ТВОРЧІСТЬ В.О.БАЗЕЛЮК: Автобіографія, статті

Володимир Олександрович Базелюк народився 28 березня 1961 року в с. Мальованка Шепетівського району Хмельницької області.

Закінчив Житомирський державний педагогічний інститут ім.І. Франка ( 1982). Працював на педагогічній, громадській роботі, державній службі. Нині – заступник директора з навчально-виховної роботи комунальної установи Романівської районної ради "Опорний навчальний заклад "Романівська гімназія".

Поет, пісняр, прозаїк, журналіст, педагог-новатор, громадський діяч.

Член Національної спілки журналістів України, Української Асоціації письменників соціально-художньої літератури. Лауреат літературної премії "Гілка Золотого каштана".

Автор восьми поетичних книг "Воскресіння"( 1996), "Батьківщина"(2007), "Кольори троянд"( 2008), "Аура любові"(2010), "Романівські сонети"( 2012), "Друге пришестя"

( 2016), "Прийдешньому поколінню " (2016), "Нитка буття( 2017), книги нарисів "Наша перша школа" ( 2004), роману "Душа матриці" (2017) . Фундатор та упорядник літературно-мистецького альманаху для дітей та молоді "Романівські зорі"

( 2018).

Нагороджений Медаллю " 10 років Незалежності України", Почесною Грамотою Українського Фонду культури, Почесною Грамотою Міністерства освіти і науки України.

Відмінник освіти України.

Романівський край

Розцвітає наш край, наша славна романівська днина

Од колодяжних вод до карвинівських вільних широт.

В тихих поймах Случі наша славна земля – Україна,

Український наш рід і гостинний древлянський народ.

Обіймає стежки на горбах золоте Миропілля,

У вільшанський граніт вкоренились дубові гаї.

У Печанівці стрінуть вас люди із хлібом і сіллю,

А в Романівці справлять святий коровай на столі.

Полуницями пахнуть Ясногород і Ягодинка,

Старочуднівська Гута і Садки доробок несуть.

І в бузкових гаях потопає духмяна Годиха,

І у Вилах парують ставки, де вас радо приймуть.

Я стоятиму тут, на землі свого древнього роду,

Де і сонце, і місяць мені, як цілушка з зерна,

Де на биківських зводах цвітуть кришталеві козодри,

А в Гордіївці радо наллють вам із медом вина.

В Яблунівці поб’ються із вами усі крашанками,

І зігріють, як брата, в Прутівці, усі обіймуть.

В Костянтинівці й Білці угостять вас щедро грибами,

А в Червоних Хатках і у Нивні на стіл подадуть.

Як базальтові іскри, посипані в Рудні чорниці,

Потопає у пролісках синіх увесь Голубин.

Чорноземами світить, стрічає вас Камінь й Булдичів,

А хто в Врублівці був, той не скаже, що він не любив.

І Раці, і Мані, і Синява, і Разіно, й Бубно,

Слобода і Борятин, Гремяче і Монастирок –

Вас усюди привітно зустрінуть тут радісно люди

І до меду, і хліба, й до чарки нажарять шкварок.

У Бартусі, у Дертці, Микільську, Малій Токарівці,

В Новохатках, у Сарнівці, в Химричі ви - як рідня.

У Шевченка, у Новопрутівці і Олександрівці,

І в Іванівщині, і у Товщі зігріє земля.

Пахнуть в лузі сіна, лине пісня дзвінка, світанкова,

В Станіславівці, Вільсі, Сульжинівці знов весілля,

В Тевеліївці коні несуться, аж крешуть підкови,

Розростається рід наш, міцніє родина й сім’я.

У Романівськім краї красиві, як золото, люди

Скрізь прихилять, як в Хижинцях, дружно зігріють теплом,

А блукатиме хтось в Омельному, Чайківці чи Бубно,

Чи у Жовтому Броді, то всі допоможуть селом.

Є велика рідня, де живуть у душі животоки,

Де, як в Паволочці, вас одведуть од лихої біди,

Де, як в Соболівці, піднесуть вам суничного соку,

А з криниць Межирічки подадуть, ніби срібло, води.

Обіймають Романів: Корчівка, Козарка, Залужне,

І Раці, і Велика Козара, а ще Пилипи.

І живемо громадою міцно, єдино ми і дружно,

І міцні, як дуби ми, й незламні, як житні снопи.

Розцвітає наш край, наша славна романівська днина

На цеберських, ольшанських, улянівських в лет чебрецях.

Я стоятиму тут, де зелена моя Україна,

Де вклоняється день мені й людям в рясних колосках.

Тарасів шлях

Тримати важко совість у затінку,

Бо совість наша істина – не прах.

Та совість народила Українку,

Та совість почала Тарасів шлях.

І наші голубіють очі й сина,

І колосом здіймається мій рід.

Ми тут живем, одна в нас Україна,

Тут, на землі, наш український слід.

Ніхто не зможе душу розтоптати

І совість понівечити мою,

Бо Україна – рідна наша мати,

А матір я свою не продаю.

І наші голубіють очі й сина,

І колосом здіймається мій рід.

Ми тут живем, одна в нас Україна,

Тут, на землі, наш український слід.

І я очищень, теж очищень хочу,

Звільнити серце з ланцюгів і пут.

Я тут живу, живу з своїм народом,

Бо із чужим щасливо не живуть.

І наші голубіють очі й сина,

І колосом здіймається мій рід.

Ми тут живем, одна в нас Україна,

Тут, на землі, наш український слід.

Материнська любов

Світлій пам’яті матері

Виростила синів, виростила доньку

І сама не вчулась, як пройшло життя.

І вкладала внукам кожен раз в долоньку

Вийняті з хустини гривню чи рубля.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло

Пирогами із дечка.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло,

То тепло із гніздечка.

Посадила квіти у саду край хвіртки,

Посадила вишню в саду молоду

І рушники вишила у калині дітям,

А сорочки внукам - в майському цвіту.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло

Пирогами із дечка.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло,

То тепло із гніздечка.

На зеленім листі - зоряне намисто.

На обличчі мами - посмішка сумна.

Рідна наша мамо, наша Ви Пречиста.

Жаль, що рідна ненько, Вас уже нема.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло

Пирогами із дечка.

Материнська любов -

То любов є сердечна,

То родинне тепло,

То тепло із гніздечка.

У обійстя наше прилітає пташка.

З-за причілка сходить вранішня зоря.

І в саду у нашім наша біла хата,

І піщана стежка веде до села.

Батьку мій

Світлій пам’яті батька

Батьку,

Батьку мій рідний,

Батьку,

Я на все згідний,

Лиш би ти був, мій

Рідний, мій батьку,

Аби ти крутив

Іще молотарку,

Аби ти клепав на подвір’ї

Ще косу,

Чистив в саду молоду

Абрикосу,

Аби ти дрова рубав

На дровітні,

Аби ти запрошував в кухню нас

Літню…

Батьку,

Батьку мій рідний,

Батьку,

Я на все згідний,

Аби лиш жив ти,

Рідний мій батьку,

Мудрий порадник,

Сивий мій татку.

Аби ти збирав

Усіх в нашій хаті,

Як замінив нам

І батька, і матір.

Батьку,

Батьку мій рідний,

Батьку,

Я на все згідний.

Тою весною під грушкою

В цвіті

Ти був найкращим нам батьком

На світі.

Чом від наливки тепер

Й калганівки

Нам усім боляче, батьку,

І гірко?

Згадуєм, батьку,

Тебе щонеділі,

Як зустрічав ти нас,

Батьку наш рідний.

Батьку,

Батьку мій рідний,

Батьку,

Я на все згідний.

Лиш би почути тебе

І побачить,

І попросити у тебе

Пробачень.

Як для праправнука, внука

І сина

Треба твоя всім нам

Батькова спина.

Батьку,

Батьку мій рідний,

Батьку,

Я на все згідний.

Тільки вернувся б ти,

Рідний наш батьку...

...................................

....Та посміхнулося сонце

На згадку.

Уже весна і ми вийшли

На грядку

І проводжаємо поглядом

Пташку...

....Батьку наш рідний,

Рідний наш батьку....

Стерня

Закоптіла у полі стерня…

Все спалили, батьків його трясця!

Тільки де ж то припнути теля?

Лиш в обійсті померлої Насті.

Орють зранку до ночі сосну,

Березняк, що поріс поміж мички.

Хазяї із землею на ху…

Що їм в лісі село невеличке?

Їм гектари, їм треба паї,

Двадцять тисяч землі – ані менше.

Вони нові тепер хазяї.

Не болить за село у них серце.

Їм не треба обжинків, рідні,

І їм байдуже люди, їх доля.

В них не можна пройтись й по стерні,

Бо за ними горить усе поле…

Яцька

Яцька, стара і осліпла,

Ходить наосліп надвір.

Кепсько не бачити світла,

Кепсько, повір…

Де ж та поділася сила?

Ще як було сімдесят,

В’язки із лісу носила,

І троє було поросят.

Топче на місці ногами,

Далі не квапиться йти.

Йде до людей лиш на гамір,

Боже прости…

Внук десь приїде ось Сашка:

Хліб на столі…

Яцька тепер сама старша

В нас на селі.

Істина

Нам треба тиші, треба просто тиші,

І тихих, мовби човників, людей.

Життя то переписують, то пишуть,

Воно ж крихке, мов квіти орхідей.

Колони помістили у колонки,

І де тепер в комп’ютері леміш?

А люд простий все тягне посторонки

І не дає пускати все під ніж…

Мов сонях, сонце встало з небокраю,

А там, дивись, над гори піднялось…

Нам треба тиші, миру, серцю раю,

Щоб на землі нам правильно жилось.

Базиліка

Коли стікаються люди і ріки,

І дні одцвітають, мов квіти на сливі,

Я, Базелюк, йду в храм базиліки,

Щоб помолитись небесній силі.

Й перехреститись і мірою вищою

Стати з людьми усіма до ікони

І слухати, як губ ворушиться листя,

Коли вириваються людські стогони…

Толока

У відселеному чорнобильському

селі Рудні-Базарській на "Поліській толоці"

Надійшли тумани ковані.

Людські очі в росах сховані.

Сонце ніби з сосон випало –

Гірку чашу з людьми випило.

Бродить пугач з перегуками

Над криницями безрукими.

Над березами безлистими

Зависає день колискою.

Перевиті частоколами

Де-не-де хатини сховані.

Садим в полі, над плутонієм

Чорні саджанці аронії.

Відгомони

Я знову чую Майданек

З щілин європейського плоту.

Єднаються червоні рани

На павутині Гофмана.

І світяться очі злотих,

Де сяйво сіяло Хорса.

Марія дитятко носить

Іскрізь по червленій Польщі.

"Пся крев!", - хтось кричить ізбоку,

А хтось замітає гмини.

Ідуть стежками Європи

Вкраїнці в жупанах синіх.

Країна ламає руки,

Дає щось усім по кварті,

А долі по колу крутяться

На чорній поляка карті.

Кричить посинілий Гонта,

Волає прокляття древні.

Ідуть через Польщу в Європу

Іскрізь українці ревно..

Доля

Коли переходить літо

Зелені луги Парнасу,

Мене зустрічають діти,

Щоб разом життя пізнати.

Рум’яниться в квітах поле

І пахне в гаю медами.

І я вибираю колір,

Минувши життєві драми.

Блукають слова у титрах,

Немовби абракадабра.

В залізних тенетах вітру

Неправда стоїть і правда.

Хмарини тупцюють босі,

Стискають листки червоні.

Я зранку збираю роси

І дітям кладу в долоні.

Воля

Ніколи не знаєш, де випаде сніг,

Ніколи не знаєш, де випаде дощ.

Не знаєш, де сонце торкнеться долонь,

Чужа де є воля, а де є полон.

Ніколи не відаєш, звідки туман,

Де щире кохання, де хтивий обман.

Не знаєш, куди побіжить течія,

Чужа де є доля, а де є твоя.

Ніколи не знаєш, де воля… Коли

Здіймуться до сонця нові явори.

Не знаєш, де сонце торкнеться долонь,

Чужа де є воля, а де є полон.

Мова

Час крутиться, мов на руці каблучка.

В апное переходить і абзац.

О, рідна мово, мила, милозвучна,

Тебе ізнову вивели на плац…

Тебе купують, ніби пай за паєм,

І продають, як пісню солов’їв.

В своїм краю ти, мов за небокраєм,

Промінням лиш торкаєшся країв.

І туга, жаль, і біль, життєва втома

Від того, що не явишся в зеніт.

Ми мов живем не в себе, не удома,

Не чуючи Шевченків "Заповіт"…

Родиночка

Голубіє небо, неба синь.

Народились в мене дочка й син.

Ставте стіл широкий надворі,

Будем святкувати до зорі.

Роде мій, родиночка моя,

Там, де ти, мій роде, там і я.

Роде мій, родиночко моя,

Тут моя Вітчизна і земля.

Жайвір кличе в провесінь весни.

Виростають дочки і сини.

І квітують ниви і поля,

І живем щасливо – ти і я.

Роде мій, родиночка моя,

Там, де ти, мій роде, там і я.

Роде мій, родиночко моя,

Тут моя Вітчизна і земля.

Ми у цьому світі не одні.

Серед нас багато так рідні.

Голубіє небо, неба синь.

Народились в мене дочка й син

Роде мій, родиночка моя,

Там, де ти, мій роде, там і я.

Роде мій, родиночко моя,

Тут моя Вітчизна і земля.

Літа мої

Літа мої, я вас вітаю!

Любове, ти мені, як хліб.

В цю весну знов я завітаю

На білий яблуневий цвіт.

Збуяю в зелені, у зорях,

Бутонним цвітом зацвіту.

Літа мої, ви ніби вчора

Знов в яблуневому цвіту.

Літа мої, літа мої,

Мені ви, ніби солов’ї.

Літа мої, мої літа,

Моя ви пісня золота.

Квітучим маєм, білим цвітом

Літа зігрієте мої,

Біляві ластівки привітні

І щебетливі солов’ї.

Літа мої, я вас вітаю,

Я сонцем вас не попалю.

Літа мої, я вас кохаю,

Літа мої, я вас люблю.

Літа мої, літа мої,

Мені ви , ніби солов’ї.

Літа мої, мої літа,

Моя ви пісня золота.

Романівські зорі

Дорога кличе нас додому,

Дорога кличе в отчий дім.

Життя приносить нам утому,

Та тут ми серцем молоді.

Де кришталю дзвінка сопілка,

Полів незаймана краса,

Де сонце, ніби перепілка,

Злітає в сині небеса.

Романівські зорі, Колуково, Дзержинськ,

На нашу вірність, краю, покладись.

Зібрались тут ми знову, як колись,

Тут наші руки і серця сплелись.

Живем ми різними світами,

Нас час заводить у літа,

Та припадаємо вустами

До материнського чола.

Тут Виспа хвилями співає,

Тут острів зелено яснить.

Тут парк у кронах колихає,

Як нашу молодість, блакить.

Романівські зорі, Колуково, Дзержинськ,

На нашу вірність, краю, покладись.

Зібрались тут ми знову, як колись,

Тут наші руки і серця сплелись.

Привіт, земляче, я вас знаю,

Ми пам’ятаємо вас ще.

Тут слово сказане "кохаю"

Ще й досі серце береже.

І кличуть нас шкільні ялини,

Вітають наші вчителі.

Немає кращої гостини,

Як жити на своїй землі.

Приспів:

Романівські зорі, Колуково, Дзержинськ,

На нашу вірність, краю, покладись.

Зібрались тут ми знову, як колись,

Тут наші руки і серця сплелись.

Українка

У світі є багато фарб й відтінків,

Гарячих і холодних кольорів.

Таких очей же, як твої, о жінко,

Ніде я в світі так і не зустрів.

Ціна

В очах у птиць ми просто пішоходи,

В очах у зір – ми просто маяки,

Самі ж бо відчуваємо ми, хто ми,

Коли останні ділимо шматки.

ТВОРЧІСТЬ В.О.БАЗЕЛЮК

Сторінки

Автобіографія, статті

Загальна кількість переглядів сторінки