею, яка горить постійно в моєму серці; ти безкінечна, як небо, і ніжна , як земля; ти  радісна і святкова, пісенна і мелодійна, ти вічна, моя любове!" - Віктор ішов крізь золотий коридор осені, і думки самі спліталися  в його серці; пряно пахли дерева, арфами хлюпотали осінні струмки після пройденого щойно дощу; усмішка неба, мов остання пелюстка незабудки, світилася серед оголених дерев; це було, мабуть, останнє осіннє тепло після Покрови, і Віктор спіймав себе на думці, що йому хотілося, як дитині, казково  взяти те тепло в руки і розстелити навкруг промінцями, та воно розтікалося в пальцях, мов зріджене тісто; земна кора не замерзає коло жінки, яку кохаєш; материнство вічно житиме в її серці, допоки коло неї є чоловік; у ній сплетена природна сублімація захисту і збереження роду, і її любов є вічним потягом до життя, як абсолютної істини.

              Наталка вперше за два останні роки після заміжжя  зважилася перед зимніми холодами переступити поріг чужої чоловічої оселі з тим, щоб бути там не нічним гостем-метеликом, а господинею будинку; щонайперше вона робила це для майбутнього своєї доньки Даринки; вона знайшла того чоловіка, який ладен був узяти на себе усі її матеріальні витрати; красива і упевнена в собі, вона знала, що їй було конче треба сьогодні; понівечена чоловічими дотиками, обманута чоловічими обіцянками, вона за всяку ціну шукала своє місце під сонцем і місце для своєї дитини; Віктор на якусь мить зник з поля її зору; тепер Наталка, мов вправна господиня, вимітала усі кутки нової оселі, де скрипіли двері і вітер гойдав фіранки колишньої  господині; їй подобалося тут бути після  тісних найманих квартир, де в спогадах лишилося тільки двоспальне ліжко і змінні чоловіки; Господи, скільки їй довелося розділити лож з ними! а потім був Віктор, і вона розцвіла, як квітка, що розпускається, вийшовши з проталин снігів і криги; Наталка  була жінкою на виданні, і їй над усе хотілося щастя; фортуна відверталась од Віктора; і відверталась саме в той вересневий вечір, коли Наталка святкувала свій день народження в альтанці  старого графського парку; захмеліла від привітань і прожектів та кількох склянок вина, вона граційно танцювала серед молодіжного гурту, а коли відчула на собі погляд чоловіка, що пильно спостерігав за нею, то не знехтувала ним, а, навпаки, потягнулась до нього, як до чогось нового і спасенного для неї;  вона була у новому вихорі осіннього вітру; Віктор же, відчуваючи серцем усе те, повільно вмирав сам у собі, чорніючи і попеліючи душею; ні, Наталка  не хотіла, щоб любов Віктора до неї вмерла; вона хотіла, щоб його любов жила і щоб Віктор був, просто був для неї, як сонце, повітря і трави, завжди надійний і закоханий в неї чоловік;  та Наталка уже знала, що вона стає іншою, і та, інша Наталка, уже  не належала Віктору, як належала йому раніше.

              Сонце ніколи не міняє свого радіусу, і людина ніколи не міняє своїх звичок ходити по колу; Наталка сьогодні пахла коло Віктора запахом весняної фіалки; після кожної такої зустрічі він прощав їй усі гріхи; звісно, час не повертався  назад, він летів у вічність, та гарячий          щем почуттів завжди був чутливим для неї; хіба можливо зупинити лет життя, коли серце хоче кохання? звісно, час очищав  тіло і душу, та мінялася сутність обставин, які були нездоланною межею між  близьким і далеким минулим; як чужі діти стають рідними, а свої – чужими, так  чужі жінки та чоловіки стають живучою мелодією для щастя, а свої – розмитими фресками в пам’яті; Віктору не треба було Наталчиної самопожертви; йому треба була Наталка, як поле життя, напоєне пахощами трав;  любов – мов квіткова завірюха, яка відбувається лише в певний визначений час; і вона має не тільки свої вихори, проте і свої візерунки життя; вона індивідуальна і неповторна в усьому, що робить її неповторною; Віктору було марно сердитись на Наталку: вона не стала б іншою, як не стають іншими сережки ліщини навесні, коли цвітуть, коли їм треба цвісти; в любові все взаємопов’язане: куди ідуть очі, туди ідуть і ноги; де сходяться руки – там втрачається голова; Віктор знімав останню сорочку з серця, щоб віддати Наталці, а вона заливала його наміри своїм іскристим сміхом, як заливає розпечена лава вулкану щойно народжені квіти і трави  на приреченому плаї; мов солодка, блідо-рожева чи ніжно-біла отрутна магнолія, Наталка споювала Віктора своїм світлим видом і п’янким ароматом, а він чманів од тієї завійниці і гущі задоволень, щораз втрачаючи дійсність і живучи в мареві пристрастей, що були повелінням нового світу, який називався нерозділеною любов’ю.

           ...Срібно - пурпурова  жарина неба, здавалось, диміла на заході; пахло духом печеної картоплі і тією журбою за літом, коли воно лишалось коротким, мов дівоча коса в пору юності; земля іскрилась і створювала дивне мерехтіння в очах; вквітчана жовтим листям, дорога зливалась Віктору з моріжком в суцільну скатертину осінньої краси; хочеться було глибше вдихнути повітря і знайти в ньому цілющий еліксир для щастя; дивне збудження спалахувало щораз у Вікторовому серці і запалювало щоки, коли іскристе проміння сонця, мов жовто-золоті зірочки звіробою, торкалося  його губ; „ "Дівчинко моя, пташко моя, жар-птице мого життя, чи ж ти оставиш мене самого в обіймах зимної завірюхи, чи я розтану, як блакитний дим над проліском весни...” -  Віктор полинув в думки, мов пірнав в ополонку на Водохресті; і вони збивалися докупи, мов діти, що заблукати і не знали, куди їм іти і де їхня дорога додому.

              Люди, що тихіше говорять, м’якше ступають; баламутні вітри не вивітрюють провину; Віктору здавалось, що перемішалися в очах усі барви цієї тривожної осені; його душа лежала, як чорне пооране поле; за обрієм наступала ожеледиця; птахи поспішали додому; сонце мов не зрушувалося з місця, мов хто йому прив’язав каміння до ніг; надпивши кави, Віктор стрепенувся, немов перебував в невідомості; гіллясте дерево блискавки  лупнуло по мозку: де зараз Наталка? хто цілує її губи? якщо це гра, то за чиїми правилами? конструкція чужої втіхи приносила досаду, і химерні мутації порожніх звуків осідали на дно серця; блаженна інтонація поцілунків, що злітала з Наталчиних губ, ховалася десь за опущеними віями її очей; Боже, хіба ж тобі не чути, як калатає людське серце від оскверненої любові? люди стають не схожі самі на себе, коли брудні руки торкаються їхніх облич; тільки з надійними кораблями можна виходити в  неспокійне море; Віктор згадав останню зустріч, як Наталка  грубо і надмірно сміялась над ним і його любов’ю; сміх скрипів, мов корба, і деренчав, як іржаве відро, і від тих звуків ставало Віктору не по собі; йому було боляче навіть за любительські фотографії, які стерла Наталка в своєму комп'ютері, де вони разом милуються білими конваліями в гаю; вона мов замітала сліди їхнього щастя на порозі озимих холодів, і кожен сумний день здавався прощальним поцілунком загубленої осені.

             Віктор переглядав список нагальних справ та відкладав усю термінову роботу на завтра; після поїздки до Почаївської лаври та озеро святої Анни, він на початку тижня відчув помітний приплив сил і ентузіазму; благі та приємні дні йшли здалека, проте від появи Наталки не було ніяких позитивних перемін; минала неділя за неділею, і в пошуках життєвих істин Віктор намагався віднайти краплини бодай якоїсь життєвої радості;  навіть у тому, що не вдавалося, він намагався відшукати якісь цікаві ідеї; його серце прагнуло пошуку; хотілося знайти площадку для нового життєвого старту; очікування на повернення Наталки було ще видимим, хоч і невтішним,  і це щораз втомлювало Вікторову уяву і дійсність; думки настирливо облягали серце зійти з Наталчиної дороги; здавалося, його душа змирилась і здалася; неймовірну природну силу виживання має людське серце, коли воно накопичує в людині внутрішній супротив; життєвий імунітет готовий протистояти будь-якому зламу, будь-яким ситуаціям і подіям, посилюється і дає неймовірну швидкість прискоренню почуттів; часом Віктору хотілося сказати Наталці:” Ми все одно перемогли себе, здолали раціональність, і переможцем стала наша любляча душа; нас об’єднає прагнення жити і бути поряд, і хай кожному з нас відведено час по-різному, життя наше уже варте того, щоб нам бути разом”; жінки не біжать далеко від чоловіків, які їх цінують і цілують; найчастіше жінки втікають від бідності; тоді вони вибирають, скоріше, не чоловіків, а облаштоване ними житло; принаймні, саме так вчинила Наталка, знайшовши, скоріше, собі не чоловіка, а пристанище з ним для свого життя; Наталка розуміла, що мусить пересилити  себе, пристосуватись  і віддатися в жертву обставин заради свого майбутнього і майбутнього своєї дитини; вона ловила себе на думці, що стає ніби сурогатною матір’ю для цього нового самця, а її жива енергія, магнетична сила її чарівності гасне в чужих їй обіймах; тільки Віктор міг зрозуміти її, але він відходив від неї, ображений за її відступництво; Наталці понад усе потрібно було мати тепер житло і комфорт; вона розуміла, що зробивши такий вибір, вона йде ніби поперек життя, поперек його сутності і  не лишає Віктору уже навіть крихти надій на повернення;  але вже не могла нічого вдіяти сама з собою; для неї почався новий відлік часу і нові обставини  життя змушували її діяти саме так, а не по-іншому.

             Коли не співає тіло і не співає душа, мерзне обрій навколо в очах; життя зливається в суцільну заметіль, і тільки знайомий перехожий може впізнати в тій душі згустки колишньої життєвої енергії; придорожні смужки, мов розкидані родзинки, створюють крихітні коричневі букетики осені, які зливаються з випадковими букетиками людських очей; найдивніші ж люстерка – в дитячих очах; мов сонячні зайчики, сіяли очі Наталчиної доньки Даринки, коли  вона проходила повз Віктора; це були не остуджені дзеркала  Наталчиних очей, а мозаїки польоту кольорових метеликів, що тільки злітають у світ; Віктор любив Даринку, цю дівчинку, від якої віяло крохмальною чистотою ранньої Наталки, молодою рум’яною першої незабудки, яка  з’являється щойно після білих снігів; Даринка посміхалась Віктору, пам’ятаючи його приязність і подарунки; коли їй ще тільки виповнилось три роки, Наталка заходила з нею в кабінет до Віктора, і він був на сьомому небі від щастя, коли міг бодай щось подарувати цій, завжди усміхненій, дитині; з того часу Віктор ніколи не забував про Даринку; а  в часи напружених стосунків з Наталкою, Даринка завжди ставала ніби світлим парламентером залагодження  їх стосунків, що  дозволяло Віктору переступати поріг болю, відчаю і розчарувань і щораз повертатись до Наталки; Даринка була ніби останнім пунктом його пропуску до Наталки, де Віктор міг любити і боліти, страждати та ненавидіти, але все прощалося в одну мить в колі блакитних очей цієї дівчинки, яка усміхалась йому, як сонечко; Віктор пам’ятав усе: пам’ятав, як колись терпеливо Даринка чекала його з Наталкою, доки вони кохалися на зеленому моріжку лісової галявини чи за розлогим стовбуром білокорої берези, а вона світлим ангелом терпеливо чекала їх коло вогнища; Божественне дитя! саме завдяки Даринці  Вікторове серце не змарніло від нерозділеної до кінця любові до Наталки, а кликало і кликало його до неї, щоб поєднати з нею свою долю.

          Хто поспішає жити, той старіє; хто зчитує час із годинника, той нещасливий; Віктор боляче переживав гіркоту Наталчиних сходжень; його спалені губи мали присмак опаленого осіннього листя; як перейти межу осені і не вмерти в обіймах власного безсилля? блаженні думки, як правило, гнані; Віктор ніколи не плакався в жилетку, навіть коли душа ставала чорна від болю, як позаторішня солома, але він не міг осягнути в Наталці те лукавство, обман і колоїдне перевтілення, на яке вона пустилася в усі тяжкі, щоб тільки досягти життєвого комфорту; навіть коли Наталка простягала йому теплі долоні і в її очах він бачив саму невинність, він інтуїтивно сприймав її вже, немов надкушене яблуко, узяте з чужого садка; навіть коли він пестив її тіло, а руки зливалися у потисках, а губи  у поцілунках, він відчував у її покірності чужу йому облесливість, яка поглинала усі його почуття і думки, як воду поглинає сухий пісок; Наталка грала тепер на почуттях Віктора, як вправна піаністка на роялі; симфонія закоханого серця фальшувала Віктору світосприйманням, він чув лаковані звуки, які ніби сміялися над ним і над його любов’ю; Віктор відчував себе ніби блазнем кохання; а блазнів кохання викидають рано чи пізно  на смітник; пристрасть закінчувалася розчаруванням, розлука - ненавистю; почуття ніколи не брешуть, брешуть оманливі очі; сердечність Вікторових почуттів розчахувалась, як дерево після блискавки, яке, одначе, чіплялося за життя, долаючи мільйонну напругу протистоянь; Наталка щоранку поверталась до Віктора ніби з-за обрію, який був темним і непроглядним для нього; йому лишалася осінь позолочених страждань і помережана перша крижина в каламутній воді; але свічка любові щораз спалахувала у Вікторовому серці, аби він не збився з останньої дороги життя; любов згасає тільки для того, щоб знову воскреснути, воскреснути бодай оголеними деревами навесні, з яких видимо пробиваються рум’яні сходження бруньок; бо така вона є – любов, щоб вічно жити в серці з надією і вірою у нове відродження.

           Таємниче таке ж видиме в людині, як і явне; воно ніби складає душевну архітектуру майбутнього; в гороскопі бажань мерехтять  плавні людських буднів; до Наталки, мов до пишної квітки, зліталися щоранку на ранковий аромат різнокольорові «метелики»; вона постійно жила ніби у якомусь громадянському шлюбі з кількома чоловіками; лише непомітним оком можна було вгадати у її зміненій ході ранню вагітність; та Віктор у смарагдових хрестоматіях її очей бачив ще той вирій, до якого летіла його ранена птаха любові; якби Наталка вмить тепер заплакала, Віктор би розбився в камінь, аби їй допомогти; він почасти лише торкався тонких і чутливих мозаїк її пальців, а все інше здавалось йому байдужим; короткі зустрічі між ними тягнулися, як вічність; та закохані люди відчувають і розуміють одне одного з півслова; і нічого вже не лишалося поза межами того відчуття, якого не можна було ні зібрати в губи, ні стерти, бо світ перевернувся уже для них обох; він був красивим і некрасивим, лагідним і жорстоким одночасно, та уже не підвладним ні Наталці, ні Віктору.

           Колючий дріт життя  надто колючий, щоб його перейти убрід; сьогодні Наталчині губи, немов вино із троянд, були прекрасними, бо нецілованими спозаранку; їх рум’яні куточки  не втрачали з часом своєї звичної форми і фарб і були ясними, як поетична анафора; дівчинко, в який автомобіль тобі треба ще сісти, щоб нарешті ти відчула, що ти вже на місці? смиренність – це щастя з поклоном, а душі завжди хочеться свободи; для Віктора ж, навпаки, дні, як розкидані композиції будівель, тягнулися одні за одними, і в тих химерах  часу було більше  гіркоти, ніж солодощів; о Господи, де ж та світла алея щастя із травневою веселкою? чи бути Віктору Ікаром без Наталчиних крил? чи вечорові  бути ранком, а місяцю бути сонцем? любов в душі Віктора втрачала звичну свою ілюмінацію, і фарби життя ставали іншими; скільки б душі не складати псалми, вона не стане лібрето; Віктор усамітнився у собі, немов Мойсей колись усамітнився в пустелі, і його душевне інтермецо було схоже на тінь Гамлета; Наталка стала, немов фальшована мініатюра живопису, де художнику нічого не лишається, як написати іншу, свіжу картину, щоб утвердитись в новому почерку життя; але це вже мала бути нова картина  і з новим сюжетом і новими образами, де не було образу Наталки, а , значить, і не було образу Віктора.

           Якби з Наталки писали фрески, то їх треба було писати не водяними фарбами на вапняковому молоці, а згустками чоловічої енергії, яка виливалась од сукупності любові; вони б не вигоріли ні в короткий, ні в довгий  проміжок часу; Віктор, хоч і був фаворитом її долі, та уже не мав шансів на першість, бо не умів розподіляти на усій протяжності перегонів за Наталкою свої сили; а Наталці щораз хотілося мати справу з переможцем; Віктор ставав мінливим, він дрейфував, як нерухоме плаваюче тіло; його серце викидало щораз в кров адреналін, мов гарячий гейзер, і той фонтан миттєво гаптував нові почуття до жінки, яка переходила в інший вимір, нові віражі душевної противаги, яка не мала нічого спільного з Віктором, а рухалась безладно на гострі рифи життя, щоб зникнути в потоці хвиль бурхливого життєвого моря.

             Любов пригортає нас одним крилом, дружба – двома; дружба єдина, яка має подільну скарбницю; їй не треба тестів на вірність, вона завжди справжня; несправжньої дружби не існує, бо інше – то вже не дружба; можна перестати їсти від нерозділеної любові, та твоя колишня любов не подасть тобі хліба взамін твоєї утрати; та ніколи такого немає в дружбі; коли Віктор стрічався з Наталкою, він завжди відчував  дотики її пальців;  від її погляду розгладжувались зморшки на серці, а  бережина посмішки ніжила очі;  коли ж її душа звала до абсолютної прихильності, в душі починалося тиха елегія щастя; світ збіднів би без неї, він втопився б у бурхливому океані Вікторових пристрастей або заріс би травою, якби не її любов – хай навіть не розділена; любов жінки, що  розливається, як ріка, може  пересихати, та потім, полита рясним дощем, знову  вибухає хвилями почуттів, покликом співаючої природи і торувати  свій земний шлях до воскресіння; Віктор тисячі разів вінчав себе ореолом Наталчиної енергетики, хоч втрачав не менше, ніж придбавав; в його душі почуття все ще горіло, ніби томилось на маленькому вогні; приходило прощення, яке було в унісон його любові; сьогодні сухий та свіжий  вітер обвівав обличчя Віктора, і він  не намагався  затулятися од  нього; йому на мить здалося, що то ніжні і теплі Наталчині руки торкаються його чола, як це бувало сотні разів в пору їхніх нестримних стосунків і почуттів. 

            Контури осені чітко окреслювали яблуневий сад  стрілками гілля, що тягнулися в небо; политі золотом  осені берези палахкотіли, мов корогви, між якими плавали сірі хмарки, як ніби хто писав рівним почерком комусь листа на білому аркуші неба; в душі Віктора виспівувала  покаянна молитва;  в срібній імлі йому вгадувалися гарячо-теплі жоржини, немов посмішки дітей до нього; його з Наталкою дітей, які не народилися; це були не збляклі сторінки пам’яті, а його красиве і водночас невдале прагнення продовжити своє життя у них; втрата, як нежить, душила тепер груди; це було гірке свідчення самому собі, не голосне, а тихе, як відголос совісті од важкої втрати, що ламала усю свідомість, душу, мозок і тіло; як ріка починається з краплі води, так і його сердечне прагнення мати дитину від Наталки починалося кожного дня з краплі смутку, що він не міг явити світу маленьке чудо своєї любові; його думки ковзали  по хвилях почуттів, мов водяні дошки в серфінгу, і не видно було за їхніми гребенями берега, до якого можна було  пристати; Віктору  на мить здалося, що він раптом загубив зелено-лагідні Наталчині очі у травах літа, і все злилося  у невизначений колір його життя;  схрещувалися  довгі дороги, яким не було кінця, а Віктор не міг вибрати бодай однієї, ніби  не було шансу вижити; і він розумів, що йому не вижити одному у цій життєвій круговерті, якщо не досягти умиротворення душі; він листав кращі сторінки взаємин з Наталкою і  знаходив там якийсь присудок пам’яті; це були  видолинки його життя, де не було лишніх слів, тільки теплі майські вечори під квітучою аличею на трасі, кування зозулі біля стадіону у парку і красиві, широко відкриті Наталчині очі.

             В цей час Наталка лежала на шовковому голубому дивані, захоплена, мов бранка, ранковими поцілунками чоловіка, який  знещодавна намагався стати їй близьким; сотні раз він уже входив у неї, і десь під серцем жевріло від нього дитя; та Наталка ловила себе на думці, що на роботі вона ніби щораз відмивається від того чужого для неї чоловічого запаху; якщо раніше її тіло було довершеним, і від нього ішло світло, то тепер абрикоси її грудей ставали важкими, як останні плоди осені; тепер Наталка виглядала, як повна  квітка; вона не хотіла більше ніяких баталій життя;  в набряклих судинах її жіноцтва, що були натягнуті, мов пружна тятива, текла інша кров – кров іншої жінки, яка досягла нечуваного ефекту неповторності, та яка зрадила сама собі; вона прийняла тонкі фонтани щастя, як внутрішню насолоду, але нестримний вогонь був її шаленством і тепер нівечив її красиву невинну душу; новий чоловік був надто прямим для її довершеності, а їй часом хотілося косого дотику дощу і поцілунків навшпиньки, як це було з Віктором; лише коли  часом їй хотілося грубих чоловічих дотиків на клавішах серця, вона була шалена, як раніше, до нестримності; вона не любила чоловіків, як сир в мишоловці; вона любила повноту їх прагнень і не любила чоловіків на колінах, хоча завжди прагнула  цього; як земля впивається свіжою водою і щораз міняє своє обличчя, так і Наталка любила сидіти під долонями чоловіка, від яких чувся ритмічний пульс життя; вона хотіла бути вічною і вільною і не любила, коли хтось означував їй місце, якого вона не хотіла; вона любила, аби невгавний спів вітру був тотожний польотам її крил, а частини почуттів –  орнаментам єдиного її  цілого з чоловіком, який входить в неї; вона була ще не готова бути домашньою настільки, щоб жити в домашній клітці, як  приручена домашня птаха; Наталка була в душі вільною птахою; і хоч  не могла тепер через вагітність уже вповні літати, бо ставала важкою, та не втрачала свого внутрішнього устремління;  вона шукала бодай маленьку несподіванку означуваної дійсності, до якої  могла пристосуватись в пориву душевних поривань, та не знаходила її; в буянні танців навколо вона схвачувалась, та потім, схаменувшись, якось дивно терла свій округлий живіт, ніби намагалася оправдатися перед присутніми за ту незручність, яку мала;  та Віктор щораз збоку милувався і зачаровувався її материнством, від чого ставало їй тепло на душі, як у пору  їхнього колишнього кохання.

               Коли чоловік призначає побачення, він надіється, коли жінка – вона утверджується в чоловікові; в суперечці між жінкою і чоловіком завжди програє чоловік; життя дарує багато вражень, та мало інтонацій, а ще менше - ідилій; як бувають тільки дві любові – щира і безкорисна, перша і материнська, так і бувають дві істини кохання: одна - для задоволення, а інша  - для продовження роду; Віктор топтав стежку до Наталки не  як до високого мистецтва кохання, а як до жінки, яку любив, і яка уже відбулась у ньому, відбулась, як доля, як судьба; він знав, що в Наталки народиться таке ж світлооке дівчатко з такими ж ясними очима, як в неї, і він любитиме її, цю дівчинку, від кого вона не була б у Наталки; чому Наталка щораз повторює йому при зустрічі, що все добре? хто коли пізнав, що хоче жінка і які її істинні прагнення? Наталка ставала оберегом його душевного дискомфорту, який і сама ж створила; осінь перемішувалася з весною,  і в тому розмаїтті кольорів проглядалися виразно паростки майбутнього; над усе Віктору хотілося захистити своє кохання, своє щастя,  і тому прагненню не було теж.

              Коли чужий кінь пасеться на твоєму полі, чи ж можна лежати серед пахучих троянд?  Віктор дістав з глибоких ущелин Наталчиних губ червоні порфіри надії; світла комета любові мусила розбити усі приниження і прикрості, які розпливалися, мов туман на сонці; жінка, приречена на бідність, ніколи не  стане багатою в очах твоїх, але ти подай себе їй, як милостиню, і вона зрозуміє тебе; той, хто був перший, ніколи не буде другим; той, хто зайшов без дзвінка, ніколи не буде стояти в черзі; отрута, що несла божевілля, виглядала пахучим еліксиром, який домінував над усіма запахами і якого неможливо було видворити, бо він дається людині один раз в житті і від якого треба було вилікуватись або вмерти; і ця отрута була Вікторовим коханням, його щастям і нещастям, його тривогою і оптимізмом.

             Віктор видихнув усю наругу з душі з потоком свіжого весняного повітря і відчув полегшення; повітря було напоєне уже березовим соком, а світ - щебетом галасливих чорних галок; він тепер достеменно знав, що любов – це не тільки подарунок долі, але і випробування її на міцність; любов повинна бути  велика, довготерпима і милосердна; любов, яка зміцнює дух, дає радість, мир і доброчинність душі; справжня любов, яка благородна і безкорисна; любов, яка вічна, бо її путь – гармонія і абсолютна істина; любов – як щастя і благодать Божа, яка  кличе бути в щоденній молитві за свої вчинки і свою недосконалість, за всі перенесені болі і страждання.

             Осіння любов – вона, як дев’ятий вал, що раптово виникає з леготу моря і піднімає свої груди хвиль, щоб торкнутися неба, щоб пізнати вітер у його повноті, щоб мозаїчно  засвітитися переливами океану в обіймах сонця, щоб ніколи не дати померкнути душі, її горизонту, її простору і безмежжю, щоб вічно полонити погляд коханню, аж поки він не розпливеться  міріадами крапель холодної білої  піни  на гарячому піску.

             

              Біль буває різний, основне – яка чутливість до болю; душевний же біль перетворює життя на катування, його не можна притупити ніякими ін’єкціями, ні блокувати ніякими блокадами; цей біль можна виключити, хіба що виключивши розум або хіба що повернувши людину  в середовище, з якого її насильницьки або навмисно вийняли; Віктор відмовився від вживання спиртного, яке доставляло йому ще більших похмільних страждань, ніж страждання в тверезості; він хотів оздоровлення і очищення душі і тіла; хотів свята для душі і хотів Наталчиної прихильності; ангели стали по одну сторону Вікторових бажань, а демони по іншу; залишившись в кабінеті в кінці робочого дня на самоті, він помолився милосердному Господу і пресвятій Богородиці, усім Ангелам небесним, Миколі Чудотворцю, Архангелу Михайлу та Іоанну Богослову дати воскреснути плоду його покаяння з Наталкою і попросив вдихнути в літа їх, в їх поклик любові животворящий дух, аби очистити і осяяти благородне лоно Діви, як світло від світла, як плоть від плоті, як дух від духу,  як любов від любові, як крові від крові, щоб возвеличити велике прагнення  полюбити і дати життя зірочці в небі і сонцю в душі, плоду в тілі і радості в очах; на якусь мить утома  закрила Вікторові очі, і він поринув в глибокий сон, де враз опинився на якомусь дивному дитячому святі; усміхнена дівчинка в русо-золотих кучериках  простягала до нього руки і бігла назустріч, заливаючись чистим сміхом; а ззаду йшла його усміхнена Наталка, його дорога, любима і кохана жінка, яку він любив понад усе на світі...

              

                                                                                                 Романів. Травень 2012 року.